Висновки

В історії української філософії можна виділити три основних етапи: а) філософське мислення періоду Київської Русі - перевага питань, проблем, пов'язаних із сутністю і природою людини, а також філософсько-історичної проблематики; б) епоха Відродження і Реформації, українського бароко (ХУІІ-ХУІІІ ст.) - період національно-культурного відродження та боротьби українського народу за відтворення власної державності. Відбувається переміщення центру уваги філософії на розгляд проблеми «людина - світ», починає формуватися професійна філософія; в) етап самобутньої національної філософії, який характеризується вирішальною роллю та впливом романтизму, постановкою проблеми «людина - нація» та формуванням філософії національної ідеї, розвитком професійного філософського знання, тісним зв'язком філософії не лише з релігією, але й і з соціально-політичною думкою і наукою. Таким чином, філософія в Україні розвивалася як невід'ємна частина історичної свідомості нашого народу, відображала процеси, що відбувалися в суспільному житті нації. Як особлива форма самоусвідомлення національної культури, філософія в Україні існувала в тісному взаємозв'язку з суспільно-громадською, політичною, науковою, художньою та релігійною думкою. Всупереч несприятливим історичним обставинам українська освіта, наука та філософія належать до найдавніших: з часів Київської Русі відомі художні твори, літописи тощо, в яких здійснювалось осмислення історії, світу, пошуки сенсу буття. Нитка українського філософського мислення ніколи не переривалася, формуючи духовність народу, нації, особистості.

Т. Г. Шевченко як графік. Реалістичні традиції Т. Шевченка в творах К. Трутовського, Л. Жемчужникова, І. Соколова.

Шевченко і його послідовники. Малярські й графічні твори Шевченка за глибиною почуттів, силою драматизму та суворою правдою життя стоять поряд з його пристрасними поезіями. Один із найзначніших живописних творів майстра – „Автопортрет” 1860 р. Цей твір пройнятий психологізмом і високою духовністю, у ньому Шевченко наближається до традицій великого Рембрандта. „Автопортрет” сприймається як пронизлива сповідь людини про її сповнене страждань життя. Творчість Т.Шевченка-художника збагатила українське мистецтво не лише новими темами й образами, але й новим відношенням до України і її людей.

Художня спадщина Т.Г.Шевченка стала основою для розвитку реалістичного мистецтва ІІ пол. ХІХ ст. Його Муза для сучасників поета стала мовби громадським дзвоном- а кожен твір – „перлина високої лірики” (С.Єфремов) - будив сумління схвильованим словом, захоплював красою і глибоким змістом. Виражена Шевченком у поезії велика любов до рідного краю і народу прозвучала і у живопису, і у графіці. Реалістичні демократичні традиції, закладені у мистецтві ще О.Венеціановим та В.Тропініним, у творчості Т.Шевченка розвинулися і були збагачені критичною спрямованістю. Національна ідея згуртованості, боротьби за волю стала могутньою силою, що об’єднала всю Україну. Ця ідея у мистецтві пролунала закликом до викриття пороків суспільно-політичного устрою засобами художньої мови.

Ідеї Т.Г.Шевченка, його світоглядні позиції визначили творчий шлях художників Л. Жемчужникова, К.Трутовського, І.Соколова. Їхні твори, присвячені українському народові, стверджували загальнолюдську цінність культури України.

Л.Жемчужников - художник, графік і живописець. Ранній період творчості митця позначений авторством портрету славнозвісного Козьми Пруткова, мальованого разом з Л.Ф.Лагоріо. Художню освіту Л.Жемчужников здобув у Петербурзькій Академії мистецтв, яку, однак, не закінчив. Одне з найзначніших живописних полотен Л. Жемчужникова - „Кобзар на шляху” (1854). Образи цього твору - сліпого кобзаря і хлопчика-поводиря, котрий просить милостиню, - навіяні поемою Т.Шевченка „Катерина”.

У 1850-х рр. приїхав з Петербурга до України художник К.Трутовський.

У своїх графічних аркушах майстер нищівною їдкою сатирою висміював морально деградоване панство. У 1860-1880-ті рр. митець звернувся до селянської теми, написавши низку картин на сюжети свят, багатолюдних подій – хороводи, колядки, ярмарки, що відтворювали поетичний світ українських народних обрядів, звичаїв („Білять полотно”, 1874, „Через кладку”, 1875). У картині „Весільний викуп”(1881) К.Трутовський відобразив один із стародавніх українських обрядів - весільний торг на околиці за перепустку для нареченої, котра виїжджає з села

Портретний живопис в 2 пол. ХІХ ст.: М. Мурашко, М.Мартинович, О. Сластіон.