Тема 1.1. Предмет, принципи та

СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

1. Поняття екологічного права

Екологічним правом є галузь права, яка регулює суспільні відносини щодо користування природними ресурсами, охорону навколишнього природного середовища і забезпечує екологічну безпеку.

Назва галузі походить від терміна «екологія» (грецькою oicos – будинок, житло, місце мешкання, logos – наука) і буквально означає: наука про місце й умови життя людини.

У науковий ужиток слово «екологія» вперше ввів німецький учений-біолог Е. Геккель у 1866 р. Тоді воно мало вузьку сферу застосування, головним чином, у рамках біології.

Ширшого змісту термін «екологія» набув у другій половині ХХ ст. у зв’язку з посиленням впливу людини на природу. Поступово екологія набуває значення наукової основи організації раціонального природокористування.

Отже, ЕКОЛОГІЯ – це вчення про взаємодію живих організмів із навколишнім середовищем (довкіллям).

У 70-х роках ХХ ст. із загальної екології виділилась соціальна екологія (так звана «екологія людини»), яка являє собою науку про взаємодію суспільства з навколишнім природним середовищем. Вона є теоретичною базою для розв’язання практичних проблем охорони навколишнього природного середовища й організації раціонального природокористування. Назва «екологічне право» усталилась у 70 – 80-х роках ХХ ст. у результаті «екологізації» природоохоронного права. Поряд із нею під впливом Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р. набули поширення й інші назви – «право навколишнього середовища» та «право охорони навколишнього природного середовища». А в Україні був прийнятий Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991р.).

Чинна Конституція ввела в екологічний ужиток термін «довкілля». Звідси походить поняття «право охорони довкілля».

Розглянемо Стокгольмську декларацію навколишнього середовища. Згідно з її принципами людина має основне право на:

1) задовільні умови життя в навколишньому середовищі;

2) держави вживають усіх можливих заходів для запобігання забрудненню морів речовинами, які можуть поставити під загрозу здоров’я людини;

3) держави мають виробити єдиний і скоординований підхід до планування свого розвитку й ін.

2. Предмет і об’єкт екологічного права

Під предметом українського екологічного права розуміють специфічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права. Характер екологічних відносин тісно пов’язаний з об’єктом екологічного права. Це природні й природно-антропогенні цінності, з приводу яких складаються відповідні відносини.

Об’єкт екологічного права не є однорідним. Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього середовища» виділяють навколишнє природне середовище в цілому та три його головні елементи:

1. природні ресурси;

2. природні території й об’єкти, що підлягають особливій охороні;

3. здоров’я і життя людей (ст.5).

Навколишнє природне середовище – це «сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів». Із цього випливає, що це середовище є складною екосистемою, якій властиві не тільки суто природні, а й природно-антропогенні закономірності.

До природних ресурсів у широкому значенні належать усі природні блага, які слугують задоволенню потреб людини, а у вузькому – природні джерела для задоволення потреб матеріального виробництва. При цьому за законом державній охороні й регулюванню використань підлягають природні ресурси, які залучені в господарський оборот, так і не використані в економіці в даний період (ст.5).

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до природних територій і об’єктів, що підлягають особливій охороні, належать території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні й лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні та ін. (ст.60).

Предмет екологічного права є комплексним. Тому виділяють чотири блоки екологічних відносин.

До першого блоку належать відносини щодо охорони навколишнього природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища. Слово “охорона” при цьому розуміють у широкому значенні як комплекс заходів, спрямованих на збереження, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля.

Ця група «середовищеохоронних» відносин немовби пронизує всі інші екологічні відносини й об’єднує їх у єдиний комплекс. Переважна частина цих відносин виникає у сфері вироблення екологічної політики й організації екологічної діяльності у масштабах держави та адміністративно-територіальних одиниць, у промисловості, енергетиці, сільському господарстві й інших екологічно небезпечних галузях.

Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин – це відносини щодо використання природних ресурсів. Такі відносини регулюються нормами природоресурсного права. Саме тут відбувається поєднання природних речовин із працею людини, створюється новий матеріальний продукт, призначений для задоволення різноманітних суспільних потреб з урахуванням екологічного чинника.

Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються забезпечення проголошеного Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.9), а потім і Конституцією України (ст.50) права громадян на безпечне для життя й здоров’я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров’я людей.

І, нарешті, до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального використання екомережі.

Таким чином, визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є чотири групи суспільних відносин:

а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища;

б) відносини стосовно використання природних ресурсів;

в) відносини щодо створення умов екологічної безпеки;

г) відносини стосовно формування, збереження та раціонального використання екомережі.