Матриця прийняття рішень стосовно встановлення трансфертних цін на фінансові ресурси банку

Варіан ти	Внутрішні ціни Структура активів і пасивів	Цк.д > Цпр.д Цк.к = Цпр.к	Цк.д > Цпр.д Цк.к < Цпр.к	Цк.д < Цпр.д Цк.к > Цпр.к
1	Др+Вк = Дв Кр = Кв	Ліквідність забезпечується	Надлишок ліквідності	Зверх надлишок ліквідності
2	Др+Вк <Дв Кр > Кв	Недолік ліквідності	Ліквідність забезпечується	Надлишок ліквідності
3	Др+Вк > Дв Кр < Кв Вк —» Дв Др —» Дв Др —» Кв	Надлишок ліквідності	Надлишок ліквідності	Ліквідність забезпечується
3.1	Др+Вк > Дв Кр < Кв Вк —» Дв Вк —» Кв Др+Кр —» Кв	Зверх надлишок ліквідності	Зверх надлишок ліквідності	Ліквідність забезпечується

Ця модель ставить трансфертні ціни в залежність від структури активів і пасивів за строками, де

Іідс.д. , Ц к.к. - ціна купівлі відповідно довгострокових і короткострокових ресурсів;

Цнр. д., Цпр.к. - цііна продажу відповідно довгострокових, і короткострокових ресурсів;

Др - довгострокові ресурси; Вк- власні кошти;

Дв - обсяг довгострокового розміщення;

Кр - короткострокові залучені ресурси;

Кв - обсяг короткострокового розміщення.

1. Обсяг довгострокових ресурсів і власних коштів дорівнює обсягу довгострокового розміщення, короткострокові залучені ресурси дорівнюють короткостроковому розміщенню. У цьому випадку дотримується вимога щодо забезпечення ліквідності. При встановленні внутрішніх цін на купівлю ресурсів відповідних термінів, які дорівнюють внутрішнім цінам на продаж ресурсів відповідних строків, прибуток внутрішнього банку дорівнює добутку обсягу власних коштів, розміщених в активні операції (довгострокові), та встановленої внутрішньої ціни продажу довгострокових ресурсів. При значній питомій вазі власних коштів у розрахункових довгострокових ресурсах, з метою стимулювання залучення саме даного виду ресурсів, може бути встановлена внутрішня ціна нй купівлю довгострокових ресурсів більше, ніж на продаж. У цьому випадку збиток внутрішнього банку від таких операцій компенсується прибутком від розміщення власних коштів.

2. Обсяг довгострокових ресурсів і власних коштів менше обсягу довгострокового розміщення і, відповідно, короткострокові залучені ресурси більше короткострокового розміщення. Ця ситуація характеризує нестачу ліквідності банку. Причому, слід вважати, що в довгострокове розміщення спрямовується весь обсяг залучених довгострокових ресурсів і власних коштів, тоді як частина короткострокових залучених ресурсів розміщається в активні операції на довгі, а частина - на короткі терміни. За такої структури ціну купівлі довгострокових ресурсів варто встановлювати більше ціни продажу даного виду ресурсів, а ціну купівлі короткострокових менше ціни продажу короткострокових ресурсів.

3. Обсяг довгострокових ресурсів і власних коштів більше обсягу довгострокового розміщення і, відповідно, короткострокові залучені ресурси менше короткострокового розміщення. У цьому випадку варто стимулювати розміщення довгострокових активів установленням ціни на продаж довгострокових ресурсів більшою за ціну їхньої купівлі, а внутрішню ціну продажу короткострокових ресурсів менше ціни купівлі. При цьому можуть бути два варіанти.

3.1. Власні кошти цілком спрямовуються на довгострокове розміщення, а залучені довгострокові ресурси - частково в довгострокове, частково в короткострокове розміщення. У цьому випадку в банку надлишок ліквідності.

3.2. Власні кошти частково спрямовуються на довгострокове розміщення, а частково на короткострокове. При цьому всі залучені ресурси (довгострокове і короткострокові) спрямовуються на короткострокове розміщення. Така ситуація свідчить про надлишок ліквідності банку. Кошти використовуються нераціонально (з позицій ліквідності та рентабельності).

До чинників прийняття рішення на користь того чи іншого методу трансфертного ціноутворення відносять:

о рівень конкуренції на ринку банківських продуктів та послуг — тільки у випадку наявності ринку досконалої конкуренції доцільним буде рішення щодо використання ринкового підходу;

• ступінь самостійності (автономності) центрів відповідальності. Відсутність самостійності центрів відповідальності взагалі ставить під сумнів доцільність використання трансфертного ціноутворення. Але якщо автономність структурних одиниць банку обмежена, то рішення приймається на користь витратного підходу;

• роль трансфертних цін в управлінні банківськими ризиками. Якщо за допомогою трансфертного ціноутворення менеджмент банку бажає впливати на стан ліквідності, то доцільним є диференціювання внутрішніх цін — в залежності від строків та видів валют. У випадку використання єдиної ціни для управління банківськими ризиками використовують інші методи, а казначейство здійснює лише координацію розподілу ресурсів усередині банку та операції на міжбанківському та валютних ринках. Врахування цих чинників сприятиме створенню ефективного механізму трансфертного ціноутворення в банку, який дозволить вирішити питання підвищення прибутковості банківської діяльності та здобуття довгострокових конкурентних переваг.

9.4. Трансфертне ціноутворення в банку на основі альтернативних ринкових витрат

Зміст методу полягає в наступному.

1. З усіх сегментів бізнесу банку (центрів відповідальності) обирається ключовий, який відповідає фінансовому ринку по залученню ресурсів, що демонструє риси ефективної конкуренції найбільшою мірою.

Вибір ключового сегменту повинний бути заснований не тільки на поточному стані балансу банку, але і на стратегічних завданнях банку щодо розвитку цільових сегментів бізнесу.

Крім того, варто врахувати, що непроцентні граничні витрати із залучення ресурсів в ключовому сегменті повинні бути або незначні, або легко ідентифікуватися (як, наприклад, витрати щодо організації залучення синдикованих кредитів або витрати уа організацію емісії облігаційної позики через уповноважених агентів).

2. Для ключового сегменту обчислюються витрати на капітал, причому не середньозважені витрати на капітал (WACC — Weighted Average Cost of Capital), а зважені граничні витрати на капітал (WMCC - Weighted Marginal Cost of Capital), причому в розрахунку внутрішні операції з розподілу ресурсів не враховуються:

де ОМС — прямі граничні витрати опорного сегмента на залучення власних пасивів ^МСС);

ЄМРС - граничні процентні витрати опорного сегмента на власні пасиви;

вБІО/ — граничні витрати на придбання, обслуговування і погашення (операційні витрати) власних пасивів опорного сегмента;

Nфop - норматив відрахувань у фонд обов'язкових резервів, установлений для власних пасивів опорного сегмента (при наявності різних нормативів - середньозважений норматив);

Млікв - норматив відрахувань у резерви ліквідності, що встановлюється для власних пасивів опорного сегмента (при наявності різних нормативів — середньозважений норматив); у даному розрахунку передбачається, що нормативи відрахування в резерви на покригтя ризик)' ліквідності встановлюються роздільно для кожного центру відповідальності, у тому числі й для опорного сегмента, причому не має значення, де фактично відбувається формування резервів.

Вибір граничних, а не середніх витрат обумовлений тим, що трансфертна ціна розглядається як інструмент стратегічного планування, яка повинна відбивати альтернативні результати фінансового рішення. Таке рішення буде прийнято на базі розрахунків, що в основі яких полягає дана трансфертна ціна, що дає можливість демонструвати інваріантість щодо показників, які від такого рішення вже не залежать.

У розвинутих економічних системах, а також для українських банків, що залучають капітал на міжнародних ринках, граничні процентні витрати ключового сегменту визначаються на основі привласненого банку кредитного рейтингу (8&Р, ІВСА тощо) і обумовлені рівнем ризику, що пов'язаний із залученням банком додаткового боргу.

В умовах нестабільних фінансових ринків граничні процентні витрати визначаються на основі статистичної обробки руху середньозважених процентних витрат банку з урахуванням прогнозів динаміки ринкового курсу.