86. Походження та розвиток центральних банків

. Еволюційним

Це поступове перетворення банку, який мав статус емісійного, у центральний банк. Положення емісійного банку в ролі центрального банку зміцнювалося в міру того, як він брав на себе або йому делегувались певні повноваження (функції).

Так, найбільший банк Великої Британії Банк Англії спочатку використовувався невеликими приватними банками для безпечного зберігання їх грошових резервів на відкритих у ньому рахунках. Як уже зазначалось, у XIX ст. емісія банкнот почала концентруватися у Банку Англії, що спричинило централізацію касового обслуговування банків у Банку Англії. Це також вимагало відкриття банками їх рахунків у Банку Англії і збереження на них вільних грошових резервів. Пізніше це сприяло розвитку системи міжбанківських розрахунків через Банк Англії. Якщо банківських резервів виявлялось недостатньо для задоволення вимог вкладників і кредиторів, банки звертались за позичками до Банку Англії і таким чином підкріплювали свою ліквідність. У результаті Банк Англії поступово перетворювався на банк банків. Враховуючи особливу емісійну функцію Банку Англії і значущість установлення належного контролю за емісією банкнот, згідно з Законом про банківські привілеї 1844р. Банк Англії було реорганізовано у два самостійні департаменти: емісійний департамент, який здійснює емісію банкнот, і банківський департамент, який відповідає за всі інші аспекти діяльності банку.

Законодавчий шлях

Це створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоство-реного банку з моменту його заснування.

Цей шлях є характерним:

* для розвинутих країн, в яких з тих чи інших причин не існувало єдиного емісійного банку;

* для колишніх колоній, які після завоювання політичної незалежності створювали власну національну банківську систему, враховуючи світовий досвід

* для постсоціалістичних країн, які в умовах трансформації економіки на ринкових засадах проводили реформування банківської системи за принципом дворівневої побудови.

Напрями розвитку ЦБ у епоху глобалізації світових ринків:

* співробітництво центральних банків на міждержавному рівні;

- 1930 створено Банк міжнародних розрахунків, його основні завдання 1. сприяти співробітництву між ЦБ. 2. забезпечувати умови для проведення ЦБ міжнародних фінансових операцій.

* співпраця центральних банків з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями;

- 1944 створено Міжнародний валютний фонд. Згідно з статутом МВФ виконує наступні функції: регулятивну, емісійну, кредитну, консультативну, дослідницьку.

* створення наднаціональних центральних банків. Головне завдання Європейської системи ЦБ:

- підтримання цінової стабільності в ЄВС, визначення та реалізація єдиної монетарної політики в зоні євро, проведення міжнародних валютних операцій.

87. Призначення, статус та основи організації центрального банку

Центральні банки мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. 

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Організаційний статус центрального банку пов'язаний з вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

* визначення на законодавчому рівні завдань і функцій банку;

 Зазвичай основним правовим актом, що регламентує діяльність центрального банку, є Закон про центральний банк, де повинні бути чітко сформульовані завдання і функції центрального банку.

* формування статутного капіталу банку;

 центральний банк, де повинні бути чітко сформульовані завдання і функції центрального банку.

Порядок формування статутного капіталу центрального банку не є однаковим у всіх країнах. Статутний капітал банку може належати державі (Франція, Німеччина). Держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія). І нарешті, весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (США, Італія).

* визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;

Стосується рівня самостійності, незалежності центрального банку у визначенні і реалізації монетарної політики.

 стосується взаємовідносин центрального банку з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету. 

порядок призначення і звільнення вищого керівного складу банку.