2. Прийоми усунення деяких поширених помилок

Співвіднесення між собою синтаксично залежних слів

Співвіднести означає подумки або зорово пов’язати члени речення, які потребують узгодження. Таке пов’язування має стати навиком шліфувального читання. Воно стосується головного і залежного слова (слів) у словосполучення, однорідних рядів, узгоджуваності у дієприслівникових зворотах, вибору прийменників тощо. Наприклад, у висловлюванні розіслали листи в установи, (?) підприємства, організації,(?) заводи очевидною є потреба у відповідних прийменниках.

Так, стилістичні норми не допускають однорідних слів при одному головному, коли керування вимагає різних прийменників і відмінків залежних слів: догляд й обслуговування машини – догляд за машиною, обслуговування машини; Книгу написано з непідробною любов’ю і захопленням особистістю і творчістю поета – Книгу написано з непідробною любов’ю до особистості поета, з глибоким захопленням ним (любов’ю до чого, захоплення чим).

Встановлення варіантів синтаксичних залежностей

У багатьох випадках синтаксична будова фрази веде до можливості подвійного її розуміння – і правильного, і неправильного, і не виключено, що читач зрозуміє фразу зовсім не так, як задумав автор. Щоби цього не сталося, редактор при читанні тексту зобов’язаний бачити всі варіанти прочитання, всі варіанти синтаксичних залежностей, які можливі у контексті, і пропонувати виправлення, які б зробили текст однозначним.

Прийом співвіднесення синтаксично пов’язаних слів у різних варіантах передбачає:

• співвіднесення слова який в підрядному означальному зі всіма співвідносними словами в головному. Формально це слово в підрядній частині співвідноситься з словом з головного, яке стоїть безпосередньо перед ним. Однак на практиці буває по-різному, як-от:

Сам Менделєєв важко переживав призупинення видання, якого він добивався багато років і на яке покладав великі сподівання.

Кроуфорд брав активну участь в колонізації Далекого Заходу і війнах з індіанцями, досвід яких він поклав в основу більшості своїх п’єс.

У дослідах Даверана над мишами спостерігався набряк хвоста, який був відсутній в інших авторів («Розвиток здібностей дослідника». – М.: Наука, 1969).

• варіації залежностей між складними однорідними членами і загальним словом:

Він займав пост заступника наркома, а згодом міністра нафтової промисловості. У цій фразі можливі два варіанти зв’язку, кожний з яких надає фразі іншого змісту: 1) слово пост підпорядковує собі два однорідних члени речення – заступника наркома і міністра нафтової промисловості. Зміст такий: спочатку він був заступником міністра, потім міністром; 2) слово пост підпорядковує собі тільки слово заступника з двома залежними словами: одним – наркома, другим – міністра. Зміст такий: спочатку він був заступником наркома, потім – заступником міністра. Подібна можливість різного читання недопустима.

Юні тваринники до двохмісячного віку виростили понад 800 тис. голів птиці.

Правда (вставне слово чи член однорідного ряду?), простота і не-мистецькість часто повертаються в його новелах прямолінійністю, спрощенням, а лаконічність і стриманість – невиразністю, і тоді повнота життя письменником не передається.

Заміна займенника словом, яке він заміщає

Тут потрібне уміння підстановки в усіх випадках замість займенника слова, яке він заміщає. І не тільки підстановки, а й перевірки, чи нема іншого слова, яке читач може поставити замість займенника і заплутатися у змісті. Багатозначність виникає і внаслідок подвійного розуміння займенника – і як особового, і як присвійного: Артистку Єрмолову часом порівнювали за силою темпераменту з Мочаловим, називаючи його дочкою.

Виділення і пов’язування однакових, однокореневих і протиставних за змістом слів

Повтор легко недобачити. Щоби не читати текст спеціально задля пошуку й усунення таких повторів, потрібно володіти навиком реакції на них, навиком, який заставляє редактора зупинятися, як тільки він доходить до повторно використаного слова чи однокореневого слова: Такий погляд суперечливий, оскільки залежність розглядуваних процесів обопільна; Велике значення мають найменші затрати часу; Для цього дуже важливо вивчати прийоми і методи праці перекладачів. Вивчення доцільно проводити поелементно, фіксуючи метод виконання кожного елемента і час, затрачений на його виконання. Для цього використовуються хронометраж, кінозйомка та інші методи.

У подібних випадках корисним може стати вправа з таким завданням: підкреслити при читанні всі повторювані, однокореневі чи протиставлювані слова.

Виявлення зайвих слів

Невиправдане багатослів’я завжди завуальовує основну думку, послаблює дієвість друкованого твору, робить його менш доступним для читача. Помітити, що слово зайве, можна, володіючи раціональними прийомами читання.

1. Розуміти, яке смислове і стилістичне навантаження несе в реченні кожне слово. Перевіряти, чи передає воно якийсь смисл чи відтінок, чи вносить якийсь стилістичний нюанс, чи фраза може існувати і без нього. Наприклад, непотрібний мотлох і дрантя; шкутильгаючи на костилі, рухається старий волоків;

2. Подумки перебудовувати складні текстові конструкції в простіші, зіставляти конструкції в тексті з простими синтаксичними конструкціями, які виражатимуть той же зміст. Наприклад: Машина має комплект зажимних губок різного розміру, що дозволяє випробовувати зразки діаметром 3 мм і товщиною до 10 мм.

Перовський розповідає про експеримент (50-ті роки ХХ ст.): у 12-ти підручниках провіряли, скільки слів на першій сторінці суцільного тексту можна вилучити. Виявилось: від 20-ти до 23-х слів.

Найчастіше багатослів’ям страждають чернетки і не шліфовані рукописи.

У практиці роботи редакцій часто трапляються випадки, коли до схвалення підходять похапцем і неуважно і схвалюють слабкий або незавершений рукопис, у якому не усунено суттєві недоліки. Швидке і передчасне схвалення рукопису дуже ускладнює роботу редактора. Допустивши некритичне схвалення слабкого рукопису, редактор потім віднаходить у ньому серйозні недоліки, посилає його авторові на доопрацювання. Це часто викликає непорозуміння.

У практиці роботи редакцій часто трапляються випадки, коли схвалюють рукопис, у якому не усунено суттєві недоліки. Знайшовши їх згодом, редактор посилає рукопис авторові на доопрацювання, що часто викликає непорозуміння. (Які?)

Редакторської уваги вимагають тексти з відтінком канцелярщини. Зайві слова обов’язково супроводжують його. Багатослів’я – стихія канцелярської мови. Редактори, які проходили підвищення кваліфікації, так поправили просте речення «Усе складніше стає реалізовувати книги»:

• Усе складнішою стає робота з реалізації книг.

• Усе більшого значення набувають питання з реалізації книг.

• У зв’язку з цим значно збільшується обсяг і складність роботи з реалізації книг.

Ці поправки можуть видатися пародійними, надуманими. Чи потрібні вони і чим продиктовані? Як видається, вони продиктовані не просто мовно-стилістичними уподобаннями редакторів. Впливає стиль мислення, чиновницький за своєю суттю. Тому читаючи текст подібного характеру, редактор має пам’ятати, що біля іменника, який виражає дію, з’явиться дієслово або віддієслівний іменник, що також виражає дію: зниження трудомісткого проведення регулювання – знизити трудомісткість регулювання; методика проведення аналізу – методика аналізу; Усі ці особливості можна встановити з різним ступенем точності, залежно від мети, з якою робиться розрахунок, і способу, яким він здійснюється – Усі ці особливості можна встановити з різним ступенем точності, залежно від мети і способу розрахунку.

Багатослів’я

Багатослів'я є прямим результатом бідності й од­номанітності словника, а також невмінням обрати спо­сіб мовлення, доречний у певній ситуації. Так, наприк­лад, багатослів'я з'являється в мові оратора тоді, коли він орієнтується на писемні зразки ділового чи науко­вого мовлення: він говорить недостатня кількість робо­чої сили замість мало робітників; необхідність проведен­ня принципу економії — а можна сказати треба бути економними; автоматичним шляхом збільшилось у два рази — замість автоматично подвоїлось та ін.

Пояснюється це бажанням якось «прикрасити» своє мовлення, «збагатити» його елементами книжної вче­ності й урочистої офіційності. Результати ж досягають­ся прямо протилежні.

Однією з причин появи зайвих слів у виступах є над­мірне вживання тавтологічних словосполучень (повто­рення того самого змісту іншим словом). Як правило, ці слова стоять поряд, і слухачі помічають їх одразу; авторитет промовця катастрофічне падає. Причини появи цих словосполучень різні. Одні з них виникають як засіб заповнення пауз при непідготовленому, непроду­маному виступі (їх тим більше, чим нижча загальна і мовна культура виступаючою). Наприклад: підйом уго­ру, моя особиста думка, дедалі все більший, об'єднати воєдино, в лютому місяці, о двадцятій годині вечора та ін.

Частина тавтологічних словосполучень з'являється у мові через недостатнє знання значень вживаних про­мовцем іншомовних слів; тоді українське слово повто­рює значення іншомовного, наприклад: пам'ятний мемо­ріал, пам'ятний сувенір, народний фольклор, моя авто­біографія, вільна вакансія, прейскурант цін, промислова індустрія, хронометраж часу, дитячий лікар-педіатр та ін. (тут одно з двох слів зайве).

Часом людина говорить шаблонно, штамповано й бюрократично тому, що інакше просто не вміє: якщо вона звикла писати на сьогоднішній день, у літній пері­од, поставити питання з усією гостротою,— то вже не скаже сьогодні, влітку, запитати. Промовець вважає, що це діловий стиль, а насправді це бюрократичне «язичіє».

Є й інший різновид багатослів'я, пов'язаний з ба­жанням «модно» одягти свою думку. Найчастіше це зви­чайнісінький словесний туман, за яким слухач легко побачить справжній інтелектуальний рівень промовця.