4. Робота над матеріалом з точки зору слухання

Акценти

Нижченаведене речення може мати чотири різні значення:

Після цього вони його депортували (вони почекали деякий час, перш ніж це зробити.)

Після цього вони його депортували (представники інших митних служб вже депортували його раніше.)

Після цього вони його депортували (до цього його було ще й заарештовано).

Після цього вони депортували його (всіх інших вже депортували раніше).

Значення речення залежить від того, на якому слові робиться акцент. Коли речення читається вголос, акцент відіграє роль семантич­ного інструмента. Журналісти часто користуються такими смислови­ми наголосами для того, аби підкреслити значення деяких слів:

Він був шокований, знайшовши своє ім'я у списку підозрюваних.

Він був шокований, знайшовши своє ім'я у списку підозрюваних.

Є два ефективні способи позначення слів, на яких треба зробити наголос (курсивний і жирний шрифти не підходять для телевізійних та радіотекстів, оскільки залишаються непомітними).

1. Підкреслення – найпопулярніший спосіб.

2. Великі літери (цей спосіб непридатний, якщо весь текст сюжету надрукований великими літерами).

Пожежники попереджають, що для пожежі достатньо навіть ОДНОГО сірника.

Пожежники попереджають, що для пожежі ДОСТАТНЬО навіть одного сірника.

Особливе значення у тексті має частка не. Як для маленького сло­ва вона має надзвичайно велику вагу, адже здатна повністю змінити значення всього речення.

Свідок сказав, що він бачив, як підозрюваний заховав пістолет.

Свідок сказав, що він не бачив, як підозрюваний заховав пістолет.

Паузи

Тексти новин пишуться для того, щоб бути повідомленими людям. Усі паузи, які диктор повинен зробити під час читання сюжету, мають бути зазначені у тексті. Паузи, які диктор робить між реченнями, допомагають відділити одну думку від іншої. За допомогою паузи тексту новин можна додати драматизму: Вона сказала, що головний її ворог – ... це вона сама.

Зазвичай паузи у тексті позначаються відповідними розділовими знаками: крапкою, комою та крапкою з комою. Останній знак викорис­товується для розділення двох довгих різних частин одного речення. Однак у новинних текстах такі довгі речення не використовують, а тому не застосовують і знак крапки з комою. Решта знаків – кома і крапка – використовують у новинних текстах, проте журналісти не застосовують їх для позначення пауз. Для людини, яка читає текст, звичайна кома чи крапка є лише візуальними розділовими знаками, які не обов'язково позначають паузу. Натомість тире (–) чи три крапки (...) завжди вказують читачеві на паузу між словами. Тому журналісти новин зазвичай використовують саме ці знаки.

Деякі зауваги щодо пауз:

1. Пам'ятайте, що для позначення паузи на комп'ютері треба на­брати таку комбінацію клавіш: пробіл, дефіс, дефіс, пробіл.

2 Три крапки ідеально підходять для позначення довжини паузи. Ви можете збільшити паузу, додавши ще кілька крапок. Точкою відліку в такому випадку можуть бути традиційні три крапки, які зазвичай по­значають паузу одного удару пульсу.

3. Не забувайте, що всі ці розділові знаки (крапки і коми) слід застосовувати відповідно до правил пунктуації.

4. Є відмінність між значеннями тире і трьох крапок. Три крапки використовують переважно для того, щоб додати щось до головної фрази: «Він їде до Вашингтона... де пробуде до кінця свого терміну». Тире використовують для підсумкової оцінки чи роз'яснення попередньої думки: «Він їде до Вашингтона – міста, з якого почалися усі його проблеми».

Вимова

Слухачі можуть не помітити орфографічних помилок у тексті, але вони неодмінно почують неправильну вимову. Неправильно вимовле­на назва може призвести до непорозуміння. Але неправильно вимов­лене ім'я може призвести не лише до непорозуміння, а й сприйнятися як образа.

Вимова відіграє особливо важливу роль у рубриці міжнародних новин, проте помилки у місцевих назвах та іменах можуть викликати набагато більше проблем, наприклад, у невеличкому місті.

Є кілька правил, що допомагають уникнути помилок у вимові:

1. Перевіряйте вимову всіх сумнівних і складних імен та назв ме­тодом опитування. Коли берете в людини інтерв'ю, запитайте у неї са­мої, як правильно пишеться її ім'я і на який склад потрібно ставити наголос. Можна навіть записати на диктофон чи камеру, як людина сама вимовляє своє ім'я. Якщо ж ви не маєте можливості поспілкуватися з людиною особисто, зателефонуйте їй або ж проконсультуйтеся з тими, хто цю людину знає.

Проблему з іноземними іменами вирішити у такий спосіб не вдасться. Наприклад, вам потрібно написати сюжет про французьку письменницю Симону де Бовуар (Sіmоnе de Веаuvoir). Якщо у знайде­них вами матеріалах немає підказки щодо прочитання її імені, тоді саме час телефонувати знайомому вчителю французької. Спробуйте пошукати повідомлення про неї в інших ЗМІ. В окремих випадках, коли складне ім'я не віді­грає вагомої ролі у вашій історії, краще взагалі його не згадувати (якщо ця людина невідома журналісту, навряд чи вона відома пересічним слухачам). Існує два інтернет-ресурси, які надають можливість переві­рити правильне написання і прослухати правильну вимову складних імен: Меrrіаm-Wеbstеr's Соllеgіаtе Dіctionаrу (http://www.m-w.соm) та Vоісе оf Аmеrіcа (httр://www.vоа.gоv).

2. Завжди позначайте правильну вимову слів у тексті. Найкращий спосіб зробити це – розписати слово поряд у круглих дужках: Французька письменниця Sіmоnе de Веаuvоіr (СиМОНа де Бовуар). Французький модельєр Yvеs Sаіnt Lаurent (ІВ Сен Ло-РАН). У такому випадку необов'язково дотримуватися всіх правил фо­нетичного написання. Достатньо того, що ім'я буде написане правиль­но з точки зору його вимови. Можна розділити його дефісом для зруч­ності.

І пам'ятайте, що майже правильна вимова все одно вважається не­правильною.

Хронометраж

Газетний текст вимірюється кількістю знаків. Текст на телебачен­ні та на радіо вимірюється секундами. З газетної статті можна видали­ти п'ятдесят знаків, щоб текст вмістився на одній сторінці. Телевізій­ний сюжет можна скоротити на двадцять секунд, щоб історія вмістилася у випуску. Якщо текст виявиться надто коротким, може ви­никнути «мертва пауза» – тиша. Якщо ж він буде надто довгим, то може перекрити початок наступної історії.

Яким чином журналісти визначають хронометраж своїх сюжетів? Вони просто читають їх уголос у тому самому темпі, в якому текст чи­татиметься в ефірі, і заміряють час секундоміром. Головне – прочитати текст із такою самою швидкістю, з якою його читатиме ведучий. Для цього потрібно читати вголос, тому що самі собі ми зазвичай читаємо швидше. Якщо є час і можливість, попросіть самого диктора прочита­ти текст.

Звісно, підраховування хронометражу кожного сюжету може забрати чимало часу. Проте згодом можна економити час, застосовуючи які прийоми. Ви можете простежити, за скільки секунд ваш диктор читає один рядок тексту, і потім за допомогою звичайної арифметики підрахувати час, який йому знадобиться для прочитання всієї історії.

В середньому людина читає рядок із 55-60 знаків за три з полови­ною – чотири секунди. Однак не варто покладатися на ці дані. Вирі­шальним фактором є швидкість, із якою людина читає текст. Тому тре­ба орієнтуватися на швидкість кожного окремого диктора. Варто лише один раз підрахувати, і тоді сміливо можна робити підрахунок хроно­метражу сюжету за кількістю рядків. Професійні диктори завжди на­магаються читати текст з однаковою швидкістю. Проте з дикторами-початківцями такий прийом не спрацює.

Тривалість аудіовставок, які часто використовують на радіо, та­кож треба брати до уваги під час підрахування хронометражу. Телевізійники мають включати у загальний хронометраж тривалість синхронів, інтерв'ю та інших звукових відеоматеріалів.

Деякі досвідчені диктори радіоновин дійшли висновку, що, якщо вони знають, скільки в них аудіоматеріалу, вони завжди можуть поди­витися на годинник і збільшити чи зменшити швидкість читання для того, щоб вкластися у потрібний хронометраж. Але подібне чуття при­ходить до людини з досвідом. Тож поки у вас його ще немає, підрахо­вуйте тривалість кожного сюжету.

Записуйте хронометраж сюжету в секундах внизу чи зверху сто­рінки. Краще обвести цифру в коло. Можна запрограмувати комп'ютер, один раз зафіксувавши у ньо­му швидкість дикторської начитки. Тоді наступного разу машина сама рахуватиме і виводитиме на екран тривалість кожного тексту, який ви набиратимете.

Перевірка

Новинний текст пишеться для того, щоб бути виголошеним, і єдиний спосіб перевірити, як він звучатиме в ефірі, – це прочитати його вго­лос. На Бі-Бі-Сі раніше змушували журналістів читати свої тексти секретарям, які перевіряли таким чином своєрідний усний тест.

Сюжет треба читати вголос під час його написання – цей процес називають «розмовою з комп'ютером», а також тоді, коли він буде готовий. Речення, яке добре виглядає на папері, може зовсім по-іншому сприйматися на слух. Воно може виявитися надто довгим чи сухим, може звучати незграбно, а то й взагалі заплутувати слухачів, які мо­жуть не розрізнити значення омонімів (слів, що мають різне значення при однаковому написанні). Це речення, написане журналістом теле­каналу СВS, на папері виглядає досить невинно:

За даними внутрішнього департаменту, будівництво Тетонської дамби і досі не завершене... те саме підтвердило Будівельне бюро та інші дамбо-будівні агенції.

Та якщо це речення прочитати вголос, його останні три слова зву­чать ніби якась лайка (краще сказати: «агенції з будівництва дамб»). Англійською мовою «dam-building аgеnсіеs» справді звучить як лайка, оскільки слово «damn» означає «прокляття, лайка», а «damned іt» – «чорт забирай».

Редактор СВS Мервін Блок радить: «Якщо перед здачею свого сюжету ви прочитаєте його вголос, ви неодмінно знайдете кілька слів, що зву­чатимуть незграбно».

Читаючи текст вголос, ви також зможете уникнути й інших про­блем. Пишучи текст для ефіру, необхідно враховувати деякі дефекти голосових зв'язок людини, а також обмежені здатності мікрофонів. Наприклад, коли люди читають кілька шиплячих звуків підряд – с, ш, з або м'який с, - вони починають свистіти. (Свіжо змолоте збіжжя розсипом лежить на сільськогосподарських складах).

Так само обережними слід бути зі звуками п та б – вони можуть спричинити вибухові звуки у мікрофоні. (Передня панель причепа впала на побиту бруківку).

Надмірна кількість р в одному реченні також є небажаною, оскільки може призвести до «гарчання». (Представники контррозвідки представили генеральному прокурору результати своїх розслідувань). Утім, не варто ставитися до поєднання усіх приголосних звуків як до фонетичних вад. Поєднання і повторення деяких літер, навпаки, може додати тексту милозвучності.

Єдиний спосіб з'ясувати, як звучать разом ті чи інші букви, – це прочитати текст уголос. Отже, кожну історію треба читати вголос.

Підсумки

Перелік правил для написання тексту новин:

1. Комп'ютерний набір: друкуйте і великими, і малими літерами, використовуючи подвійний або потрійний інтервал.

2. Поля: залишайте по 2,5 см з усіх боків аркуша; відцентровуйте текст на сторінці.

3. Заголовки: назва, дата, час виходу в ефір та прізвище чи ініціали автора.

4. Сторінки: тільки одна історія на сторінці; стрілка чи (ДАЛІ) внизу сторінки, якщо продовження тексту написане на наступній сторінці; використовуйте слово ПРОДОВЖЕННЯ для позначення наступної частини тексту; не посилайтеся при цьому на номери сторінок.

3. Числа:

• всі числа до одинадцяти пишіть словами;

• від 12 до 999 – використовуйте цифри;

■ одна тисяча і більше – комбінуйте цифри зі словами; роки пишіть цифрами;

• усі символічні позначення пишіть словами;

• числові частки пишіть словами;

• однаково пишіть числа, що використовуються в одному контексті.

6. Скорочення: пишіть їх так, як їх потрібно прочитати; виняток ста­новлять лише англомовні скорочення для позначення особи.

7. Правки: ставте їх у тих місцях тексту, де їх потрібно прочитати; існує лише чотири прийнятні види правок:

• викреслення (слова чи групи слів);

• заміна (слова чи групи слів);

• вставка (слова чи групи слів);

• видалення великих фрагментів тексту (усього рядка чи його час­тини).

8. Не розділяйте речення на дві сторінки.

9. Акценти: позначайте їх підкресленнями чи великими літерами.

10. Паузи: найефективнішими знаками для їх позначення є тире і три крапки.

11. Правопис: дотримуйтеся його в усіх випадках, за винятком вну­трішніх правил, прийнятих у вашому відділі новин.

12. Вимова: перевіряйте її правильність; позначайте правильну вимо­ву складних слів у тексті.

13. Хронометраж: підраховуйте його в усіх текстах.

14. Перевірка: перечитуйте текст уголос.

Тема. Опрацювання аудіоматеріалів

1. Особливості збирання аудіоматеріалів та їх види.

2. Редагування аудіо матеріалів.

3. Правила редагування.

4. Дотримання правил правопису.

5. Деякі особливості підготовки текстів для аудіоматеріалів.