46

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………….	3
РОЗДІЛ 1. Біблійні засади християнської моралі і компаративний аналіз………………………………………….	8
1.1. Моральні засади Старого Завіту……………………………	8
1.2. Моральні засади Нового Завіту………………………………	16
РОЗДІЛ 2. Розробка моральних засад у християнській богословській літературі………………………………………..	23
2.1. Моральні засади апологетики………………………………	23
2.2. Моральні засади патристики…………………………………	26
РОЗДІЛ 3. Моральні засади головних напрямів у християнстві ………………………………………………………..	30
3.1. Православ’я……………………………………………………	30
3.2. Моральні засади католицизму………………………………	32
3.3. Моральні засади протестантизму……………………………	34
Висновки………………………………………………………………	38
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ………….	43
Додаток…………………………………………………………………	46

ВСТУП

Сучасна епоха відзначається складністю поєднання численних буттєвих і ціннісних орієнтирів, які потребують нового прочитання, осмислення минулого і сьогодення, а також важливістю побудови принципово нових соціокультурних моделей майбутнього. На сьогодні лишається безліч проблем, що потребують досконалого вивчення, а деякі з них вимагають кардинального перегляду у зв’язку з розвитком суспільства, зміною становища окремої особистості в ньому, інтенсивною урбанізацією, колосальним стрибком розвитку нових технологій, а відтак і інтенсифікації засобів масової інформації та їх глобалізацією. Усі ці явища не могли не вплинути на стан моральності сучасної людини

Актуальність теми. Християнство як світова релігія склалось поступово під впливом різних релігійних уяв i вірувань східного Середземномор'я i Передньої Азії, але переважно на ґрунті іудаїзму.

Церковна точка зору на походження християнства випливає з самого змісту богослов'я, яке ґрунтується на Євангеліях. Християнство як вчення засновано боголюдиною Ісусом Христом, яке він проповідував у Палестині в часи римських імператорів Августа i Тиберія, був страчений i воскрес, i передав своє вчення апостолам, які проповідували його i поширили серед людей. 

Представники історичної та соціологічної шкіл та прихильники матеріалістичної філософії (зокрема марксизму) пояснювали причини виникнення християнства через аналіз політичних та соціально-економічних процесів у Римській імперії І ст. Вбачали у ньому своєрідний синтез східних (іудейських) та західних (еліно-римських) релігійно-філософських ідей, що став наслідком певних причин і обставин.

Для складного синкретичного релігійно-філософського світогляду населення римської імперії часів її занепаду були характерні наступні прояви, що були пізніше розвинені християнством:

·         ідея умираючого та воскресаючого Бога (культ Діоніса);

·         ідея необхідності спасіння людської душі як умови вічного блаженства;

·         впевненість у здатності кожної людини долучитись до Божества через засвоєння утаємниченої істини та участь у спеціальних обрядах;

·         необхідність посвячення і життя в громаді посвячених як умови спасіння;

·         ідея Бога-посередника між Богом-творцем і людьми;

·         поклоніння богині-матері (як у культі Ізіди), яка своєю самовідданістю рятує Божественне єство;

·         уява про потрійну долю душ у потойбічному світі: вічні муки для невиправних, муки для здатних до зцілення і вічне блаженство для праведників [28, с. 32].

Моральні засади християнства складались поступово під впливом елліністичної філософії, східної містичної релігійно-філософської традиції та суто людського чинника, що зумовлює актуальність вивчення цього процесу для сучасників.

Вищерозглянута актуальність теми дослідження зумовила вибір назви курсової роботи: «Моральні засади християнства».

Об’єкт дослідження – мораль як наріжний камінь християнського віровчення.

Предмет дослідження – еволюція моральних засад з розвитком християнства, їх прояви у різних його напрямах.

Мета дослідження. Визначення об’єкту і предмету курсової роботи, у свою чергу, сприяло визначенню мети даного дослідження, якою є з’ясувати специфіку моральних засад християнства з огляду на історичний та філософський аспекти їх еволюції.

Завдання дослідження. Мета конкретизована у таких дослідницьких завданнях:

• дослідити Біблійні засади християнської моралі і здійснити їх компаративний аналіз;

• проаналізувати розробку моральних засад у християнській богословській літературі;

• визначити моральні засади головних напрямів у християнстві.

Стан дослідження теми. У світовій практиці теорія інтерпретації сакральних текстів пройшла тривале становлення і розвиток від давньоєврейської традиції, Августина і Орігена до найсучасніших теорій Г.-Ґ. Ґадамера, Ф. Кермоуда, В. Ізера, Е. Гірша, К. Коннера та ін. Вона зазнавала значних трансформацій в епохи Середньовіччя, Реформації і Модерну, але залишалася серцевиною не лише літературознавчих, а й загальнокультурологічних філософських шукань. Місце цієї галузі визначається специфікою єдиного об’єкта її дослідження – Біблії. Які б погляди стосовно Біблії не існували, вона залишається Книгою Книг, яка упродовж віків справляла найбільший вплив на літературу зокрема і на мистецтво загалом. Незаперечним залишається факт, що без знання і розуміння Біблії неможливо повною мірою осягнути переважну більшість шедеврів світової культури. Саме Біблія є першоджерелом „світових” сюжетів, універсальних архетипів, образів, символів.

Першу в Україні науково-популярну спробу пояснити народові справжнє походження християнського святого письма зробив у 1905 р. Іван Франко у книзі "Сотворення світу". Прагнучи відкрити народові те, чого досягла історична наука, він писав:"... до найглибших тайників науки має вільний доступ кожний чоловік, у кого в серці горить чисте і святе бажаннє — пізнати правду, і в кого розум настілько вироблений, щоб зрозуміти й оцінити її"[33, с. 49].

Визначною працею у галузі українського біблієзнавства XX ст. стала книжка професора Володимира Шаяна "Біблія як ідеологія", в якій автор порушує проблему об'єктивного вивчення Біблії: "... тут зустрічаємося з дивним фактом. Об'єктивне дослідження біблії саме як ідеології, наштовхується на великі перепони тому, що юдаїзм став основою для християнства. Можна навіть сказати, що це питання замовчувалося істориками релігій чи екзегетами... "[33, с. 12].

Християнські твори — могутній чинник у формуванні та розвитку національної культури, особливо літератури, вони відчутно вплинули на характер жанротворення, засоби вираження й загалом образність, символіку, метафоричність та стиль оригінального мистецтва. Ці та інші питання розглядаються у статтях “Християнство і національна культура” та “Духовний жезл національного обов’язку” М.Жулинського, “Українська культура як майбутнє нації” I.Дзюби, “Погляд на історію української літератури в аспекті християнської духовності” Л.Мороз, “Проблеми досліджень SACRUM-у в українській літературі” I.Набитовича, “Христос — то чинна путь до Бога” (Деякі аспекти образу Месії)” Т.Салиги, “Дискурс модерного літературознавства в 90-х роках” М.Наєнка та ін. Зокрема М.Жулинський, ведучи мову про універсальну роль християнства у творенні національної культури, підкреслює: “Релігійна віра завжди була творчою силою у формуванні етнокультури, своєрідним регулятором моралі. Оскільки міфи, легенди, перекази, народні казки, пісні, звичаї, мова — все те, що є колективним витвором етносу, формують певний тип етнокультури, то віра в цю культуру наповнювала духом… В нових умовах національного буття українська культура “приречена” витворити універсум цінностей та ідеалів, у якому християнська ідея буде стимулюючою енергією духовного осягнення людини і світу на основі українських національних базових цінностей і пріоритетів” [10, с.25].

Методологічна основа дослідження – системний, комплексний підхід до вивчення духовної культури, релігійних явищ. Дослідження здійснене на основі методів аналізу, синтезу та узагальнення, системно-структурного, порівняльного методів.

Практичне значення результатів дослідження визначається можливістю їх використання під час вивчення теми «Специфіка моральних засад християнства», при підготовці матеріалів до спецкурсів і спецсемінарів з культурології, історії релігій, зокрема при вивченні особливостей розкриття моральних цінностей християнства.

Структура роботи зумовлена темою та метою і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У першому розділі «Біблійні засади християнської моралі і компоративний аналіз» здійснюється компоративний аналіз моральних засад Старого та Нового Заповітів.

У другому розділі «Розробка моральних засад у християнській богословській літературі» досліджуються моральні питання апологетики та партистики.

У третьому розділі «Моральні засади головних напрямів у християнстві» висвітлюються моральні цінності православ’я, католицизму та простентантизму.

Розділ 1. Біблійні засади християнської моралі і компаративний аналіз

1. Моральні засади Старого Завіту

Старий Завіт — одна з двох частин Біблії, в його основі лежить «Танах» та поділяється на книги Закону (Тора), Пророків (Невіім) та Писання (Кетувім), що в свою чергу поділяються на історичні, поетичні та повчальні твори.

Поняття «Старий Заповіт» є калькою з давньогрецької мови на старослов'янську.

Книги Старого Завіту було написано у період з XIII до I ст. до н. е. давньоєврейською мовою, за виключенням деяких частин книги пророка Даниїла та книги Ездри, які було написано арамейською мовою. У період з III ст. до н. е. до I ст. н. е. Старий Завіт було перекладено на давньогрецьку мову. Переклад був прийнятий першими християнами та зіграв важливу роль у становленні християнського канону Старого Завіту.

Текст книг Старого Заповіту дійшов до нашого часу у вигляді багатьох давніх та середньовічних манускриптів давньоєврейською, арамейською, латинською, старослов'янською та іншими мовами.

Православна Церква у складі «Старого Заповіту» нараховує 39 канонічних та 11 неканонічних книг, відрізняючись цим від Римо-Католицької Церкви, що налічує 47 канонічних книг (додатково включаючи книги: Книга Товита, Книга Юдити, Мудрости, Сираха, Варуха, Лист Єремії, 1 і 2 кн. Макавеїв), або 45, якщо вважати книгу Єремії, Лист та Плач Єремії однією книгою (порівняльний аналіз Іудейського та Олександрійського канони наведено у Додатку 1).

Концепція Бога була домінуючою в Старому Завіті. Вона була об’єднуючим принципом. Кожному єврею було відомо, що добрим було те, що вимагав Бог, злим було те, що Він забороняв. Бог був центральною ідеєю для Богослівя та етики Старого Завіту. Етика Старого Завіту не тільки виводилась з волі та природи Бога, але і була побудована на ній. Цей теоцентричний підхід став зрозумілим з першого питання, яке звучить в Біблії «Адам де ти?» Бут. 3:9; 13; 4:10. Всі ці питання стали початком діалогу між людиною і Богом, який досягнув свого апогею, коли Бог стався тілом Ів.1:14, тому запрошення до розмови переросло до запрошення до співпраці. Бог в П'ятикнижжі відкривається, як Творець і той, хто володіє творчою силою. [12]

Бог Отець - Батько Своїх дітей Вих 4:22 Повт. 1:31;32:36. Ця концепція набула пізніше особливого впливу у житті і вченні Ісуса. Бог вивів Ізраїль з Єгипту для досягнення своїх цілей Повт.4:37; 7:7-8. Його любов стала вираженням його суверенності та благодаті. Повт. 10:14-15; 18 Хесед

Милість Божа. Слово, яке не має еквівалента в сучасній мові і описує надзвичайну любов Божу. Говорить про добрість, яка не має меж. Найбільше воно вживається в псалмах. Числа 14:18; Бут. 24:12; 14; 27; 32:10 Вих.34:6. Повт. 7:9.

Хто може бути праведним? Той хто виконав вимоги відносин. Праведність проявляється в рамках Завіту. Він виконує вимоги заключного Завіту і вимагає від людей також дотримуватись укладеної згоди. Коли ми говоримо про межі завіту, то він покриває всі можливі області людського життя: соціальну, етичну та релігійну поведінку та висвітлює перші моральні протиріччя, які важко не помітити.

Бог не тільки люблячий Бог, не тільки милосердний, але Він суверенний Бог, той, який вимагає поклоніння. Питання: як Він міг погодитися на ці війни, які мали місце Вих.17:14; Повт2:31-36; 3:3-6; 7:2-5. Бог почав процес навчання з Ізраїлю та його сусідів. Для того, щоб досягнути Своїх цілей, йому доводилось підпорядковувати свої дії рівню їх розвитку. Мат 19:8, Ісус говорить про те, що було противно Божій природі, але він допустив це для людей. [19]

Людина була важливою частиною Старого Завіту, але не її основною. «Підхід Старого Завіту – теоцентричний, а не антропоцентричний. Важливість людини визначалась її відносинами до Бога» [13, с.43].

Бог створив людство з однієї людини Дії 17:26. Бут1:26-27. Хоча людина була створена в один день, що і тварини, вона стоїть осторонь від них. Одна річ, яка робить людину відмінною від тварини не тільки, що вона створена на образ та подобу Божу, але те, що вона особистість, яка потребує спілкування. Спілкування – це не опція, але необхідність без якої людина не мислима. Бут.2:18 Бог створив людину для спілкування. На людському рівні найглибші відносини ми можемо досягнути виключно в шлюбі, коли взагалі найвищого свого розвитку відносини людини досягають виключно з Богом. Основна ідея створення на образ Божий полягає в тому, що людина стала представником Божим в світі. Наскільки глибші відносини людини з Богом настільки її представництво ефективніше. Іншими словами людина копіює Бога у своїх справах Лев. 19:2.

Людина змальована як грішник та противник Божий. Падіння вказує що гріх носить як соціальний характер, так і духовний. Ніхто не може грішити проти самого себе. Але гріх не тільки руйнує відносини з творцем, він спотворює відносини з іншими. Бут 3:8 23-24. Бут 5:1-2 говорить про те, що образ Божий не був повністю зруйнований гріхопадінням. Бут.9:6 говорить, що цінність людська належить кожній людині однаково, тому що вона «залежить від образу Божого на який вона була створена» [7, с. 125].

Важливе місце мали відношення людини до соціуму. Людина розглядалась як частина групи, кожна людина в групі розглядалась окремо також, це ми можемо спостерігати на прикладі Ноя, який отримав своє спасіння разом зі своєю сім’єю.

Тора походить від слова, значення якого «вчити, наставляти». Основне її значення було настанова або інструктування, але згодом воно почало означати 5 книг Мойсеєвих і відноситись до законів Божих чоловіку у його відносинах до Бога.

Закон розділяють на два типа: казуїстичний та аподиктичний. Аподиктичні закони – це закони, які вміщають в себе умову та чітке покарання або вирішення ( Вих. 21-23). Це цивільні закони, які стали священними для Ізраїля. Аподиктичні закони носять загальний характер і оперують на рівні імперативів. Вони короткі та чіткі (10 заповідей Вих. 23:1-3) [1, с. 56]. Євреї не робили великої різниці між різними типами законів, тому що були переконані у повній владі Бога над їх життям.

У законі було декілька цілей, на відміну від етичної, ритуальної була ще педагогічна. Одна із причин, чому Бог являвся людям, полягала в тому, щоб виховати людей, які би були свідомими і могли нести відповідь за свої справи. Цей моральний принцип допомагає нам зрозуміти розвиток закону, який наприкінці переріс в жертву Христову.

Закон став вираженням Божої любові та доброти до людини. Записаний в серцях людей закон не зменшував людську свободу, але став тим інструментом, який через який вони досягали свободи.

Після відкриття законів Хамурапі, стало зрозуміло, що закони Ізраїлю подібні до всіх законів Стародавньої Месопотамії. Одна відмінність полягає в тому, що всі закони були отримані царями від богів і народ ніс відповідальність за виконання закону перед царем, коли у Ізраїлі відповідальність неслась перед самим Богом.

«Завіт ніс слово, яке відображало різного типу договори: між царями, подружжям, людьми, колінами та інше. Завіт вимагає виконання зобов’язань однієї сторони перед іншою. Тому Біблійну етику можна з твердістю назвати етикою завіту» [32, с.12].

Ті закони, які ми знаходимо в завіті беруть свій початок в цивільних системах навколишніх народів. Але нам необхідно зрозуміти, що для Ізраїля такого поняття, як легальна система не існувало. Всі закони, завжди повязувались з Богом і Він лише Один був стандартом і авторитетом перед яким виконувались закони. [19]

Відмінності законів Завіту від законів інших народів:

1. Вони ставлять людське життя вище всяких матеріальних цінностей;

2. Знищення жорстокості в покаранні за провини;

3. Відкинення класової різниці перед лицем правосуддя [29, с. 152].

Більше того, деякі схильні вважати, що ідея святості є теологічним центром всього Старого Завіту. Корінь слова кадеш заначить відтинати, тому його основна ідея відділяти від прийнятого. Цей термін маж більше значення для відносин ніж описує якісну характеристику. З часом слово отримало деякі зміни в своєму значенні. Це нове значення виходило в основному від природи Бога, святість стала унікальним атрибутом, яким Він володів. Кодекс святості говорить про те, що Бог будучи святим, бажає поділитись своєю святістю зі своїм народом. Він хоче включити їх у сферу Своїх відносин. Таким чином вони ставали святими в наслідок свого відділення та посвячення Богу для виконання Його волі. Таким чином не тільки люди могли бути святими, але все, що використовувалось для служіння Богу. Лев. 21:6-7; 22:2-3; 23:2-4.

Старому Завіту надано статус найбільш глибокої етичної книги і найбільш вирішальної в історії, нагадуючи, щоб люди не забули Завіт з Богом. Якщо вони будуть вірні Його заповідям, Він у свою чергу збереже до них свою любов (хесед) 7:9. Люди повинні любити Бога і ця любов виражає себе у служінні Його заповідям.

Починаючи від Мойсея та закінчуючи падінням Єрусалиму, на сторінках Старого Завіту з’являлися пророки, які стали попередниками пророків 8 сторіччя. Про них згадано в Історичних книгах. Історичні книги для євреїв не представляли великої цінності своїми записами, але були цінними, тому що сам Бог був основним творчим елементом Історіі. Книга Ісуса Навина краще всього змальовує моральну чистоту, яка є наслідком соціальний дій народу. Падіння Єрихона, наприклад, говорить про групову солідарність або корпоративну відповідальність. Основним посланням книги являється заклик ходити шляхами Божими, чинити Його волю. Повт 8:6. 24:15

Книга Суддів вказує на 4 ступеневу процедуру пророцтв:

1. Ізраїль грішив або починав поклонятись ідолам

2. Покарання Боже приходило на них, люди каялись та кликали до Бога в пошуках покаяння

3. Він вислуховував їх та посилав їм відкуплення

Книга Царів описує Бога, який карає несправедливість. ЇЇ основна тема не моральна нечистота, але несправедливість по відношенню до інших. (1Цар. 17-19, 21;Єлисей, Михей 22) [9, с. 98].

Свого апогею пророчий рух набуває за часів Самуїла, який став останнім представником старих пророків і першим в числі нових. Самуїл озвучив основну тему всіх пророків своїм запитанням Саулу: 1Сам.15:22. Інші два відомі пророки Натан та Єлисей вимагали праведності від самих царів. 2Сам.12 Зло вчинене Давидом було проти самого Бога, а не проти когось іншого.

Подібні події трапились із Єлисеїм у винограднику Набота 1 Цар.21:18. основне, що необхідно зауважити це те, що пророки не стільки відстоювали права людей, скільки виконання волі Божої. На їх думку права людей були священними, тому що вони будувались на волі Божій.

Пророки 8 століття - Амос, Осія, Ісая, Михей – проповідували пріоритет моральності у всьому, вони вважади її рішучим елементом в долі народу, в цьому бачимо їх відмінність від попередніх. Три основні характеристики пророків:

1. Правильне відношення релігії та етики. Ці пророки показали на унікальний взаємозв’язок між релігією та моральністю. Це було не мішанина двох, але швидше поєднання, як кисень і водень створюють воду. Для них мораль не мала жодного місця поза релігією, а остання оправдувала вимоги моралі. Починаючи від Амоса починається оморальнюваність ідеї Бога та гріха. Амос, разом з іншими, повністю зводить на нівець церемоніальні закони та їх важливість. Вони чітко говорили, що Бог вимагає від людей не жертвоприношень, але послуху. Таким чином їх релігійність і визначала їх надзвичайну етичність [13, с.65].

2. Рівновага між надією та судом. Божий суд був неминучим для народу, тому що вони зрадили свого Бога (Амос 5:2, Ос.4:12, 5:7, 9:1…) і разом д тим вони були неправедні у своїх відносинах до ближніх своїх. Соціальна корупція стала основою їх проповіді. Гріхи озвучувались і все називалось своїми іменами. Іс. 5:7 плач обездолених, сиріт, вдів, тих за ким стояв сам Бог. Ам.2:6, 5:11-12, Іс.1:23-24, 3:14-15. Гріх за гріхом, бунт за бунтом, зробив гнів Божий невідворотнім. Причиною цього стало не тільки неминучість гніву, скільки незмінність природи Божої. Ам 2:6, 4:12, 7:8. Господь використовував інші народи для покарання свого. Пророки вірили в те, що Бог є Господом всієї історії, як і народів Іс.5:26. Ідея суду тісно переплітається з поняттям День Господній. Важко сказати, коли і при яких умовах появилося це поняття, але можна сказати, що на цей час воно було досить популярним. Євреї вірили, що день Господинь несе суд та покарання на їх ворогів та тріумф для них. Аое Амос повністю перевертає їх розуміння 5:18-20. Ісая говорить про цей день, як день коли Бог буде дисциплінувати своїх. Для них цей день був прелюдіям до появи нового Ізраїлю – вірного Богу, якого ще не було. Таким чином пророки постійно говорили про надію та покарання (Амос 9:8-9;11;14-15). 5:14 говорить шукайте Бога та будьте живі. Осія став кращим прикладом присутності надії у відносинах на прикладі невірної дружини (Ос. 2:19-20) Він допоможе Ізраїлю самому полюбити Бога (14:4) Ісая говорить про надію також 33:14-15. Всі характеристики цих віршів – моральні. Ісая говорить про вірних, які при жодних обставинах не забудуть свого Бога. Які своїм існуванням повністю повинні завдячувати Божій благодаті 1:9. Справжнім підґрунтям для віри в існування надії для пророків була їх власна віра Богу. Їх теологічні переконання не давали можливості їм вірити в те, що люди своїм гріхом нівелюють обіцянки Божі та Його цілі. Переконання пророків у тому, що це можливо будувалось на очікуванні ними Того, хто гряде Мих 5:2. Іс11:4,5,9

3. Піднесення праведності над ритуалізмом. Для переважної більшості євреїв гріх був порушенням церемоніальних установ, коли для пророків – це моральні дії. Багато із ритуалів перестали бути для євреїв вираженням їх віри. Пророки не критикували саме поклоніння, але критикували заміну поклоніння ритуалами. Таким чином люди відмінили Бога, як моральну істоту, зробивши з Нього ідола. Всі пророки старались пояснити людям, що Бог вимагає від не більше як лише одного – «правильної» поведінки, і не може бути задоволеним нічим іншим, окрім цього. Під правильною поведінкою пророки мали на увазі правильні відносини з общиною. Для них праведність була виключно у відносинах. Амос 5:21-23: говорить, що етичне лише має значення для Бога, а не щось інше. Ос.6:6, Любов до Бога чи людини? Це не має значення, тому що любов до Бога породжує любов до людей. Ісая 1:11-17 відновлення морального відновить поклоніння Богу. Михей 6:6-8 – епітафія моралі. Пророки: чи намагалися вони знищити ритуальну систему чи ні, але вони заявили чітко, що вони проповідують етичного Бога.

Таким чином, Старий Завіт - перша і найдавніша книга, яка дійшла до нас ще з незапам'ятних часів. Є відомості, що Старий Завіт знали ще в II-му тисячолітті до нашої ери. Безліч релігій вийшло з цього священного тексту. Всі основні релігії світу підтримують моральний кодекс, який містить в собі заборони проти вбивства, крадіжки і брехні. Зокрема, правила проти вбивства, крадіжки і брехні, покладені Десятьма Заповідями, були призначені застосовуватися тільки в межах певної групи, для того, щоб надати цій групі можливість успішно конкурувати з іншими. Сучасні зусилля,спрямовані на те, щоб представити іудейсько-християнську "внутрішньогрупову" етику як універсальну, ігнорують просте значення текстів (Старого та Нового Завітів), на яких, власне, і засновані Іудаїзм і Християнство.