1.3.4. Способи і форми захисту екологічних

ПРАВ ГРОМАДЯН

Способи і форми захисту слід розглядати як явища не тотожні. Форми захисту - це адміністративний, судовий, громадський, са­мозахист, звертання до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо, а способи захисту в екологічному законодавстві, на відміну від цивільного (ст. 16 ЦК України), не містяться в уза­гальненому вигляді. Зокрема, до них можна віднести такі види:

• визнан­ня екологічних прав;

• відновлення порушеного права;

• припинення дії, що перешкоджає здійсненню права або порушує його;

• відшкодуван­ня збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також моральної шкоди (екологічної шкоди);

• зміна правовідношення;

• припинення правовідношення;

• визнання незаконним рішень чи дій (бездій) органів державної влади, місцевого самоврядування, служ­бових і посадових осіб;

• інші способи, встановлені в норматив­но-правових актах.

Адміністративна форма захисту регламентується ст. 40 Консти­туції України, Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовт­ня 1996 року, відповідно до яких громадяни можуть звертатися в органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, до підприємств, установ, організацій незалежно від фор­ми власності зі зверненнями, зокрема зауваженнями, пропозиціями і скаргами, у тому числі й із екологічних питань. Обґрунтована відповідь дається у місячний термін особами, яким на­правлені такі звернення після їх розглядання. Проте місячний термін розгляду звернень громадян може бути продовжений керівником відповідно­го органу чи його заступником, якщо вирішити порушене питан­ня в цей строк неможливо. Вони встановлюють необхідний термін для його розгляду. При цьому загальний строк не може перевищувати 45 днів.

Однією з головних функцій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері екології є контроль за діяльністю ви­конавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що при­звели до порушення екологічних прав громадян.

До громадського порядку захисту можна віднести:

• референдум;

• громадські (публічні) слухання;

• загальні збори громадян за місцем проживання;

• залучення експертів від громадськості в робочі гру­пи з екологічних питань, утворені органами влади, участь у про­веденні державної екологічної експертизи, а також проведення ек­спертизи громадської;

• збори, мітинги, походи, демонстрації;

• ро­бота з депутатами.

Як самостійну форму захисту природних екологічних прав слід розглядати самозахист. Можливість заперечувати право не в ком­петентних органах є характерною рисою самозахисту, що відріз­няється від інших форм захисту. Вона належить до конституційних прав. Способи самозахисту можуть бути визначені в законі чи до­говорі. Характерно, що кількість способів самозахисту не обме­жується. Вони можуть застосовуватися як окремо, так і в комплексі, але лише з дотриманням умов правомірної реалізації. Особа може самостійно вибирати способи самозахисту з урахуванням змісту порушеного права, характеристики протиправної поведінки. Але вибраний спосіб самозахисту не може суперечити вимогам закону.

Під самозахистом екологічних прав розуміють передбачені мо­ральними засадами суспільства та нормами законодавства, у пев­них випадках, визначених у договорі, дії особи (тобто застосування засобів протидії), які наділені зазначеним правом, спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення і ліквідацію наслідків.

До форм правового захисту прав громадянина належить, зокре­ма, судовий захист, що є найефективнішим механізмом у цій сфері. Проведення і реалізація судово-правової реформи в Україні забез­печує пріоритет прав у всіх сферах життя суспільства. Право на су­довий захист є конституційним і не вимагає додаткового закріплен­ня в інших нормативно-правових актах. Стаття 55 Конституції Ук­раїни містить норму, що встановлює право кожного звертатися до суду, якщо:

• його права і свободи порушені або порушуються;

• ство­рені чи створюються перешкоди для реалізації прав або свобод;

• мають місце інші обмеження прав і свобод.

Зазначені положення поширюються й на екологічні права, що порушені.

1.3.5. ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН У ГАЛУЗІ

ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО

ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Екологічні права, як і будь-які інші, можуть існувати лише разом з обов’язками, що кореспондуються з ними. Стаття 66 КУ закріпила обов’язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки. А ст. 12 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середо­вища» визначає обов’язком кожного берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, відповідно до вимог за­конодавства про охорону навколишнього природного середовища:

• здіснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

• не порушувати екологічні права й законні інтереси інших суб’єктів;

• вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

• компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов’язані виконувати й інші обов’язки у галузі охорони навколишнього при­родного середовища відповідно до законодавства України. Такі обов’язки в еколого-правовій літературі називають загальними, тобто такими, що мають здійснюватися будь-якими громадянами незалежно від їх правового статусу.

На відміну від загальних обов’язків екологічне законодавство України закріплює й так звані спеціальні обов’язки громадян, які випливають з умов права власності на природні ресурси, права природокористування та реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності, тобто підтверджують реалізацію особою її спеціального статусу. Такі обов’язки закріплюються у спеціальних законодавчих актах природоресурсового та природоохоронного характеру або випливають із норм права, спрямованих на забезпе­чення екологічної безпеки.

За своїм характером такі обов’язки можуть мати спільні ознаки та поділяються на майнові та немайнові.

Майновий характер мають обов’язки громадян щодо:

• своєчасного внесення зборів за забруд­нення навколишнього природного середовища, за погіршення якості природних ресурсів та понадлімітне використання природ­них ресурсів;

• проведення заходів щодо запобігання негативному впливу діяльності на стан навколишнього природного середовища та природних ресурсів, здійснювати комплекс заходів щодо їх оновлення;

• запровадження новітніх технологій, устаткування та пристроїв з метою очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також прилади контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів;

• компенсувати витрати на проведення екологічної експертизи, екологічного аудиту об'єктів, здатних не­гативно впливати на стан навколишнього природного середовища та ін.

Немайновий характер мають обов’язки громадян щодо:

• одер­жання дозволів на здійснення діяльності, яка може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, життя та здоров’я людей;

• передачі екологічно небезпечних об’єктів на екологічну експертизу та отримання її висновків;

• безперешкодно­го надання органам екологічного контролю відомостей про харак­тер екологічно небезпечної діяльності й повного сприяння їм при проведенні перевірок та обстежень із погляду додержання вимог екологічного законодавства, а також виконання їх розпоряджень;

• здійснення первинного обліку використання природних ресурсів, викидів та скидів у навколишнє природне середовище;

• погоджен­ня своєї діяльності з іншими суб’єктами, якщо вона може по­тенційно зашкодити здоров’ю людини і навколишньому природно­му середовищу;

• оволодіння екологічними знаннями й практичними навичками щодо їх реалізації та інше.

При порушенні встановлених у законодавстві обов’язків застосовуються заходи юридичної відповідальності до винних осіб.