3. Моральні засади протестантизму

Поява протестантизму, «третього напряму у християнстві, пов´язана з таким широким релігійним, соціально-політичним рухом XVI—XVII ст. у Західній Європі, як Реформація (лат. reformatio — перетворення, виправлення)» [1, с.45].

В епоху Відродження католицька церква, будучи монопольною, зіткнулась із багатьма проблемами: розпустою частини священиків, компромісами деяких єпископів із політичною владою, торгівлею індульгенціями, що стала джерелом фінансових махінацій. Усе це не могло не спричинити протесту пересічного християнина, пройнятого духом Євангелія. Тому реформа, спрямована на відновлення чистоти церкви, була вкрай необхідною. Предтечами Реформації були професор Оксфордського університету Джон Вікліф (1320—1384) і професор Празького університету Ян Гус (1369—1415). Перший виступив проти поборів пап із Англії, висловив сумнів у праві церкви відпускати гріхи і видавати індульгенції, дотримувався позиції, що беззаперечним авторитетом є лише Біблія. Так вважав і Ян Гус, вимагаючи відмови церкви від багатства, позбавлення духовенства усіх привілеїв (зокрема, причастя вином), заборони торгівлі індульгенціями [17].

Початком Реформації є 1517 p., коли проти офіційної церкви виступив монах і богослов Мартін Лютер (1483— 1546). Він склав маніфест проти торгівлі індульгенціями та претензій пап на контролювання віри й совісті на правах посередників між Богом і людьми і вивісив його на дверях однієї з церков м. Віттенберг. Діяльність Лютера дала поштовх до початку Селянської війни в Німеччині (1524— 1525) під проводом Томаса Мюнцера (прибл. 1490—1525). Реформаційний рух швидко вийшов за межі однієї країни і набув поширення в Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Прибалтиці, Польщі, Франції, Великобританії, висунувши зі свого середовища талановитих лідерів. Найвідомішими серед них були Жан Кальвін (1509—1564) і Цвінглі (1484— 1531). Наколо них виникали школи, згуртовувалися послідовники, що підготувало появу автономних церков.

Етапи розвитку. Виокремлюють два етапи в розвитку протестантизму: 1) ранній (XVI ст.), пов´язаний із появою таких напрямів, як лютеранство, кальвінізм й англіканство; 2) пізній (постреформаційний), що тривав із кінця XIX — протягом XX ст., пов´язаний із пієтизмом і виникненням таких об´єднань, як методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п´ятидесятники [18, с. 32]

Більшість церков і сект у протестантизмі поділяє спільні для всіх християн фундаментальні віросповідні принципи. Водночас щодо низки проблем вони мають свою думку. Так, усупереч претензіям церкви на посередницьку роль між людиною : Богом, протестантизм оголосив особисту віру єдиним шляхом спасіння, Біблію — єдиним джерелом одкровення, спростувавши священні перекази. Через ідею даром даної благодаті обґрунтовано принцип загального священства віруючих, відкинуто інститут чернецтва, закладено основи демократизму церковного життя, зокрема впроваджено виборність і підзвітність священика. Протестантизм заперечує частину католицьких догматів, принцип існування яких суперечить концепції персональної інтерпретації Біблії. Із таїнств більшість протестантів визнають лише хрещення і євхаристію (причастя). Оздоблення церков спрощено, богослужіння зведено до проповідей, молитов, співу. Відкинуто поклоніння іконам, мощам та святим [18, с.36].

Віруючий у протестантизмі — це людина, що усвідомлює гріховність своєї природи і через молитву прохає Бога про порятунок. А щоб він прийшов (порятунок — це дар божественної благодаті), молитва мусить бути підсилена сумлінним виконанням мирських справ. За мірою такої сумлінності Бог судить про міць віри і бажання порятунку. Тобто всі сфери життєдіяльності людини розглядаються як різноманітні форми служіння Богу.

Напрями у протестантизмі.

Лютеранство. Один із напрямів раннього протестантизму. Основні принципи віровчення його сформульовано М. Лютером та його соратниками у так званому Аугсбурзькому сповіданні 1530 р. Людину, за Лютером, рятує лише її особиста віра в Бога. Лютеранство заперечує духовенство як обдарованого благодаттю посередника між Богом і людиною, водночас проголошуючи загальне священство і рівність усіх віруючих перед Богом. Крім Біблії, для лютеран священною є «Книга згоди», що включає з себе Великий і Малий катехізис Лютера, «Шмалькальдендські статті», «Формулу згоди».

Лютерани дотримуються трьох таїнств: хрещення, євхаристії, сповіді. Вони відкидають чернецтво, поклоніння мощам, святим (збереглося лише поклоніння хресту з Розп´яттям), заперечується католицька ієрархія, авторитет папських декретів, послань, рішень святих соборів. Кожний віруючий, за Лютером, має право сам тлумачити Святе Письмо. Богослужіння ведеться національними мовами. 192 національних лютеранських церкви та регіональних синоди і союзи лютеранських церков об´єднані у Всесвітню лютеранську федерацію зі штаб-квартирою в м. Лунді (Швеція), Генеральна асамблея якої збирається кожні 6 років у Женеві.

Баптизм. Найпоширеніший різновид протестантизму. Виникає на початку XVII ст., відколовшись від кальвінізму. Баптисти (гр. baptizo — занурювати, хрестити у воді) найпослідовніші у втіленні в життя протестантських принципів, вимогливі щодо поглядів і поведінки своїх послідовників. Визнаючи загальнохристиянські догмати, зокрема Символ віри, баптисти заперечують роль церкви як посередника між Богом і людьми й проповідують принцип «Спасіння особистою вірою». Визнають можливість безпосереднього спілкування віруючих із Богом через молитву. На відміну від лютеранства, в баптизмі хрестять не дітей, а дорослих. Членами церкви вважаються «заново народжені» дорослі, які свідомо прийняли водне хрещення. Єдиним джерелом віровчення є Біблія (насамперед Новий Завіт).   Церковну ієрархію ліквідовано. Культ значно спрощений. Богослужіння замінено молитовними зібраннями. Баптисти не визнають ікон, хреста, святих тощо. Відзначають лише двунадесяті християнські свята. Суто баптистськими святами є День жнив і День єдності. Сенс життя баптиста полягає в тому, щоб врятувати власну душу від гріха і підготуватися до гідної зустрічі з Христом на тому світі, а також залучити до своєї віри принаймі хоч одну людину. Церква баптизму — це самоуправна община «видимих святих», що не визнає залежності від світської влади. Баптисти першими в історії висунули вимогу свободи совісті та відокремлення церкви від держави.