1.1.3. Метод правового регулювання

ЕКОЛОГІЧНИХ ВІДНОСИН

Метод правого регулювання суспільних відносин являє собою сукупність засобів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб’єктів. Це загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин у своїй основі стосується й методу регулювання екологічних відносин.

Метод правового регулювання визначається з урахуванням характеру суспільних відносин. Таким чином суспільні відносини, що регулюються, характеризують способи й прийоми впливу на них.

Виділяють два основних методи правового регулювання:

• диспозитивний, який характеризується автономією і рівноправ’ям сторін відносин, що регулюються;

• імперативний, котрий базується на владно-імперативній основі.

Виходячи із цієї універсальної класифікації методу правового регулювання, немає необхідності в обов’язковому визначенні методу для кожної галузі права, оскільки зазначені елементи охоплюють основні способи та прийоми впливу на суспільні відносини. Однак використання вказаних методів не виключає, а навіть передбачає встановлення додаткових та специфічних способів впливу на суб’єктів відносин, що регулюються, з урахуванням їх характеру. Крім того, метод правового регулювання є багатоелементарним явищем і може запозичувати прийоми і способи впливу на суб’єктів у однорідних галузей права, формуючи при цьому певні специфічні риси методу самостійної галузі права.

Для екологічного права характерним є змішаний метод правового регулювання, який включає у себе диспозитивні й імперативні способи і прийоми правового регулювання екологічних відносин. При визначенні методу вирішальне значення має екологічний фактор, зокрема, екологічні відносини виникають із приводу певних природних об’єктів, тісно пов’язаних між собою, розвиваються за своїми природними законами і складають єдину екосистему.

Диспозитивний метод використовується частіше з все при регулюванні відносин власності на природні об’єкти, договірних відносин, відносин щодо сумісного використання природних об’єктів, при розв’язанні еколого-правових спорів, при відшкодуванні збитків різних видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видів екологічних відносин отримуватиме більш широке застосування, звужуючи сферу використання імперативного методу. Однак при всій важливості диспозитивного методу в регулюванні екологічних відносин неможливо обійтись без використання імперативного методу регулювання цих відносин. Екологічна система розвивається за законами природи, тому управління у галузі екології повинно бути науково обґрунтованим, тобто таким, яке не припускає порушення природних і правових імперативів. Не всі екологічні питання можуть розв’язати самі власники природних об’єктів або природокористувачі. У такому разі слід переважно застосовувати владні приписи, обов’язкові для виконання. При порушенні власниками природних ресурсів екологічних нормативів, стандартів, лімітів на використання цих ресурсів, приписи контролюючих органів про усунення виявлених недоліків є обов’язковими для виконання й, отже у цих випадках владний метод є виправданим.

Владна діяльність компетентних органів необхідна також у процесі відтворення природних об’єктів. Дану проблему можна розв’язувати не лише способом економічного стимулювання лісокористувачів, але й шляхом адміністративних приписів, які зобов’язують певних осіб здійснювати конкретні дії для відтворення лісів. Коло відносин, що регулюються переважно адміністративним методом, досить широке.

Таким чином, метод правового регулювання екологічних відносин базується на поєднанні імперативних та диспозитивних способів і прийому впливу норм екологічного законодавства на суб’єктів таких відносин.