Тема. Теоретико-методологічні засади курсу «Редагування в ЗМІ» (2 год.)

1. Основні поняття курсу, предмет, мета і завдання редагування.

2. Види редагування.

3. Поняття літературного редагування.

Література

1. Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття: Навчальний посібник. – Львів: ПАІС, 2003. – С.355-356.

2. Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації: Навчальний посібник. – Львів: ПАІС, 2005. – С.6-17.

3. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2001. – С.31-38.

4. Тимошик М.С. Видавнича справа та редагування: Навчальний посібник. – К.: Наша культура і наука – Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. – С.112-124.

1. Основні поняття курсу, предмет, мета і завдання редагування.

Латинське redactus дослівно означає приводити в порядок. Французьке redaction складається з двох слів: red – знову й actio – діяти. Отож, спрощено тлумачити це поняття можна як повторну дію з метою удосконалення, наведення порядку після уже кимсь або власноруч зробленого.

Складніше з науковим тлумаченням. Найтиповіші приклади наукової інтерпретації редагування можна навести такі:

"сфера суспільно-політичної й ідеологічної праці";

"вид інтелектуального випробування рукопису";

"аналіз твору";

"діяльність, пов'язана з регулюванням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві";

"критичний аналіз твору з партійних, спеціальних чи видавничих позицій";

"приведення (тексту) у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами";

"остаточне опрацювання тексту перед здачею до складання з позиції сприймання".

Як бачимо, ці тлумачення мають частковий або опосередкований характер. Це пов'язано, по-перше, із тим, що редагування є поняттям багатоаспектним: це і різновид професійної діяльності, й система професійних дій виконавця, це і творчість, і послідовне виконання рутинних операцій, спрямованих на удосконалення певного твору. По-друге, змістове наповнення цього терміна змінювалося залежно від цілей і завдань, які ставилися перед учасниками редакційно-видавничого процесу.

У сучасному вимірі поняття редагування слід розглядати у ширшому і вужчому значеннях.

У широкому розумінні цього поняття редагування є видом професійної діяльності, пов'язаної з підготовкою до випуску різних видів видавничої продукції, а також теле-, радіопередач та кінофільмів. Така діяльність здійснюється здебільшого у сферах ЗМІ, книговидання та кінематографії.

У вузькому розумінні поняття редагування є складовою редакційно-видавничого процесу, яке передбачає послідовне виконання редактором цілої низки організаційних, творчих і технічних функцій, спрямованих на удосконалення змісту і форми призначеного для друку (передачі в ефір) твору, приведення його у відповідність до загальноприйнятих вимог і правил.

Співвідношення творчих та "інженерних" начал у редакторській праці залежить і від виду видання, і від читацького призначення, і від рівня підготованості автора тощо.

До творчих методів редагування належать такі, які, з одного боку, не базуються на нормах, а з іншого – їх доцільність та необхідність підтримує більше половини осіб, які оцінювали повідомлення як експерти.

Творче редагування може бути необхідним суб'єктивно чи об'єктивно. Об'єктивно воно необхідне тоді, коли опрацьовуване повідомлення має значну соціальну цінність, є актуальним, проте його автор – початківець. В усіх інших випадках редагування є лише суб'єктивно необхідним.

Спроби формалізувати творчість (письменника, журналіста, редактора, митця взагалі), поділити і полічити "творчі і нетворчі" операції робилися неодноразово. Але вони щоразу зазнавали невдачі. З тієї простої причини, що в подібних підрахунках ігнорується Особистість, нівелюються критерії Творчості. Адже один і той же текст у результаті опрацювання двома різними редакторами може вийти цілком відмінним. В одному будуть ретельно виправлені помилки, уніфіковані усі його складові, логічною і вмотивованою вийде структура, але виклад матеріалу "не зачепить за живе" нікого. В іншому – той же матеріал виблискуватиме, викликатиме асоціації, спонукатиме думати. У першому випадку текст готував до друку "інженерний" редактор, який, як машина, дотримувався норм, у другому – "творчий", бо працював з отим алмазним різцем, який, за влучним виразом американця Гарольда Росса, шліфує, зачищає тріщини, виявляє й лікує хвороби у матеріалі, перетворюючи камінь у коштовність.

Об'єкт редагування. Основним об'єктом редагування виступає авторський оригінал. Він може містити текстову, а також ілюстративну, аудіо- чи відео частини, які виступають рівноправними об'єктами редагування. Крім авторського оригіналу, у видавничому процесі в меншому обсязі, але завжди об'єктом редагування виступає також видавничий оригінал, конструкція видання і проект видання, коли перевіряють дотримання, наприклад, поліграфічних норм. Украй рідко об'єктом редагування може виступати і весь наклад видання.

У видавничому процесі вказані об'єкти редагування (авторський оригінал, видавничий оригінал, конструкція видання та проект видання) традиційно фіксують на папері. Проте останнім часом внаслідок широкого використання у видавничій справі комп'ютерів автори дедалі частіше подають авторські оригінали не тільки на паперових, а й на комп'ютерних носіях.

Предмет, мета і завдання редагування. Посилаючись на думку більшості дослідників і на енциклопедичні видання, З. Партико виводить таке розуміння предмету редагування: приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними нормами. На перший погляд таке означення може здатися вузьким і спрощеним. Навіть більше, воно дійсно може бути таким, якщо використовувати лише обмежену кількість простих однозначних норм (наприклад, тільки норми орфографії, пунктуації та стандартів). Проте підхід до норм може бути діаметрально протилежним, а саме: під нормами можна вбачати й потужну множину як простих, так і складних норм, установлених усіма тими науками, з якими взаємодіє редагування. Будемо називати таку множину нормативною базою редагування.

Існують й інші означення предмета редагування. Р.Іванченко, М.Сенкевич, М.Феллер вказують, що редагування – це опрацювання повідомлень із позицій його сприйняття реципієнтами (інший варіант такого означення: редагування – трансформація повідомлень з рівня автора на рівень реципієнта). Проте при аналізі такого означення не важко встановити, що і в такій концепції для редагування використовують психологічні, психолінгвістичні й інформаційні норми сприйняття й опрацювання реципієнтами повідомлень. Отже, означення такого типу укладаються в нормативну концепцію.

Варто обов'язково зупинитися і на належності до редагування операцій виправлення тексту, адже деякі дослідники (А.Мільчин) зараховують до редагування лише операції його аналізу. Такий підхід викликаний тим, що існують юридично визначені межі втручання редактора в повідомлення. Проте аналіз повідомлень лише задля самого аналізу не потрібен.

Крім того, вказують (F.Baskette, J.Sissors, B.Brooks), що редагування – це творчий процес. Визнаючи наявність у редагуванні незначної кількості таких процесів, ми зараховуємо їх до творчого редагування. Нормативне ж редагування, яке становить близько 80% усіх операцій, є нетворчим процесом, тобто таким, якого можна досягти шляхом засвоєння певної множини норм і процедур маніпулювання ними.

У західній літературі означення редагування часто взагалі відсутнє (R.Berner). У кращому випадку, дають лише переліки процедур, які повинен виконувати редактор: слідкування за дотриманням зрозумілості, стислості, логічності, впливовості; контроль за дотриманням орфографії, пунктуації; перевірка правильності імен, рубрик, цитат; укладання бібліографічних довідок про авторів, редакційних приміток та анотацій тощо. Очевидно, що такий суто прагматичний підхід забезпечує окреслення кола певних практичних навичок, однак не розв'язує питання про те, чим все ж таки є редагування.

Предмет редагування – це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинним у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту (З. Партико).

Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. Ця трансляція полягає в тому, що редактор повинен повідомлення: а) "перекласти" з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта; б) проконтролювати на основі нормативної бази; в) "прив'язати" до конкретних умов акту передачі (часу, місця, обставин тощо); г) оптимізувати за низкою параметрів.

Редактор повинен досягти вказаної мети шляхом виконання низки завдань. До найважливіших із них належать таких десять.

1. Верифікація повідомлень. Редактор повинен, по-перше, встановити, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення, тобто встановити його модальність¹, і, по-друге, перевірити істинність тих тверджень повідомлення, значеннями модальності яких є "реальність".

2. Адаптація повідомлень – пристосування мови (коду) та інформації повідомлення до мови й тезаурусу тої групи реципієнтів, для якої воно призначене.

3. Адвербіалізація повідомлень – пристосування інформації повідомлення до того місця (локалізація), часу (темпоралізація) та ситуації (ситуатизація), в яких реципієнти сприйматимуть його.

4. Нормалізація – приведення норм повідомлення, реалізовані автором, у відповідність до тих норм, якими користується реципієнт. Наприклад, це можуть бути лінгвістичні норми (орфографічні, орфоепічні, граматичні та пунктуаційні), норми інженерної графіки (для оформлення рисунків, креслень, схем) тощо.

5. Рецепціація – реалізація у повідомленні лише механізмів сприйняття інформації, відкинувши норми її породження.

6. Інтерпретація – коментарі до повідомлення, які пояснюють незрозумілі реципієнтові речення, пояснення відхилень від прийнятих норм тощо. Інтерпретацію здійснюють лише в тих випадках, коли редактор не має права вносити виправлення безпосередньо в сам текст. До числа таких текстів належать, для прикладу, тексти класиків, тексти деяких документів та ін.

7. Уніфікація/ урізноманітнення – залежно від виду повідомлення або надання йому певного політичного забарвлення, або усунення політичного забарвлення відповідно до існуючих політичних норм ЗМІ.

8. Естетизація – приведення повідомлення у відповідність із нормами прекрасного. Це важливо не тільки для художніх, а й для усіх інших без винятку творів літератури.

9. Естетизація – узгодження повідомлення з етичними нормами (нормами моралі), наприклад нормами професійної етики журналістів.

Вибір потрібної множини завдань залежить від самого повідомлення і мети, яку ставить перед собою ЗМІ.