Література

1. Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста: Практическое пособие. – Москва: Изд-во «Книга», 1972.

2. Феллер М.Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования. – Львів: Вища школа, 1978. – С.143-155.

1. Підстави для редакторського висновку

Редакторський висновок може бути зроблений на основі редакторського аналізу матеріалу. Проблема критичного оцінювання належить до сфери текстологічної діагностики. Редакторський аналіз включає такі дії:

– визначення авторської теми й аналіз тематичної організації матеріалу;

– аналіз визначеної авторської теми на актуальність;

– аналіз розробки теми автором;

– аналіз розкриття теми автором;

– редакторський висновок.

Будь-яка дія, а значить і редакторська, має операційний аспект (як, яким способом може бути виконана вона). Способи виконання дії називаються операціями. Операція – це уміння, яких набуває фахівець шляхом тренування, виконуючи поступово свідомо певну дію і доводячи її до автоматизму, до неусвідомленого виконання. Так, уміння одним поглядом зіставляти різні фрагменти тексту і перевіряти їхній логічний зв’язок під час аналізу композиції виробляється не відразу, а поступово.

Редакторський аналіз – вид мислинневої діяльності, спрямованої на формування об’єктивного уявлення про зміст твору і зумовленої впливами соціально-виробничої ситуації. Ред. аналіз полягає в розчленуванні тексту на частини, що дозволяє виявити його структуру, виділити суттєве і зайве, закономірне і помилкове. Аналіз охоплює дві сфери:

– розуміння твору з позицій читацького сприймання;

– його наукову інтерпретацію в системі авторських факторів.

Розуміння твору – це робота над його змістом у плані

– тематичної організації (перший вид аналізу);

– фактологічного забезпечення (другий вид аналізу);

– вираження змісту (третій вид аналізу).

Глибоке розуміння твору у плані тематичної організації є процес декодування його – від поверхневої структури змісту до задуму, мотиву, які твір породили. Цей аналіз є опорний для наступних.

2. Навики редакторського аналізу

В основі третьої умови успішності редакторського аналізу лежить психологічна закономірність, суть якої полягає в тому, що предметом найбільш строгого усвідомлення може стати тільки той матеріал, який виступає об’єктом, метою дії.

П. Зінченко прийшов до висновку, що найкраще запам’ятовується, усвідомлюється той матеріал, який входить у зміст основної мети дії, а не умови (спосіб) її досягнення. Наприклад, коли учень сам складає задачу. Він діє з цифрами – придумує їх розташування. І ця операція – не спосіб розв’язання задачі, а мета дії – підібрати цифри під умову задачі. Цифри входять у зміст дії і запам’ятовуються значно краще.

Коли редактор читає рукопис, то також розв’язує деяку задачу. Наприклад, він хоче переконатися в достовірності вказаних дат. Дати стають об’єктом його дій.

В складному за структурою тексті є сотні об’єктів, які редактор зобов’язаний усвідомити, щоби виконати своє призначення. Тому видаляють кілька основних груп об’єктів:

1) композиція твору як вираження найбільш загальних зв’язків між компонентами змісту, елементами і мікроелементами, аж до абзаців;

2) фактичний зміст твору;

3) логічні зв’язки і відношення в тексті;

4) мовностилістичні якості тексту (лексичні, граматичні);

5) графіка тексту, його якості з погляду редакційно-видавничої культури, з погляду психології сприймання читачем.

Робота з нетекстовими елементами змісту (таблиці, ілюстрації) передбачає, крім перевірки фактичних, логічних елементів, аналіз побудови, що підпорядкована іншим законам, ніж побудова тексту, а також зв’язок із текстом. В ілюстраціях об’єктом уваги стає їх зображальна форма, взаємодія з текстом, співвідношення між собою.

Назви, імена, дати, числа, одиниці виміру, цитати й інші елементи фактичного матеріалу, засоби мовного оформлення, логічна структура тексту і т.д. Як же за одне чи кілька читань зробити їх об’єктами уваги, аналізу? Чи можливо це? Психологія мислення відповідає ствердно на це питання.

В статті «Психологічні питання усвідомленості навчання» А. Леонтьєв пише: «щоби той чи інший зміст можна було свідомо контролювати в умовах, коли актуально усвідомленим є інший зміст, потрібно, щоби він раніше займав структурне місце безпосередньої мети дії». Припустімо, що таким не актуально усвідомлюваним змістом для редактора буде один із багатоманітних синтаксичних зв’язків у реченні. Наприклад, узгодження між дієприслівниковим зворотом і словом, від якого він залежить. Проконтролювати правильність цього зв’язку тоді, коли розум зайнятий перевіркою фактичної достовірності матеріалу, дуже важко. Однак досвідчений редактор робить це мимовільно. Тому що контроль за правильністю синтаксичного зв’язку попередньо неодноразово здійснювався редактором спеціально, був цілеспрямованою дією. В наступні рази ця операція виконується підсвідомо, оскільки стала навиком, автоматизованою дією. Наприклад, у реченні На початку ХVІІІ ст. у результаті посилення феодальних утисків, викликаних війною зі Швецією і внутрішньою політикою Петра І, різко погіршилось життя народу.

«Коли якась дія, – за словами П.Зінченка, – досягає рівня не тільки уміння, але й навику, то вона починає втрачати характер спеціально цілеспрямованої і не потребує особливої розумової активності. Це й дозволяє спрямувати розумову активність на інші об’єкти, а всі дії-навики виконувати, користуючись пасивними розумовими зусиллями».

Звідси випливає одна з найважливіших умов редакторського аналізу: редактору потрібно виробити значну кількість навиків, щоби зуміти в процесі кількох читань проконтролювати всі компоненти змісту і форми редагованого твору. На базі специфічних редакторських навиків виробляється така специфічна властивість, як критична настороженість, постійне очікування, передчуття помилки.