2. 3. Nominatīvus cum infinitīvo у сучасних мовах

Прямого відповідника конструкції nominatīvus cum infinitīvo в інших мовах остаточно не виявлено.

Відомо, що у сучасних науково-технічних та ділових текстах широко вживають синтаксичні конструкції, не властиві українській мові. Частина з них узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, а інші, які є кальками з англійської, набули поширення останніми роками внаслідок масового перекладення міжнародних та європейських стандартів і впровадження їх як національних.

Кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень. Викладені нижче характерні синтаксично-стилістичні ознаки української фахової мови є наслідком її формування на ґрунті народної мови, якій властивий розмовний, активний характер синтаксичних конструкцій.

 З погляду побудови речення розрізняють три різновиди синтаксичних конструкцій:

     а) активна конструкція - це конструкція, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є додатком;

     Примітка. Для спільного розгляду двоскладного та односкладного речення нижче називатимемо головний член безпідметового речення присудком, не забуваючи про його специфіку [11, с. 502].

     б) зворотна конструкція - це конструкція, у якій підмет одночасно є як суб'єктом, так і об'єктом. До таких конструкцій відносимо також взаємодію;

     в) пасивна конструкція - це конструкції, у якій присудок описує дію, спрямовану на об'єкт, що в реченні є підметом. Отже, пасивні конструкції обов'язково мають підмет.

     На відміну від інших мов, зокрема російської та англійської, українська мова завжди надає переваги активним конструкціям над пасивними, уживаючи лише двокомпонентні конструкції з пасивними дієприкметниками в чітко зазначених випадках.

2.4. Cинтаксична функція звороту у твоpі Саллюстія “Bellum Catilinae”

У цьому творі автор часто вживає не лише конструкцію аccusatīvus cum infinitīvo, а й схожий до неї зворот, тільки в пасивному стані, nominatīvus cum infinitīvo. Він відіграє у перекладі й розумінні твору не менш важливу роль, як аccusatīvus cum infinitīvo. Наприклад:

1. Quo mihi rectius videtur ingeni quam virium opibus gloriam quaerere et, quoniam vita ipsa, qua fruimur, brevis est, memoriam nostri quam maxume longam efficere. (Sall. B. C. 1, 3) – Тому що мені здається правильнішим шукати славу за допомогою розуму, а не тіла, і так, як життя, якому ми радіємо, є коротке, залишити якнайдовшу пам’ять про нас.

Verbum regens у цьому реченні виступає videtur; quaerere – inf. Praes., який вказує на дію одночасну.

2. Verum enim vero is demum mihi vivere atque frui anima videtur, qui aliquo negotio intentus praeclari facinoris aut artis bonae famam quaerit. (Sall. B. C. 2, 9) – Мені здається, що ж бо нарешті той живе і насолоджується душею, відданий якомусь заняттю, шукає славу прекрасного вчинку або доброго мистецтва.

Verbum regens тут також виступає videtur; vivere, frui – inf. Praes., які вказують на одночасну дію.

3. Ac mihi quidem, tametsi haudquaquam par gloria sequitur scriptorem et actorem rerum, tamen in primis arduum videtur res gestas scribere: primum, quod facta dictis exaequanda sunt; (Sall. B. C. 3, 2) – І мені нарешті, хоч ніяк не однакова слава переслідує письменника і діяча, однак здається, що з самого початку важко описувати подвиги: по-перше, тому що треба, щоб вчинки відповідали словам;

Verbum regens є videtur; scriberе - inf. Praes., який вказує на дію одночасну.

4. Res ipsa hortari videtur, quoniam de moribus civitatis tempus admonuit, supra repetere ac paucis instituta maiorum domi militiaeque, quo modo rem publicam habuerint quantamque reliquerint, ut paulatim inmutata ex pulcherruma atque optuma pessuma ac flagitiosissuma facta sit, disserere. (Sall. B. C. 5, 9) – Здається, що самі обставини спонукають, тому що час нагадав про звичаї держави, щоб повернутися назад і обговорити в декількох словах звичаї предків і в мирний, і в військовий час, в який спосіб вони керували республікою і якою її залишили, як поволі вона змінена перетворювалася із найпрекраснішої і найвеличнішої в найганебнішу і найзлочиннішу.

Verbum regens тут виступає videtur; hortari - inf. Praes., який вказує на дію одночасну.

5. Sed postquam res eorum civibus, moribus, agris aucta satis prospera satisque pollens videbatur, sicuti pleraque mortalium habentur, invidia ex opulentia orta est. (Sall. B. C. 6, 3) – Але після того, як їхня держава збільшилась громадянами, звичаями і землями, і здавалося, що вона вже є досить успішна і могутня, так, як в більшості серед смертних трапляється, із багатства виникла заздрість.

Варто зазначити, що у цьому реченні при виразі satis prospera satisque pollens, як і в попередньому випадку, пропущено дієслово esse; verbum regens є videbatur; дія одночасна.

6. Sed a quo incepto studioque me ambitio mala detinuerat, eodem regressus statui res gestas populi Romani carptim, ut quaeque memoria digna videbantur, perscribere, eo magis, quod mihi a spe metu partibus rei publicae animus liber erat. (Sall. B. C. 4, 2) – Але від такого початку і заняття мене утримало погане честолюбство, і, повернувшись назад до того самого, я вирішив, щоб описати подвиги римського народу уривками, як здавалося такі, що є гідними пам’яті, тим більше, що моя душа була вільною від надій, страху і від партій держави.

Слід зазначити, що у цьому реченні при слові digna пропущено дієслово esse; verbum regens у цьому реченні виступає videbantur; digna (esse) – inf. Perf., який вказує на попередню дію.

7. Quibus mihi videntur ludibrio fuisse divitiae: quippe, quas honeste habere licebat, abuti per turpitudinem properabant. (Sall. B. C. 13, 2) – Мені здається, що для них багатство було насмішкою: звичайно було дозволено, щоб вони мали його чесно, але вони спішили витрачати його ганебно.

Verbum regens тут виступає videntur; fuisse - inf. Perf., який вказує на дію попередню.

Отже, у відсотковому відношенні ми встановили, що вживання звороту Nominatīvus cum infinitīvo при одночасній дії становить 71, 4 %, при попередній – 28, 6 %, при майбутній – 0 %.

Висновки

Інфінітивний зворот аccusatīvus cum infinitīvo виступає поширеним додатком або підметом після дієслів і дієслівних сполучень зі значенням „говорити”, „повідомляти”, „відчувати”, „бажати” і т.д. Він складається з іменника, субстантивованого прикметника або займенника в аccusatīvus і дієслова в infinitīvus. Аccusatīvus виступає в ролі логічного підмета, infinitīvus – у ролі логічного присудка. Перекладається підрядними додатковими або з’ясувальними реченнями зі сполучником що (щоб, як), де аccusatīvus стає підметом, а infinitīvus – присудком. У звороті вживаються всі види інфінітива: іnfinitīvus praesentis вказує на одночасну дію, іnfinitīvus perfecti – на попередню, іnfinitīvus futūri – на майбутню:

1. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scribĕre (infinitīvus praesentis). – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні пишуть букви. (дія одночасна).

2. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scripsisse (infinitīvus perfecti). – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні написали букви. (дія попередня).

3. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scriptūros esse (infinitīvus futūri). – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні напишуть букви. (дія майбутня).

Примітка. 1. Іменна частина присудка стоїть в аccusatīvus і узгоджується з логічним підметом в роді, числі та відмінку;

2. У звороті при одному інфінітиві може бути два знахідних відмінки: аccusatīvus логічного підмета та аccusatīvus прямого додатка. Аccusatīvus логічного підмета перекладається називним відмінком, а аccusatīvus прямого додатка – знахідним:

Scio puĕrum librum legĕre. – Знаю, що хлопець читає книжку.

Інфінітивний зворот аccusatīvus cum infinitīvo є залежною синтаксичною конструкцією активного стану. Він залежить від окремих груп дієслів і безособових зворотів.

Інфінітивний зворот nominatīvus cum infinitīvo – це також залежна синтаксична конструкція, яка вживається в пасивному стані і складається з підмета, вираженого іменником, субстантивованим прикметником або займенником у  nominatīvus та присудка, вираженого дієсловом в інфінітиві будь-якого часу. Якщо присудок є складним, то іменна частина теж стоїть у nominatīvus. Nominatīvus cum infinitīvo виконує роль поширеного підмета. Nominatīvus виступає підметом речення і звороту, infinitīvus – логічним присудком звороту.

Інфінітивний зворот nominatīvus cum infinitīvo вживається після тих груп дієслів, що й аccusatīvus cum infinitīvo, тільки у пасивному стані.

Особливістю звороту  nominatīvus cum infinitīvo є те, що дієслово, від якого залежить зворот, узгоджується з підметом в особі і числі головного речення. Перекладається підрядним додатковим або з’ясувальним реченням зі сполучниками що або щоб.

1. Dicĭtur vita nostra brevis esse. – Кажуть, що наше життя – коротке.

2. Qui tacet, consentīre vidētur. – Здається, хто мовчить, той погоджується. 

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що у творі Салюстія “Bellum Catilinae” ми також спостерігаємо усі ці особливості зворотів аccusatīvus cum infinitīvo  та nominatīvus cum infinitīvo. Безсумнівно, і в цьому творі є свої особливості та цікаві випадки перекладу з оригіналу, наведені вище.

В результаті дослідження ми приходимо до висновку, що Accusatīvus cum infinitīvo вживається 19 разів, Nominatīvus cum infinitīvo – 7 разів; в обох випадках переважає одночасна дія; найчастіше керівні дієслова в Accusatīvus cum infinitīvo вживаються зі значенням “вважати”, “говорити”, “дозволено”; в Nominatīvus cum infinitīvo – зі значенням “здається”.

Список використаної літератури

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 368 с.

2. Менгер Э. М. К характеристике оборота Nominatīvus cum infinitīvo // Вопроси язика и литератури. – Новосибирск: Издательство Новосиб. госун-та, 1970. – Вып. IV, часть 1. – с.65-76.

3. Менгер Э. М. О происхождении оборота “Аккузатив с инфинитивом” // Вопроси язика и литератури. – Новосибирск: Издательство Новосиб. госун-та, 1970. – Вып. IV, часть 1. – с. 55-64.

4. Методы сравнительно– сопоставительного узучения современных романских языков. М., 1966, с. 306-314.

5. Оленич Р.М., Оленич І.Р., Чернюх Б.В. Латинська мова. Навч. посібник. – Львів, 2008.

6. Соболевский С. И. Грамматика латинского языка. Часть практическая. – М., 1959.

7. Соболевский С. И. Грамматика латинского языка. Часть теоретическая. – М., 1958.

8. Таривердиева М.А. Теоретическая грамматика латинского языка. – М., 1988.

9. Тронський І. М. Історія античної літератури / І. М. Тронський. – К. : Рад. шк., 1959. – 589 с.

10. Ющук І. П. Українська мова. - К.: Либідь, 2003. - 640 с.

11. C. Sallustius Crispus. Coniuratio Catilinae.

12. M. Tullius Cicero. In Catilinam oratio prima.

13. Дворецкий И.Х. Латинско – русский словарь. – М., 1976.

Інформаційні ресурси

1.http://www.perseus.tufts.edu/hopper/collection?collection=Perseus: collection:Greco-Roman

2. http://www.hs-augsburg.de/~harsch/augustana.html