Література

1. Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста: Практическое пособие. – Москва: Книга, 1972.

2. Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття. – Львів: ПАІС, 2003. – С.462-474.

3. Капелюшний А.О. Редагування в ЗМІ: Навчальний посібник. – Львів: ПАІС, 2005. – С.168-181.

1. Феллер М. Д. Структура произведения. – М.: Книга, 1981. — 272 с.

2. Феллер М. Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования. – Львов: Изд-во ЛГУ, 1978. – 222 с.

1. Основні методичні вимоги до аналізу

Аналіз мови і стилю – це сфера літературного редагування, практичної стилістики. Але ці дисципліни не дають відповіді на питання, як методично побудувати роботу редактора над мовою і стилем так, щоби не пропустити відповідних помилок.

А. Мільчин радить дотримуватися таких вимог:

Перша вимога – починати аналіз з визначення загальних і специфічних особливостей мови і стилю тексту. Тільки з’ясувавши ці особливості, смисл і спрямованість використаних у ньому стилістичних прийомів, лексичні і синтаксичні нахили автора, його типові помилки, редактор може вести критику тексту щодо стилю продумано, цілеспрямовано.

З практики редагування випливає така закономірність: як тільки певний огріх, який досі не попадав у поле у ваги, побачити раз-другий, він починає настирливо попадати на очі, і тоді рідко буває пропущеним. Наприклад, при надмірному використанні автором одного і того ж словосполучення, звороту зважаючи на викладене…; особливе значення має… редактор, помітивши його, автоматично реагує на цей огріх.

Щоби ці огріхи не виявилася тільки під кінець опрацювання рукопису, потрібно типові помилки визначити загодя, при оцінному читанні. Тоді при шліфувальному ніщо не буде пропущено.

Друга вимога – уникати суб’єктивності в стилістичних оцінках, поправках, зауваженнях. Така суб’єктивність вповні пояснювана: вона результат психологічно мимовільного бажання кожного редактора зробити текст таким, яким він буде найбільш зрозумілим саме для нього. Адже психологічно текст розуміється завдяки тому, що згортається в скорочену й узагальнену схему, яка допомагає засвоїти загальний зміст. При цьому деякі логіко-синтаксичні структури потребують в окремих читачів додаткової переробки. Неповне розуміння суті цих процесів мислення приводить деяких редакторів до того, що вони «бачать» недоліки авторського стилю.

Ось кілька таких виправлень:

Догори ногами – пише автор, вверх ногами – поправляє редактор.

У сподіванні привести до єдності – автор, У надії привести до єдності – редактор.

Ще одна причина суб’єктивності при правці й зауваженнях – сліпе наслідування думки якого крупного авторитета. Це історичний факт, що великі авторитеті в мові, видатні художники слова часом ставали противниками вповні допустимих слів.

Третя вимога – обережно послуговуватися правилами і рекомендаціями нормативної стилістики. По-перше, вони не призначені для грубого, прямолінійного використання, а повинні співвідноситися з особливостями і завданнями контексту; по-друге, мова твору – річ надзвичайно тонка, і шаблонні дії часто її псують, а не покращують.

Четверта вимога – знати прийоми аналізу, які допомагають помічати й усувати типові нормативно-стилістичні помилки, розвивати ці прийоми і навики.

М. Сенкевич вказує, що при літературному редагуванні необхідно враховувати літературні позитивні якості повідомлення. До них відносяться:

1) відповідність його структури інформаційній ситуації та завданням повідомлення (тобто використання доцільних структур повідомлення);

2) змістовність повідомлення, тобто смислова насиченість;

3) органічність – підпорядкування єдиній меті (протилежність органічності – еклектизм);

4) пропорційність – відповідність обсягу тексту значущості і складності проблеми, що розглядається у конкретному відрізку тексту;

5) оригінальність – принципова новизна ідей, методу й типу викладу (протилежні їй – банальність та оригінальничання);

6) зручність читання (важлива умова зручності читання тексту – його інтелектуальна насиченість, яка проявляється, зокрема, у виявленні автором логічних відношень, ходу думок, необхідна міра напруги викладу), лаконічність викладу;

7) емоційна насиченість (яка, щоправда, не в усіх текстах обов’язкова.

М. Феллер  вказує: оцінюючи текст з погляду мови і стилю, варто опиратися в на те, що називається стилістичними якостями викладу: простоту – пряму послідовність викладу, ясність – передбачуваність, очікуваність, допустимість наступних елементів тексту відносно до їх форми і змісту, точність – співпадання називання автором і сприймання читачем понять та уявлень, які виникають в автора, зв’язність – наявність у близьких уривках тексту спільних мовно-понятійних елементів; зрозумілість – можливість окреслити смисл, у якому використано слово в тексті; дохідливість – можливість перебороти «перепони», які виникають при передачі і сприйманні інформації; правильність – відповідність мовній нормі; чистоту й милозвучність – відсутність елементів, які не властиві будові даної мови.