1.2. Accusatīvus cum infinitīvo в ролі поширеного додатка

а) Знахідний відмінок при перехідних дієсловах

Основною функцією Acc. є вираження прямого додатка. Accusatīvus прямого додатка вживається при перехідних дієсловах для позначення предмета, на який безпосередньо переходить дія дієслова. Прямий додаток виражається знахідним відмінком, в той час як в українській мові в цьому випадку зазвичай вживається родовий відмінок: scripsi epistulam – я написав листа; non scripsi epistulam – я не написав листа.

Не всі латинські перехідні дієслова відповідають українським перехідним дієсловам. Наприклад, adiuvo - перехідне, а відповідне йому українське –допомагаю (+ Дав. в.) є неперехідним; persuadeo (+ Дав. в.) – неперехідне дієслово, а відповідне йому українське -переконую- - перехідне дієслово. Наприклад, 1. Fortes fortuna adiuvat. – Хоробрим допомагає доля. (Теренцій) 2. Nemo mortem effugĕre potest. – Ніхто не може уникнути смерті. (Ціцерон)

Деякі з таких дієслів можуть з’єднуватися і з іншими відмінками у різних значеннях: сonsŭlo aliquem – питаю поради у кого-небудь, сonsŭlo alicui – турбуюся про кого-небудь.

б) Знахідний відмінок при дієсловах, складених з прийменниками

Багато неперехідних дієслів, утворюючись за допомогою прийменників circum (кругом), praeter (повз), trans (через) стають перехідними і керують Acc. Наприклад: 1. Circum stāre urbem. – Стояти кругом міста. 2. Praeter vehĭ hortos. – Їхати повз сади. 3. Trans īre flumen. – Переходити річку (= Йти через річку).

Деякі неперехідні дієслова, утворені за допомогою прийменників, особливо ad (до), per (через), in (в), sub (під), вживаються з перехідною конструкцією зазвичай в переносному значенні, а у власному значенні вживаються в конструкції з прийменником: аdīre amīcum (звертатися до друга), adīre ad urbem (підходити до міста).

При перехідних дієсловах, складених з такими прийменниками (traiicio < trans + iacio (переправляю), traduco < trans + duco (переводжу)), можуть бути два акузативи, з яких один залежить від основи дієслова, а інший – від прийменника. Наприклад, Agesilāus Hellespontum copias traiecit. – Агеселай переправив військо через Гелеспонт.

в) Знахідний відмінок при дієсловах, які означають переживання і відчуття

Перехідними в латинській мові, напротивагу до української, є багато дієслів, які означають переживання і відчуття:

1. doleo, ēre, lugeo, ēre, maereo, ēre – сумувати, страждати

2. lacrimo, āre, fleo, ēre, lamentor, āri – плакати, оплакувати

3. queror, ēri, conqueror, ĕri – скаржитися

4. miseror, āri, commiseror, āri – жаліти

5. rideo, ēre, irrideo, ēre – насміхатися, осміювати

6. oleo, ēre, redoleo, ēre – пахнути

7. sapio, ĕre, residеo, ēre – мати смак

8. sitio, īre – відчувати спрагу

9. esurio, īre – відчувати голод

Наприклад: 1. Quis non doluit rei publicae casum? – Хто не сумував з приводу нещастя держави? 2. Nihil tam irridet Epicurus, quam praedictionem rerum futurārum. – Ні над чим Епікур так не насміхається, як над передбаченням майбутнього.

г) Внутрішній додаток

В латинській мові, подібно як і в українській, при деяких дієсловах прямий додаток може виражати поняття, властиві дієслову (внутрішній додаток). Внутрішній додаток часто вживається в релігійних і юридичних текстах, народній мові. В стилістиці така синтаксична конструкція називається етимологічною фігурою (figura etymologica), якщо додаток або етимологічно, або в значеннєвому відношенні близький до керуючого дієслова. Наприклад: vitam vivĕre – прожити життя; ius iurāndum – поклястися клятвою; carmina canĕre – співати пісні; bella pugnāre – вести війни.

д) Знахідний відмінок особи при безособових дієсловах та при дієсловах, які вживаються лише в 3 особі однини, або мають у цій формі спеціальне значення.

Знахідним відмінком особи керують такі безособові дієслова: piget, ēre, uit (pigĭtum est) – мені прикро, pudet, ēre, uit (pudĭtum est) – мені соромно, poenitet, ēre, uit – я розкаююся, taedet, ēre, uit – мені набридло, miseret, ēre – мені жаль. Конструкція групи цих дієслів - me piget + alicuus rei (мені прикро за що-небудь); особа, яка отримує відчуття, ставиться в Accusatīvus (укр. Дав. в.), а те, що викликає відчуття – в Р. в. або в неозначеній формі дієслова. Наприклад: 1. Me non solum piget stultitiae meae, verum etiam pudet. – Мені не лише прикро за свою дурість, але й соромно. 2. Me erroris mei poenitet. – Я розкаююсь за свої помилки. 3. Me pudebat in eam urbem redīre. – Мені було соромно повертатися у це місто.

е) Знахідним відмінком особи також керують дієслова, які вживаються лише в 3 особі однини або мають у цій формі спеціальне значення: decet – мені личить, годиться, dedecet - мені не личить, не годиться, fallit, fugit, praeterit – від мене вислизає, залишається невідомим, iuvat – мені приємно, я радий. Конструкція групи цих дієслів така: aliquid (або infinitivus) me decet – що-небудь мені личить, годиться. Наприклад: 1. Oratōrem ircesci minime decet. – Оратору менше всього личить сердитися. 2. Aliud alios decet. – Одному личить одне, а іншому інше.