2.1. Складові компоненти звороту Nominatīvus cum infinitīvo

Nominatīvus cum infinitīvo – це зворот, у якому підмет стоїть у називному відмінку, а логічний присудок - в інфінітиві. Іменна частина складеного присудка також ставиться у називному відмінку, тобто узгоджується з підметом у роді, числі та відмінку. Зворот nominatīvus cum infinitīvo вживається після тих же дієслів, що й аccusatīvus cum infinitīvo, тільки у пасивній формі. Головним чином після дієслів: dicor – говорять про мене; putor, iudicor – думають про мене; videor – здається мені; iubeor – наказують мені; vetor – заперечують мені; trador – передають про мене. Найчастіше вживається третя особа – traditur, traduntur; fertur, feruntur, яка передається третьою особою множини: передають, кажуть, розповідають тощо. Nominatīvus cum infinitīvo перекладається рідною мовою підрядним додатковим реченням, рідше підрядним підметовим. Наприклад: 1. Bellum esse in Syria magnum putātur. – Думають (вважається), що в Сирії є велика війна. 2. Thales primus defectiōnem solis praedixisse fertur. – Кажуть, що Фалес першим передбачив затемнення Сонця. 3. Bellum in provinciam eruptūrum esse videtur. – Видається, що війна прорветься в провінцію. 4. Navigantĭbus movēri videntur ea, quae stant. – Тим, що пливуть, здається, що нібито предмети, які стоять, рухаються. 5. Romŭlus et Remus urbem Romam condidisse traduntur. - Передають, що Ромул і Рем заснували місто Рим.

В останньому реченні бачимо, що traduntur стоїть у 3 особі множини, так як присудок узгоджується вже з двома підлеглими: Romŭlus et Remus.

2.2. Синтаксичні функції Nominatīvus

а) Синтаксичні функції називного відмінка

Nominatīvus є відмінком підмета і іменною частиною присудка, в той час як в українській мові іменна частина присудка ставиться то в називному відмінку, то в орудному. В латинській мові, як і в грецькій вона завжди буває в Nominatīvus.

Іменна частина складеного присудка узгоджується з підметом у відмінку, а якщо вона виражена словом, формальна структура якого це допускає (прикметник, займенник або так званий Substantīvum Mobile), то і в роді. Наприклад:

Athenae omnium doctrinārum inventices fuērunt. – Афіни були винахідницею усіх наук.

б) Подвійний Nominatīvus (Nominatīvus duplex)

Іменна частина присудка з’єднується з підметом не тільки за допомогою дієслів зі значенням -бути- і -ставати-, але й за допомогою інших дієслів. Так утворюється подвійний називний відмінок (Nominatīvus duplex).

До дієслів, при яких ставиться подвійний називний відмінок належать:

1.Sum (я є); fio, evādo, exsisto – я стаю; maneo, permaneo – залишаюсь; videor – видаюсь; nascor (народжуюсь), morior (помираю). Наприклад:

Magister (Nom.) eius ex oratore arator (Nom.) factus est. – Його вчитель став з оратора орачем.

Nemo (Nom.) nascitur dives (Nom.). – Ніхто не народжується багатим.

2. Ті дієслова в пасивному стані, які в активному стані мають подвійний знахідний відмінок.

а) dicor, appellor, vocor, nominor – називаюсь;

б) habeor, existimor, putor, iudicor - вважаюсь;

в) creor, elĭgor – обираюсь, призначаюсь;

г) invenior, reperior – мене знаходять, cognoscor - мене пізнають, inscribitor – має заголовок.

Non omnis error stultitia dicenda est. – Не всяка помилка повинна називатися дурістю.

Adolescentes mane in venti sunt mortui. – Юнаки були знайдені вранці мертвими.

3. Вживання подвійного називного відмінка не обмежується наведеними вище дієсловами. Він може стояти при будь-якому дієслові, що означає стан або рух, хоча й значно рідше.