2. Види редагування

У науковій літературі нині практикується цілий ряд різновидів редагування: загальне, літературне, наукове, спеціальне, титульне. Зустрічається ще й лінгвістичне, логічне, композиційне, психолінгвістичне, комп'ютерне, видавниче, поліграфічне.

М.Тимошик пропонує свій варіант щодо поділу редагування на види: загальне (універсальне) і спеціальне.

Загальне (універсальне) редагування

Це – цілісна система роботи редактора над оригіналом, яка забезпечує його довершеність за змістом, формою і зручністю для користування читачем.

На думку М.Тимошика, основними складовими цього виду редагування є усунення логічних і фактологічних помилок. Тут обов'язковим є використання довідкової, енциклопедичної та словникової літератури. До цього блоку редагування мають відноситися також і проблеми тематики, композиції, авторської позиції, розстановки політичних акцентів.

Спеціальне редагування

Цей блок можна розділити на такі підвиди редагування: літературне, наукове, художньо-технічне.

Головною метою літературного редагування є аналіз, оцінка і виправлення переважно або лише літературної частини твору. Йдеться передусім про вдосконалення мови і стилю оригіналу.

Основне завдання наукового редагування – аналіз, оцінка і виправлення неточностей наукового характеру.

Художньо-технічне редагування належить до різновиду спеціального редагування. Здійснюють його видавничі працівники (з поліграфічною освітою), які виконують: 1) замовлення художнього оформлення видання; 2) оцінку ескізів і пробних відбитків та елементів художнього оформлення обкладинки, а також змістової частини видання з художнього та поліграфічного боку.

Технічне редагування передбачає детальне втілення в матеріалі художнього і графічного задуму видання: технічні параметри набору й верстки; шрифтова палітра набору; величина шрифтів; відступи; спуски; підверстки. Технічне редагування періодичних видань включає макетування, оформлення смуги і т.д.

3. Поняття літературного редагування

Слово "літературне" зовсім не означає, що таке редагування пов’язане винятково з аналізом і правкою художніх, літературних творів. У мовній діяльності воно пов’язується з поняттям, що в європейській культурі XVII-XVIII ст. означало красномовство, володіння літературною мовою (термін "літературна мова" з’явився у Франції в XVIII ст.). Літературне редагування – це редагування з погляду мовного ідеалу та дотримання норм побудови твору, закріплених у практиці публіцистичного, ділового, наукового мовлення.

Літературне редагування не можна зводити виключно до мовної правки. Адже слово у тексті – це не причина, це наслідок активної складної психологічної роботи мовця, пов’язаної з утворенням задуму, пошуком фактів, їх аналізом, роботою над логікою викладу фактів у межах певної теми. Літературне редагування це,

по-перше, – аналіз (що хотів сказати автор, який був його задум, з якою метою написав він текст);

по-друге, – кваліфікована підготовка твору до друку.

У її контексті слово для редактора не має бути самоціллю, а лише засобом вираження авторської думки, поняття, теми, образу, емоцій.

Штучний поділ редагування на мовне й ідеологічне у вигляді цензурування або мовне й професійне (економічне, наукове, правове і т.д.) – це залишок тоталітарної епохи, коли зі змісту поняття "літературний редактор" було вихолощено все, що торкалося інтересів партії, а залишено лише право коригувати правопис та мову твору. Так поступово поняття "літературний редактор" редукувалося до поняття "мовник", "коректор".

Фактологічне і мовне редагування – це дві сторони однієї медалі, які не варто роз’єднувати під час аналізу і правки змісту і форми. Добрий фахівець має правити не мову, а мовний твір у цілому. Власне мовна правка тексту без уваги до його змісту, коли зіставляється передрук з оригіналом, називається коректурою. Хоч добрий коректор завжди і редактор, бо він не пропустить неточного слова, алогічності змісту тощо.

Предметом діяльності літературного редактора у різних сферах є текстовий матеріал, як результат пошукової, пізнавальної, продукуючої та ін. діяльності автора.

Предметом науки літературного редагування є редакторська праця, спрямована на аналіз і підготовку текстового матеріалу до друку (читання в ефірі тощо).

Звідси випливає, що серед завдань редактора є такі:

– опанувати технологію редакторської праці;

– знати структуру редакторської діяльності;

– оволодіти предметом редагування.

Для цього необхідні знання і з суміжних дисциплін: психології авторської творчості, психології перцепції (сприймання) твору, інформатики, кібернетики, лінгвістики, соціології, літературознавства тощо.

Літературне редагування необхідно вивчати в системі інших видів редакторської діяльності – технічного та художнього редагування. Історично всі три форми були нероздільними, оскільки і сам твір – явище триєдине. Це і зміст, і форма, й естетика форми.

Ці види редагування розмежовували уже в лаврській друкарні. Там існували детальні правила технічного оформлення видання щодо вираження композиційних блоків твору: "Предисловия и оглавления никогда не должно печатать такими же буквами, какими печатается книга. Алфавитные на конце книги реестры должны печатаемы быть мелче текста, предисловий и примечаний. Вообще слишком густой набор и слишком тесные строки некрасивы в книге. Но слишком редкий набор противен глазу. Для сего наборщик должен глазом применяться к четкости строк. А мелкие буквы лучше отливать на крупнейший кегель, например буржуа на корпус, корпус на цицеро, цицеро на миттель, миттель на терцие и проч.²"

У цій системі видів редагування літературне виділяється насамперед як робота над композицією матеріалу, компонентами його змісту та тими первинними формами вираження змісту (мовою, правописом, архітектонічними елементами – абзацом, заголовком), поза якими зміст не існує.

Основні принципи, засади редакторської праці набагато давніші, ніж, наприклад, журналістська справа в Україна. Тому ознайомлення із літературним редагуванням потрібно починати з розуміння його природи та історії рукописної й друкарської справи.

Тема. Редакторський аналіз (2 год.)

1. Підстави для редакторського висновку.

2. Навики редакторського аналізу.

3. Загальна схема редакторського аналізу.