1.5. Cинтаксична функція звороту у твоpі Саллюстія “Bellum Catilinae”

Гай Саллюстій Крісп ( Gaius Sallustius Crispus) - давньоримський історик, основоположник римської історіографії. Він першим став вводити в історичні твори розгорнуті промови головних героїв, покликані краще відтінити їхній характер. Народився він у Сабінськіому місті Амітерно  1 жовтня 86 до н.е.; походив з плебейського роду; провів у Римі свою дуже розгульну молодість. Від нього повністю до нас дійшли два невеликих історичних твори: “Про змову Катіліни” (“Bellum Catilinae”) та “Про Югуртинську війну” (“Bellum Jugurthinum”); від найголовнішої ж історичної праці Саллюстія, "Historiarum libri quinque", яка обіймає опис дванадцяти років сучасних автору подій, від 78 до 66 рр.до н. е., залишилося лише кілька уривків. Історичні твори Саллюстія носять зовсім інший характер, ніж твори його сучасника Цезаря.

Саллюстій прагне головним чином не до передачі фактів і подій в повному і точному вигляді, а до викладу морального сенсу подій і до повчання сучасників і потомків на підставі історичних подій. Він хоче, щоб його розповідь справила гарне враження на читача, і згідно з цим завданням звертає особливу увагу на зображення характерів дійових осіб, їхніх намірів і морального стану суспільства.

У творі Саллюстія “Bellum Catilinae” доволі часто зустрічається синтаксичний зворот accusativus cum infinitivo, який відіграє у ньому досить важливу синтаксичну роль. Наприклад:

1.Omnis homines, qui sese student praestare ceteris animalibus, summa ope niti decet, ne vitam silentio transeant veluti pecora, quae natura prona atque ventri oboedientia finxit. (Sall. B. C. 1, 1) – Годиться, щоб всі люди які прагнуть перевищити себе від інших тварин, боролися з усіх сил, щоб не пройти життя мовчки, неначе худоба, яку створила природа схиленою до землі і покірною до черева.*

Verbum regens у цьому реченні виступає decet; niti – inf. Praes., який вказує на дію одночасну; зворот виступає у функції поширеного підмета.

2. Postea vero quam in Asia Cyrus, in Graecia Lacedaemonii et Athenienses coepere urbis atque nationes subigere, lubidinem dominandi causam belli habere, maxumam gloriam in maxumo imperio putare, tum demum periculo atque negotiis conpertum est in bello plurumum ingenium posse. (Sall. B. C. 2, 2) – А згодом насправді, як у Азії Кір, у Греції спартанці і афіняни почали підкоряти міста і народи, а пристрасть панувати вважати причиною війни, найбільшу славу вбачати у найвищій владі, тоді нарешті і стало відомо і в небезпеці, і під час занять, що на війні розум може якнайбільше.

Verbа regentіа виступають coepere і conpertum est; habere, putare, subigere, posse - inf. Praes., які вказують на дію одночасну; зворот розглядається у функції поширеного додатка і у функції поширеного підмета (conpertum est).

____________________________________________________________________* Тут і далі переклад власний.

3. Quod si regum imperatorum animi virtus in pace ita ut in bello valeret, aequa alius atque constantius sese res humanae haberent, neque aliud alio ferri neque mutari ac misceri omnia cerneres. (Sall. B. C. 2, 3) – Якщо б мужність душі царів і полководців мала б силу під час миру, так як і під час війни, то людські відносини велися б рівномірніше і стабільніше, і ти б не помітив ані те, що одне несеться за іншим, ані те, що все змінюється і змішується.

Verbum regens виступає cerneres; ferri, mutari, misceri - inf. Praes., які вказують на дію одночасну; зворот виконує функцію поширеного додатка.

4. Dehinc quia plerique quae delicta reprehenderis, malivolentia et invidia dicta putant, ubi de magna virtute atque gloria bonorum memores, quae sibi quisque facilia factu putat, aequo animo accipit, supra ea veluti ficta pro falsis ducit. (Sall. B. C. 3, 2) – По-друге, так, як більшість вважає, що ті вчинки, які ти засуджуєш, були сказані недоброзичливо і заздрісно, а коли ти згадаєш про велику мужність і славу чесних людей, то кожен сприйме рівнодушно те, що він вважає є легко здійснити, а те, що є вигаданим вище цього, він вважатиме обманом.

Слід зазначити, що у цьому реченні при словах dicta та factu пропущено дієслово esse; verbа regentiа тут виступають putant, putat; dicta (esse), factu (esse) – inf. Perf., які вказують на дію попередню; зворот виступає у функції поширеного додатка.

5. Igitur ubi animus ex multis miseriis atque periculis requievit et mihi reliquam aetatem a re publica procul habendam decrevi, non fuit consilium socordia atque desidia bonum otium conterere, neque vero agrum colundo aut venando, servilibus officiis, intentum aetatem agere; (Sall. B. C. 4, 1) - Отже коли дух заспокоївся після багатьох нещасть і небезпек, я вирішив, що решту життя мені необхідно провести далеко від державної справи, і не було наміру ані витрачати добрий відпочинок в бездіяльності і в безтурботності, ані проводити вік, віддавши себе рабським обов’язкам, обробляючи землю або полюючи;

Verbum regens є decrevi; habendam (Сonjugatio Perifr. Pass.), agere, conterere - inf. Praes., які вказують на дію одночасну; зворот виконує функцію поширеного додатка.

6. Sed a quo incepto studioque me ambitio mala detinuerat, eodem regressus statui res gestas populi Romani carptim, ut quaeque memoria digna videbantur, perscribere, eo magis, quod mihi a spe metu partibus rei publicae animus liber erat. (Sall. B. C. 4, 2) – Але від такого початку і заняття мене утримало погане честолюбство, і, повернувшись назад до того самого, я вирішив, щоб описати подвиги римського народу уривками, як здавалося такі, що є гідними пам’яті, тим більше, що моя душа була вільною від надій, страху і від партій держави.

Verbum regens виступає statui; perscribere - inf. Praes., який вказує на дію одночасну; зворот виступає у функції поширеного додатка.

7. Eas divitias, eam bonam famam magnamque nobilitatem putabant. (Sall. B. C. 7, 6) – Вони вважали, що це є таке багатство, така добра слава і велика знатність.

Слід зазначити, що у цьому реченні пропущено дієслово esse; verbum regens є putabant; пропущене дієслово esse - inf. Praes., який вказує на дію одночасну; зворот виступає у функції поширеного додатка.

8. Ambitio multos mortalis falsos fieri subegit, aliud clausum in pectore, aliud in lingua promptum habere, amicitias inimicitiasque non ex re, sed ex commodo aestumare magisque voltum quam ingenium bonum habere. (Sall. B. C. 10, 5) – Честолюбство змусило багатьох смертних бути брехливими, щоб тримати одне закритим у серці, а інше малося відкритим на язику, оцінювати дружбу і недружбу не з суті, а з вигоди, мати більше добру зовнішність, ніж розум.

Verbum regens виступає дієслово subegit; fierі, habere, aestumare, habere - inf. Praes., які вказують на дію одночасну; зворот виступає у функції поширеного додатка.

9. Operae pretium est, cum domos atque villas cognoveris in urbium modum exaedificatas, visere templa deorum, quae nostri maiores, religiosissumi mortales, fecere. (Sall. B. C. 12, 3) – Важливо є, що коли ти дізнаєшся про будинки і вілли, створені на зразок міст, глянеш на храми богів, які зробили наші предки, найрелігійніші смертні.

Варто зазначити, що у цьому реченні при слові exaedificatas, як і в попередньому випадку, пропущено дієслово esse; verbum regens виступає cognoveris; exaedificatas (esse) - inf. Perf., який вказує на дію попередню; зворот виступає у функції поширеного додатка.

10. Nam quid ea memorem, quae nisi iis, qui videre, nemini credibilia sunt: a privatis compluribus subvorsos montis, maria constrata esse? (Sall. B. C. 13, 1) – Навіщо мені згадувати те, що не є нікому ймовірним, хіба що тим, які бачили, що багатьма приватними особами були перевернуті гори і вимощені моря?

Вартим уваги також є те, що при виразі subvorsos montis, як і в попередніх випадках, пропущено дієслово esse; verbum regens є videre; subvorsos (esse), constrata esse - inf. Perf., які вказують на дію попередню; зворот виступає у функції поширеного додатка.

11. Quibus mihi videntur ludibrio fuisse divitiae: quippe, quas honeste habere licebat, abuti per turpitudinem properabant. (Sall. B. C. 13, 2) – Мені здається, що для них багатство було насмішкою: звичайно було дозволено, щоб вони мали його чесно, але вони спішили витрачати його ганебно.

Verbum regens є licebat; habere - inf. Praes., який вказує на дію одночасну; зворот виступає у функції поширеного підмета.

12. Scio fuisse non nullos, qui ita existumarent: iuventutem, quae domum Catilinae frequentabat, parum honeste pudicitiam habuisse; (Sall. B. C. 14, 7) – Знаю, що були деякі, які вважали, що молодь, яка часто відвідувала дім Катіліни, рідко чесно проявляла скромність;

Verbum regens виступає scio; fuisse, habuisse - inf. Perf., які вказують на дію попередню; зворот виступає у функції поширеного додатка.

13. Reperti sunt duo equites Romani, qui te ista cura liberarent et sese illa ipsa nocte paulo ante lucem me in meo lectulo interfecturos esse pollicerentur. (Сic. Oratio In Catilinam Prima In Senatu Habita 4, 9) – Знайшлися два римські вершники, які звільнили тебе від цієї турботи і пообіцяли, що вони вб’ють мене в цю саму ніч перед світанком в моєму ліжку.

Verbum regens є pollicerentur; interfecturos esse – inf. Futuri, який вказує на майбутню дію; зворот виступає у функції поширеного додатка.

14. Haec ego omnia vixdum etiam coetu vestro dimisso comperi; domum meam maioribus praesidiis munivi atque firmavi, exclusi eos, quos tu ad me salutatum mane miseras, cum illi ipsi venissent, quos ego iam multis ac summis viris ad me id temporis venturos esse praedixeram. (Сic. Oratio In Catilinam Prima In Senatu Habita 4, 10) – Про це все я дізнався зразу ж, як тільки були розпущені ваші збори; свій дім я укріпив більшою сторожею і виключив тих, яких ти зранку послав до мене, щоб привітати, коли ці самі прибули, про яких я вже говорив численним і високопоставленим мужам, що вони прибудуть до мене в цей же час.

Verbum regens виступає praedixeram; venturos esse - inf. Futuri, який вказує на майбутню дію; зворот виступає у функції поширеного додатка.

15. Nec tamen interdum pudeat tenuisse bidentem

aut stimulo tardos increpuisse boves; (Tib. I, 1, 29-30) – Нехай, однак, іноді не буде соромно тримати мотику або підганяти палицею повільну худобу.

Verbum regens є pudeat; tenuisse, increpuisse - inf. Perf., які вказують на дію попередню; зворот виступає у функції поширеного підмета.

16. Νon agnamve sinu pigeat fetumve capellae

desertum oblita matre referre domum. (Tib. I, 1, 31-32) –

І нехай не буде соромно занести додому чи то ягня за пазухою, чи то козеня покинуте, оскільки його забула мати.

Verbum regens виступає pigeat; referre - inf. Praes., який вказує на дію одночасну; зворот виконує функцію поширеного підмета.

17. Parva seges satis est, noto requiescere lecto

si licet et solito membra levare toro. (Tib. I, 1, 43-44) –

Достатньо є малого урожаю, якщо личить відпочивати на звичному ложі і розслабляти тіло на звиклій постелі.

Verbum regens є satis est; requiescere, levare - inf. Praes., який вказує на дію одночасну; зворот виконує функцію поширеного підмета.

18. Te bellare decet terra, Messala, marique,

ut domus hostiles praeferat exuvias. (Tib. I, 1, 73-74) –

Тобі, Мессало, личить, щоб ти воював на суші і на морі, щоб дім виставляв ворожі обладунки.

Verbum regens виступає decet; bellare - inf. Praes., який вказує на дію одночасну; зворот виконує функцію поширеного підмета.

Отже, у відсотковому відношенні ми встановили, що вживання звороту Accusatīvus cum infinitīvo при одночасній дії становить 61, 1 %, при попередній – 27, 8 %, при майбутній – 11, 1 %.

Розділ 2. Загальні відомості про синтаксичну конструкцію Nominatīvus cum infinitīvo

Nominatīvus cum infinitīvo – це синтаксичний зворот, у якому підмет стоїть у називному відмінку, а логічний присудок - в інфінітиві. На українську мову цей зворот перекладається підрядним підметовим або з’ясувальним реченням зі сполучниками “що”, “щоб”.

Dicĭtur Homērus (nom. sg.) caecus fuisse (inf. perf. act.). - Кажуть, що Гомер був сліпим.

Homērus - логічний підмет в nom. sing., caecus fuisse - логічний присудок, де caecus є іменною частиною присудка, тому, узгоджуючись з Homērus, теж стоїть в nom. sing., а fuisse - є дієсловом-зв'язкою в inf. perf. act. Як і в звороті accusatīvus cum infinitīvo, infinitīvus в nominatīvus cum infinitīvo перекладається дієсловом в особовій формі, час і мета цього дієслова залежить від часу і мети інфінітива.