2. Прийоми редакційної діяльності

Одне з кардинальних положень психології, на якому має базуватися методика редакторського читання, редакторського аналізу, полягає в тому, що для глибокого усвідомлення й осмислення твору редакторові необхідно активно працювати з його змістом, а не пасивно сприймати його.

Такій діяльності сприяють певні мисленнєві прийоми (подаємо за: А. Смірнов «Психологія запам’ятовування»):

1. Мисленнєве складання плану тексту (структурно-логічний аналіз).

2. Співвіднесення змісту тексту з тими знаннями, якими вже володів читач, включення змісту тексту в систему знань, що склалася у читача.

3. Співвіднесення різних частин тексту: тієї, що читається, з тими, що вже прочитані (але не за структурою, як при складанні плану, а за змістом).

4. Використання наочних уявлень, образів.

5. «Переклад» змісту тексту на «свою» мову.

6. Антиципація – попередження, передбачення наступного викладу.

7. Постановка читачем попереджувальних виклад питань.

1. Мисленнєве складання плану тексту (структурно-логічний аналіз).

Цей прийом складається з таких ланок: поділ на частини за смислом (мікротемами) – це своєрідне смислове групування матеріалу, виділення в кожній частині смислового опорного пункту, виділення серед частин головних і вторинних, встановлення їх залежності.

Щодо першої ланки, то попри загальні закономірності розбивки тексту на смислові групи, повного зівпадання в його членуванні у різних людей не буває. Якщо редактор мислить жорстко, негнучко, то, буває, настоює на композиційних виправленнях тільки тому, що його групування розходиться з авторським, хоча останнє теж вповні допустиме. Тут потрібна самокритичність, намагання зрозуміти замисел автора.

Друга ланка – виділення смислових опорних пунктів – тісно пов’язана з першою. Смисловий опорний пункт – це теза, формулювання теми, ім’я, термін, цифра і т.д., якими можна замінити зміст виділеної смислової групи. Така мисленнєва робота дозволяє глибоко розуміти смисл тексту і тому є принципово важливою для редактора. Читання зі складанням плану і виділенням смислових опорних пунктів – серед найважливіших редакторських умінь.

Третя ланка – виявлення підпорядкованості, співвіднесення, зв’язку виділених смислових груп. Текст – складна система, в якій розрізняються головні частини, кожна з яких у свою чергу складається із менших і т.д. Редакторський аналіз дозволяє проникати у всі найдрібніші одиниці цієї системи і водночас подумки об’єднувати їх у групи, групи – в розділи і т.д. При читанні робота аналізу полягає в співвіднесенні між собою предмета думки речення, смислової частини і тексту загалом, виявляючи залежність між ними. У складному тексті доводиться оперувати смисловими частинами різних рангів.

2. Співвіднесення змісту тексту з власними знаннями, включення нового матеріалу в систему власних знань.

Образно про значення співвіднесення цікаво висловився К.Ушинський: «якби нам явився якийсь новий предмет, який ми не могли б ні з чим порівняти і ні від чого відрізними… то ми не могли скласти про цей предмет ні однієї думки і не могли б сказати про нього ні одного слова». Співвіднесення, на думку А. Смірнова, і є неусвідомленою основою розуміння того, що ми читаємо. Без такого співвіднесення розуміння тексту взагалі неможливе. Чим багатші знання, з якими співвідноситься прочитане, тим чіткіше усвідомлюються зв’язки його зміст. Щось подібне відбувається при читанні складного наукового тексту, коли значення, скажімо, одного невідомого слова виводиться із контексту.

Редакторське читання із співвіднесенням допомагає не лише краще усвідомити текст, а й провірити його фактичну правильність.

3. Співвіднесення за змістом різних частин тексту.

Завдяки свідомому співвіднесенню частин тексту редактор глибше розуміє текст і швидше знаходить у ньому повтори, суперечності, найрізноманітніші невідповідності. Ось приклад: «Першу літературну популярність, – написано у рукописі, – принесла Брехту «Легенда про мертвого солдата» – саркастична і печальна пісня про те, як загиблого солдата воєнні медики піднімають з могили і змушують знову іти на фронт.

В 1918-1919 рр. виходять ще дві п’єси – «Ваал» (1918) і «Барабанний бій посеред ночі» (1919)».

Якщо співвіднести два речення, то можна помітити грубу неточність: «Ще дві п’єси. Значить, до цього були інші? Але раніше про п’єси ніби мови не було. Справді, до цього в тексті йшлося про пісню. Пісня – не п’єса. Слово ще, очевидно, вжито помилково».

Прийом внутрішнього співвіднесення частин тексту за змістом допомагає редактору віднаходити фактичні і логічні помилки. Тому необхідно, щоби цей прийом став навиком редакторської роботи.

4. Наочні уявлення.

Уявляючи описане у тексті, читач глибше, ясніше розуміє суть тексту, краще закріпляє в пам’яті прочитане, полегшуючи собі різного роду співставлення. Зорові уявлення допомагають редакторові розкрити помилки в тексті рукопису.

Фраза На письмовому столі лежав напіврозгорнутий томик Хемінгуея проскочила в друк саме тому, що редактор не ставив перед собою завдання побачити описане. Якщо би він уявив собі цей томик, то мало б виникнути питання: «Як же він лежав напіврозгорнутим? Тільки якщо між сторінками щось поклали. Але тоді томик лежав би не напіврозгорнутим, а саме з чимось закладеним між сторінками». Отож, наочне уявлення допомогло б редакторові з’ясувати неточність.

5. «Переклад» тексту на «свою» мову.

Вміння відійти від тексту, передати його своїми словами – очевидна ознака чіткого розуміння. Високий рівень розуміння тексту виявляється тоді, коли читача не сковують словесні формулювання і він може відійти від оригіналу, змінити формулювання, послідовність викладу, передати зміст більш розгорнуто. За спостереженнями психологів, добре зрозумілий текст менше залежить від мовленнєвої форми, погано зрозумілий – скований нею.

Прийом «перекладу» тексту на «свою» мову – це одночасно і засіб кращого його розуміння, і критерій, ознака його розуміння.

6. Антиципація (передбачення).

За допомогою цього прийому – догадки, мисленнєвого передбачення змісту і плану наступного викладу – можна «забігати думкою наперед». Така процедура дуже важлива для редактора, оскільки викликає високу інтелектуальну активність, не дозволяє губити лінію викладу, хід думок автора, допомагає помічати всі відхилення, мимовільно налаштовує на критичний лад у всіх випадках розходження між догадкою і дійним ходом думки автора. Пор.: асоціативність заголовка (читацька гіпотеза) і його співвіднесеність із текстом.

7. Попереджувальні виклад питання.

Такі питання виникають переважно тоді, коли в тексті трапляються: важкі для розуміння місця; логічні помилки, порушення доказовості, послідовності, доступності викладу та ін. Важливо, щоби редактор ставив запитання, пов’язані і з роллю окремих слів у відношеннях між частинами тексту (Приклад про ще).

Здатність помічати, виділяти характерні смислові деталі тексту, здатність до його смислового мікроаналізу, особливо важлива для редактора. Подивімося, які питання можуть виникнути у читача-редактора під впливом лише одного речення: Глибина посадки насіння залежить також від величини самого насіння. Найперше звертає на себе увагу слово також, звідки й виникають питання: «Від чого ще залежить глибина посадки», «Як залежить від величини», «Як сіють дрібне і грубе», «Чому залежить від величини насіння». Здатність ставити такі питання зокрема допоможе передбачити питання читача і запропонувати авторові відповісти на них завчасно.