2. Підготовка тексту в електронних змі

Спробуймо прочитати наступне речення голосно, чітко і швидко.

Доктор Атт. Ген Пако Наймер стверджує, що Дафні Шоттенкірк був за кермом свого авто, коли по дорозі проїхала вантажівка, з якої випали $658 439 у купюрах і ще ціла купа монет, що розсипалися по дорозі пе­ред ним.

Текст, написаний журналістом, має бути не просто прочитаним – він має бути прочитаним в ефірі. Абревіатури, цифри, символи, незрозу­мілі правки, неохайно чи незрозуміло надрукований текст – усе, що може змусити диктора запнутися чи зупинитися, – погіршує якість новин.

Для того, щоб захистити дикторів і забезпечити порядок в ефірі, ньюзруми електронних ЗМІ мають розвинену систему правил напи­сання текстів. Засвоєння цих правил є першим кроком у створенні новинного продукту. Було би досить нудно, якби правила репортерського стилю наслідували лише через те, що так було завжди. Ці правила не мають на меті задовольнити вуха численних слухачів лінгвістичними прикрасами. Зазвичай текст читається лише однією людиною – диктором, для якого насамперед важливо, щоб текст був послідовним і легким для читання.

Зв'язність тексту

Існує чимало способів «оживити» текст новин. Можна імітувати вірші і друкувати слова рядками. Ще можна перевернути аркуш паперу згори донизу або ж надруку­вати з великої літери кожне третє слово. Проте подібна «креативність» навряд чи знадобиться у відділі новин. Диктори хочуть, аби всі сторін­ки їхнього тексту мали однаковий вигляд, щоб вони напевно знали, куди їм дивитися і що читати. Сюрпризи та варіації у форматі порушу­ють концентрацію уваги і призводять до помилок. Ці перші стилістичні правила забезпечують кожній сторінці тек­сту єдність формату. Усі вони дають змогу зробити текст зв'язним.

Сучасні ЗМІ активно послуговуються комп'ютерами для підготовки текстів у відділі новин. Телевізійні станції обладнані цілими комплексами комп'ю­терів і складним програмним забезпеченням. Такі системи здатні за­безпечити роботу зі скриптами та архівною інформацією, передавати сигнал зі студійних моніторів тощо. Головним недоліком комп'ютерних систем є їхнє регулярне «зависання» та збої у роботі. Тож треба бути готовим до подібних речей – вони не­одмінно траплятимуться.

Використання комп'ютерів у відділах новин змінило деякі стиліс­тичні правила написання текстів. Та перше правило, згадане вище, все одно залишається незмінним. Усі тексти мають бути надрукованими – вчасно, читабельно і без помилок. Під час ефіру немає часу на з'ясування того, яку саме літеру позначає якась петля - о чи є. Отже, каліграфія разом із рукописними текстами вже давно відійшла у минуле. Журналісти електронних ЗМІ щодня друкують набагато більше тек­стів, ніж їхні колеги-газетярі. Відтак їм доводиться друкувати зі швидкістю не менше 40 слів за хвилину. Рівно о дев'ятій в ефір ви­ходить п'ятихвилинний випуск новин. Він не може бути ані затягне­ний, ані скорочений.

Величина літер

У різних відділах новин користуються власними правилами вживання великих та малих літер у текстах. Деякі друкують весь текст великими літерами, сподіваючись зробити його у такий спосіб легшим для читання. Інші використовують стандартне поєднання ве­ликих та малих літер, яке є більш звичним і дає більше візуальної інформації.

Попри те, що більшість журна­лістів обирає великі літери, очевидна перевага на боці використан­ня традиційного стилю. Ще одне правило друкування: розділяйте рядки по­двійними або навіть потрійними інтервалами. В такому випадку дик­торам буде легше читати текст, і у них буде місце для правок, якщо він цього потребуватиме.

Поля

Текст, розтягнений по всій сторінці, важко читати. Широкі поля якнайкраще підходять для текстів телевізійних та радіоновин. Біль­шість радіожурналістів залишають з обох боків сторінки поля ши­риною 2,5 см. Таким чином, у кожному рядку залишається місце для 55-60 літер. Необхідно, щоб усі рядки мали приблизно однако­вий розмір – це дасть змогу розрахувати час, потрібний на його про­читання.

Тексти радіоновин зазвичай короткі, тому їх краще розташовувати ближче до центру сторінки, відступаючи кілька рядків зверху (6-7 см).

Заголовки

Якщо якась історія потрапляє до відділу новин, їй доводиться про­ходити через комп'ютери, редакторів та дикторів. Для того, щоб із нею можна було працювати, їй необхідно дати заголовок. На кожній сторін­ці має бути заголовок, що позначає текст, розташований на ній. Немає часу на те, щоб давати детальний опис кожної історії – потрібен лише необхідний мінімум інформації.

Назву тексту зазвичай дає автор. Це одне або кілька слів, яким працівники відділу новин позначають сюжет під час роботи над ним. Під цією самою назвою сюжет зберігається в архіві, і його легко знайти в комп'ютері. Наприклад, сюжету про повернення на ринок автомобілів «Chevrolet» можна дати назву СНЕVY.

Назва має бути короткою. Журналісти, як правило, використову­ють у назвах своїх текстів одне, максимум два слова. Наприклад, історії про терористичного лідера Осаму Бен Ладена підійде назва ОСАМА – цього буде цілком досить.

Назва має бути зрозумілою. Назва має чітко відображати темати­ку сюжету. Не варто виявляти надмірну винахідливість, називаючи сю­жет про якусь невдачу міської ради НІЩО. У цьому випадку мож­ливі варіанти МІСЬКА РАДА чи НЕВДАЧА МЕРІЇ.

Назву слід друкувати великими літерами. Це дасть змогу відо­кремити її від решти тексту.

Заголовок кожної історії має містити дату її написання. Точність є надзвичайно важливою у новинах. Колись у майбутньому комусь треба буде згадати про НЕВДАЧУ МЕРІЇ, і необхідно буде знати точну дату цих подій.

Час виходу в ефір. Новини на радіо дуже швидко втрачають свою свіжість. Час 7.00, вказаний у заголовку, дає можливість зрозуміти всім, що о 10.00 цей сюжет буде неактуальним.

Ініціали чи прізвище автора. Часто диктори чи журналісти вечірніх випусків новин мають запитання щодо сюжетів. Прізвище автора по­відомлення підкаже їм, до кого звернутися за допомогою. Це також вказує на відповідального за сюжет. Наприклад:

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ТУРНЕ

11/ 11

10:05

МОЛЛІНЗ

Заголовок також може бути розташований одним рядком зверху сторінки, медіа установа – унизу:

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ТУРНЕ 11/11 10:05 моллінз

WСВS, Нью-Йорк

Деякі комп'ютери автоматично виводять дату на початку сторін­ки, тож автору треба лише закінчити заголовок.

Сторінки

Незважаючи на масове використання комп'ютерів, більшість ра­діо- та телестудій ще не відмовилися від використання паперу. Дикто­ри почуваються впевненіше, якщо мають у своїх руках роздруківку з текстом. На телебаченні промптери дають змогу ведучим читати новини, дивлячись безпосередньо у камеру. Та всі ведучі все одно тримають аркуші з текстами на своїх столах. І якщо промптер раптом перестане працювати, диктор зможе продовжити випуск, читаючи з аркуша. У зв'язку з цим більшості журналістів доводиться й досі думати про формат сторінки та правила, яких необхідно дотримуватися під час підготовки тексту сюжету.

Правило перше: лише одна історія на сторінці. Часто тексти сюжетів доводиться міняти місцями в останню хвилину перед ефіром: деякі історії додаються, деякі вилучаються, а деякі просто замінюються. Якщо ж на одній сторінці буде надрукова­но два сюжети, такі зміни стануть неможливими.

Радіосюжети зазвичай вміщаються на одній сторінці. З телевізій­ними текстами таке трапляється рідше. У такому випадку журналіст має намалювати акуратну стрілку під текстом, що показуватиме впра­во – це дасть зрозуміти диктору, що текст продовжується на наступній сторінці. Якщо ж писати на папірцях від руки у вашій редакції не при­йнято, ви можете надрукувати внизу під текстом ДАЛІ. Тоді наступна сторінка має містити заголовок ПРОДОВЖЕННЯ. Нумерація сторінок не використовується, бо під час заміни сюжетів може виникнути плутанина. Для позначення кінця тексту використовуються позначки -0-, -ЗО-, ####, риски після останнього рядка.

Цифри

Спробуймо швидко прочитати $57 313. Якщо під час читання ви зробите паузу, це, напевне, тому, що знак долара, який треба читати в кінці, пишеться на початку. Або ж вам знадобився деякий час для того, щоб перекласти цифри у слова. Тих секунд, які потребує пере­клад числа «п'ятдесят сім тисяч триста тринадцять доларів», досить для того, аби це позначилося на темпі читання диктора. Цифри викли­кають труднощі, тому їх слід писати якомога зручніше й розбірливіше.

Деякі журналісти вирішують цю проблему, розписуючи всі цифри словами. Недоліком такого способу є зайвий час, який витрачається для набору довгих чисел. Крім того, довгі слова на кшталт двохсотп'ятдесятитисячний є складними не лише для сприйняття, а й для прочитання.

Деякі відділи новин тренують своїх дикторів швидко чита­ти довгі числа. Проте більшість новинних служб користується низкою правил для чисел, що допомагають максимально полегшити їхнє прочитання в ефірі:

1. Пишіть словами всі числа від одного до одинадцяти. Три, шість, десять – прості слова, тоді як цифри 1, 8, 11 можуть просто загу­битися у тексті.

2. Використовуйте цифри для всіх чисел від 12 до 999.

3. Пишіть словами числа тисяча, мільйон, мільярд, але використо­вуйте цифри для їх позначення: 75 тисяч, З мільйони, 400 мільяр­дів. Не заплутуйте диктора комами на кшталт 45,672,000. Оскільки цифри 1 та 11 малі за розмі­ром, їх можна легко загубити в тексті, тому завжди пишіть їх сло­вами, навіть у поєднанні з тисячами, мільйонами чи мільярдами: один мільйон, одинадцять тисяч.

4. Роки є винятком з цього правила – пишіть 2006, 1492, а не дві тисячі шість.

5. Порядкові числівники до 12 можна писати обома способами. Обидва варіанти – третій і 3-й – читаються легко. Однак числа з 12-го до 999-го краще писати із закінченням – 22-й, 456-й. Довгі порядкові числівники слід писати, поєднуючи цифри і слова: 13-мільярдний, 5-мільйонний.

6. Усі символи і позначення, що використовують разом із числами, слід писати словами. Це правило поширюється на грошові одиниці, гра­дуси, дюйми, відсотки, фути, милі, акри, роки, хвилини, секунди, години та на всі одиниці вимірів – 50 літрів, п'ять кілометрів.

7. Частини чисел, такі як десяті і соті, слід завжди писати словами: три чверті, одна половина, дві третини, сім з половиною мільйонів.

8. Числа, що використовують в одному контексті, мають бути напи­сані однаково. Не пишіть від 24 до десяти. Правильніше написати: від 24 до 10. За тим самим принципом числа, що позначають різні одиниці виміру, будуть зрозумілішими, якщо будуть написані різ­ними стилями.

Скорочення

Що означають ці букви? уч.; прог.; проф.; річ.; мм; гр.; гп.

Якщо ви невпевнені бодай в одному з наведених скорочень (учні, професор, міліметр, грошова позика, програма, річковий, грецький), тоді вам слід запам'ятати правило, необхідне для більшості скорочень у новинних текстах: ніколи не використовуйте їх. Диктори не можуть дозволити собі невпевненість.

Журналісти мають писати слова так, як їх потрібно читати. Якщо йдеться про старшого лейтенанта, то не варто ст. лейт-т. Якщо диктору треба прочитати якусь абревіатуру, то її слід і надрукувати у вигляді абревіатури. Інколи, якщо скорочення є малові­домими, можна використати дефіс між літерами: р-н, Е-О-М, Ай-Бі-Ем, Бі-Бі-Сі тощо. Добре відомі абревіатури, такі як НАТО, НАСА, ЮНІСЕФ чи ЮНЕСКО, не потребують ані розписування, ані дефісів.

Якщо в сюжеті часто згадується назва якоїсь організації, то подавати її в повному вигляді потрібно лише на початку тексту, а потім ви­користовувати абревіатуру. Наприклад, Міністерство з надзвичайних ситуацій можна називати просто МНС.