Тема 2.5. Міжнародне право

НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1. Поняття міжнародного права

НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Міжнародне право навколишнього середовища є галуззю міжнарод­ного права, сукупністю міжнародних принципів і норм, якими регулю­ються суспільні відносини між: його суб’єктами щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

З цього визначення випливає, що предметом міжнародного пра­на навколишнього середовища є екологічні відносини, що склада­ються між відповідними суб’єктами у сфері їх взаємодії з навко­лишнім середовищем та його елементами.

До об’єктів міжнародного права навколишнього середовища на­лежать:

а) навколишнє середовище як цілісна природно-антропо­генна система, з якою зв'язані саме життя на Землі, умови життя і добробут людей у будь-якій країні світу;

б) природні ресурси і об’єкти як складові частини навколишнього середовища.

Останні у свою чергу поділяють на:

а) природні ресурси і об’єкти, що знаходяться поза межами дії національної юрисдикції (Сві­товий океан, Антарктика, навколоземний космічний простір тощо);

б) природні ресурси і об’єкти, що поділяються двома або більше державами (прикордонні ріки і озера, популяції мігруючих видів тварин, риб, птахів тощо);

в) природні ресурси і об’єкти, що знахо­дяться під національною юрисдикцією, використання яких зачіпає інтереси інших держав або світового співтовариства в цілому.

Суб’єктами міжнародного права навколишнього середовища виступають безпосередньо держави, міжурядові і неурядові ор­ганізації, а у передбачених цим правом випадках — також юри­дичні й фізичні особи, пов'язані з міжнародною екологічною діяльністю.

За своєю спрямованістю можна виділити кілька головних засад дії аналізованого права:

а) запобігання забрудненню та іншим фор­мам деградації навколишнього середовища;

б) встановлення на міжнародному рівні режиму раціонального природокористування;

в) забезпечення прав людини на безпечні умови життя в оточую­чому її навколишньому середовищі.

До цих засад також належить організація міжнародного еко­логічного співробітництва на універсальному і регіональному рівнях. Міжнародне право навколишнього середовища, з одного боку, є правовою основою такого співробітництва, а з іншого — відповідне співробітництво виступає організаційною формою ре­алізації міжнародного права навколишнього середовища.

Ці та інші засади функціонування міжнародного права навко­лишнього середовища виявляються в його принципах. Вони поді­ляються на загальновизнані принципи міжнародного права і спеці­альні, галузеві принципи міжнародного права навколишнього середовища.

Загальновизнані принципи міжнародного права стосуються усіх його підгалузей, у тому числі міжнародного права навколишнього середовища. Основні з них закріплені у Статуті ООН. До них на­лежать принципи:

• суверенної рівності держави;

• добросовісного виконання міжнародних зобов'язань;

• мирного вирішення спорів;

• незастосування сили або погрози силою;

• співробітництва держав;

• не­втручання у внутрішні справи держав;

• непорушності державних кордонів;

• територіальної цілісності;

• поваги прав і свобод людини та деякі інші.

Спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишньо­го середовища найбільш повно зафіксовані у Стокгольмській дек­ларації з навколишнього середовища (26 принципів) і Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (27 прин­ципів). Вони також відображені у Всесвітній хартії природи та інших актах міжнародного права навколишнього середовища.

До цих принципів, зокрема, належать:

• право людини на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, її відповідальності за охорону і поліпшення навколиш­нього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь;

• суверенітет держав над власними природними ресурсами та їх раціональне використання;

• стабільний розвиток, що передбачає екологізацію еко­номічного і соціального розвитку;

• екологічна безпека держав на засадах взаємного с півробітництва;

• перестороги в екологічній діяльності;

• екологічне співробітництво держав на засадах рівноправності;

• скоординований підхід до планування й управління в галузі охорони навколишнього середовища;

• ефективна і динамічна роль міжнародних організацій у галузі охорони і поліпшення навколишнього середовища;

• наукова обґрунтованість екологічних заходів;

• контроль за додержанням узгоджених між державами еко­логічних вимог;

• доступ громадськості до екологічної інформації й розв'язан­ня екологічних проблем;

• поширення екологічної інформації та відповідних знань серед населення;

• відшкодування шкоди, завданої довкіллю, зокрема на засадах “забруднювач платить”;

• мирне врегулювання екологічних спорів між суб’єктами міжнародного права навколишнього середовища;

• міжнародна відповідальність за екологічні правопорушення.