Тема 2.4. Правове регулювання відносин

ЩОДО НАДЗВИЧАЙНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ СИТУАЦІЙ

1. Поняття надзвичайної

ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Надзвичайна екологічна ситуація — це, згідно зі ст. 1 Закону України “Про зону надзвичайної еколо­гічної ситуації”, надзвичайна ситуація, за якої на окремій місцевості сталися негативні зміни в на­вколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Визначення, що містяться у законах України “Про цивільну оборону”, “Про захист населення і територій від надзви­чайних ситуацій техногенного та природного характеру”, “Про аварійно-рятувальні служби” розраховані на висвітлення всіх ас­пектів ситуацій, які визнаються надзвичайними за різними обста­винами і не завжди пов'язані з негативним впливом техногенних та природних чинників на екологічні умови життєдіяльності людини.

До надзвичайних ситуацій техногенного характеру, зокрема, нале­жать:

• транспортні аварії (катастрофи),

• пожежі,

• не спровоковані вибухи чи їх загроза,

• аварії з викидом (загрозою викиду) небезпеч­них хімічних, радіоактивних, біологічних речовин,

• раптове руйнування споруд та будівель,

• аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення,

• гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

До надзвичайних ситуацій природного характеру відносять:

• небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища,

• деградацію ґрунтів чи надр,

• при­родні пожежі,

• зміну стану повітряного басейну,

• інфекційну захво­рюваність людей, сільськогосподарських тварин,

• масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками,

• зміну стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Зауважимо, що, наприклад, такі надзвичайні ситуації техноген­ного походження, як пожежі в житлових масивах, транспортні ка­тастрофи, вибухи на промислових об’єктах тощо, далеко не завжди мають своїми наслідками негативні зміни в довкіллі, чи створюють загрозу виникнення таких змін. Деякі з надзвичайних ситуацій природного походження, особливо ті, що мають нетривалий харак­тер (наприклад, ураган, тайфун, землетрус тощо), як правило, пов'язані не стільки з екологічними, скільки з економічними наслідками. Що стосується інфекційної захворюваності людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогоспо­дарських рослин, то визначення заходів щодо їх ліквідації є сфе­рою регулювання санітарно-епідеміологічного, а не екологічного законодавства.

За всіх особливостей тих чи інших надзвичайних ситуацій їм вла­стиві чотири головні ознаки:

• виникають раптово,

• розвиваються швидко,

• призводять до руйнівних та інших негативних наслідків,

• потребують для їх ліквідації здійснення комплексу надзвичайних заходів.

Раптовість не означає, що певних подій, які несуть у собі ризик (імовірність заподіяння) негативних впливів на довкілля, за­подіяння шкоди здоров'ю населення, ніхто не чекає. Навпаки, всі знають, що можливі стихійні лиха (повені, землетруси тощо), техногенні аварії та катастрофи. До цих подій готуються: запроваджу­ються системи кризового моніторингу за станом довкілля, розроб­ляються плани заходів, які мають зменшити негативні наслідки стихійних сил чи аварій, забезпечити оперативне реагування на да­ного роду техногенно-екологічні ситуації, передбачити всі можливі варіанти захисту населення та територій від дії небезпечних фак­торів надзвичайних екологічних ситуацій та ліквідацію цих наслідків, визначаються органи, відповідальні за організацію за­ходів, спрямованих на захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, передбачають спеціальні дже­рела фінансування заходів, спрямованих на усунення наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, компенсацію шкоди, що за­подіяна населенню та юридичним особам техногенно-екологічни­ми інцидентами та стихійним лихом.

Варто зазначити, що наведені ознаки надзвичайних ситуацій використовуються і в законодавстві зарубіжних країн при регла­ментації відносин, що виникають внаслідок негативних техноген­них та природних впливів на довкілля.