32

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

факультет іноземних мов

кафедра класичної філології

Курсова робота

на тему:

“Синтаксична функція зворотів Acc. cum. inf. та Nom. cum. inf. у творі Саллюстія «Bellum Catilinae»”

Виконала:

студентка групи Інк-31

факультету іноземних мов

Крисько Оксана

Науковий керівник:

ст. викладач Ревак Н. Г.

Львів - 2013

План

Вступ………………………………………………………………………………….1

Розділ 1. Загальні відомості про синтаксичну конструкцію Accusatīvus cum infinitīvo……………………………………………………………….………….......4

1.1. Складові компоненти звороту Accusatīvus cum infinitīvo .... ………..4

1.2. Accusatīvus cum infinitīvo в ролі поширеного додатка……………….8

1.3. Accusatīvus cum infinitīvo в ролі поширеного підмета……………….

1.4. Accusatīvus cum infinitīvo у сучасних мовах………………………..11

1.5. Cинтаксична функція звороту у твоpі Саллюстія “Bellum Catilinae”…………………………………………………………………………….13

Розділ 2. Загальні відомості про синтаксичну конструкцію Nominatīvus cum infinitīvo ………………………………………………………………...…………..18

2.1. Складові компоненти звороту Nominatīvus cum infinitīvo…………...18

2.2. Синтаксичні функції Nominatīvus……………………………………...19

2.3. Nominatīvus cum infinitīvo у сучасних мовах……………….…………21

2.4. Cинтаксична функція звороту у твоpі Саллюстія “Bellum Catilinae”…………………………………………………………………………….22

Висновки……………………………………………………………………………24

Список використаної літератури………………………………………………….26

Вступ

У латинській мові широко поширені дві синтаксичні конструкції accusatīvus cum infinitīvo та nominatīvus cum infinitīvo, іменовані інфінітивними зворотами.

Інфінітивним зворотом називається особлива форма додаткового речення, яка приєднується до головного речення не за допомогою сполучників, а за допомогою зміни форм підмета і присудка. Тому головне і підрядне речення здаються єдиним цілим.

Інфінітивні звороти залежать від присудка головного речення. Цей присудок називають керуючим дієсловом. Керуючі дієслова мають значення: говорити, думати, вважати, хотіти, відчувати і т. д.

Інфінітивна конструкція accusatīvus cum infinitīvo (знахідний відмінок з неозначеною формою дієслова) має у собі складне пряме доповнення, що складається з іменника чи займенника у формі знахідного відмінка та інфінітива дієслова, які співвідносяться між собою як логічний підмет (аccusatīvus) і логічний присудок (Infinitīvus). Accusatīvus cum infinitīvo служить поширеним доповненням до керуючого йому дієслова. Керуюче дієслово до складу звороту не входить.

У ролі керуючих виступають дієслова зі значенням говорити, стверджувати (dicĕre -говорити, narrāre - розповідати, scribĕre - писати, tradĕre - передавати, respondēre - відповідати і т.п.), думати, вважати (putāre - думати, intellegĕre - розуміти, scīre - знати, credĕre - вірити і т.п.), відчувати (sentīre - відчувати, vidēre - бачити, audīre - слухати, чути і т.п.), волевиявлення (velle - хотіти, nolle - не хотіти, cupĕre - бажати, vetāre - забороняти, jubēre - наказувати і т.п.), емоційного стану (gaudēre - радіти, dolēre – засмучуватися, laetāri – веселитися, maerēre – сумувати, тужити і т.п.). Accusatīvus cum infinitīvo вживається також при безособових дієсловах і виразах: constat -відомо; notum est - відомо; visum est - видно, очевидно; fama est – є чутка, говорять; necesse est - необхідно і т.п.

Інфінітивний зворот nominatīvus cum infinitīvo (називний відмінок з неозначеною формою дієслова) має у собі складний підмет, який складається з двох основних членів: іменника чи займенника у формі називного відмінка і дієслова у формі інфінітива, які відповідно є логічним підметом і логічним присудком звороту.

Nominatīvus cum infinitīvo (як і зворот accusatīvus cum infinitīvo) залежить від дієслова, яке називається керуючим. У ролі керуючих виступають дієслова з тими ж значеннями, що й при інфінітивному звороті accusatīvus cum infinitīvo, однак при даному звороті ці дієслова завжди вживаються в пасивному стані. При цьому керуюче дієслово узгоджується в особі, числі і, де потрібно, в роді з логічним підметом звороту.

Актуальність роботи: Актуальність дослідження зворотів accusatīvus cum infinitīvo та nominatīvus cum infinitīvo у творі Саллюстія визначається не тільки незмінним інтересом дослідників до феномену внутрішнього мовлення, а й потребою систематизації його форм у художньому тексті, починаючи з найдавніших творів.

Об’єкт дослідження: синтаксичні конструкції аccusativus cum infinitivo та nominatīvus cum infinitīvo як засіб передання внутрішнього мовлення у творі Саллюстія “Bellum Catilinae”.

Предмет дослідження: структурні особливості інфінітивних конструкцій в латинській мові та засоби їх перекладу з латинської на українську мову у творі Саллюстія “Bellum Catilinae”.

Мета курсової роботи: Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб відповідно до сучасних наукових принципів дати всебічний аналіз структурі латинських інфінітивних зворотів та засобів їх перекладу, дослідити на практичному матеріалі можливості застосування не тільки встановлених правил перекладу, а й інших трансформацій.

Практичне значення: робота може бути використана студентами класичної філології та інших спеціальностей з метою вивчення та збагачення своїх знань про інфінітивні конструкції аccusativus cum infinitivo та nominatīvus cum infinitīvo, зокрема у творі відомого давньоримського історика Саллюстія “Bellum Catilinae”.

Питаннями, пов’язаними з Accusatīvus cum infinitīvo та Nominatīvus cum infinitīvo, займалися такі вчені, як Соболевський С. І., Оленич Р. М., Листвинов та багато інших.

Розділ 1. Загальні відомості про синтаксичну конструкцію Accusatīvus cum infinitīvo

Accusatīvus cum infinitīvo – це синтаксичний зворот, у якому логічний підмет виражений в Acc., а логічний присудок стоїть у формі інфінітива. На українську мову він перекладається підрядним додатковим реченням зі сполучниками що (найчастіше), щоб, як (рідше). При перекладі Accusatīvus перекладається як підмет, а інфінітив як присудок. Наприклад: Video rosam florēre. - Бачу, що троянда цвіте.

1.1. Складові компоненти звороту Accusatīvus cum infinitīvo

Зворот Accusatīvus cum infinitīvo складається із знахідного відмінка іменника або займенника і неозначеної форми дієслова. Наприклад: 1. Audīmus aves cantāre. – Чуємо, що співають птахи. 2. Dico discipulos didicisse. – Кажу, що учні вчились. 3. Intellegimus amīcos epistulas scripsisse. – Розуміємо, що друзі написали листа.

Accusatīvus cum infinitīvo – це синтаксична конструкція, у якій логічний підмет виражений знахідним відмінком, а логічний присудок – неозначеною формою дієслова.

Зворот Accusatīvus cum infinitīvo перекладається рідною мовою підрядним додатковим реченням зі сполучником “що” (іноді “щоб”, “як”). При перекладі латинський акузатив стає підметом, а інфінітив – присудком підрядного речення.

Infinitīvus praesentis (florēre, cantāre) у звороті Accusatīvus cum infinitīvo перекладається теперішнім часом і вказує на одночасну дію, іnfinitīvus perfecti (didicisse, scripsisse) - минулим часом доконаного або недоконаного виду і вказує на попередню дію звороту і речення.

Infinitīvus praesentis actīvi утворюється шляхом додавання до інфектної основи дієслів І, ІІ, ІV дієвідмін -re, а у ІІІ дієвідміні -ere – для активного стану, а для пасивного – у І, ІІ, ІV дієвідмінах додається -ri, y III – -і.

Infinitīvus perfecti actīvi утворюється шляхом додавання до перфектної основи суфікса -isse, а пасивний інфінітив утворюється з participium perfecti passīvi і допоміжного дієслова esse.

Infinitīvus futūri actīvi складається з participium futūri actīvi та допоміжного дієслова essе. Infinitīvus futūri passīvi – це за формою супін на -um відповідного дієслова і форма -iri (інфінітив теперішнього часу пасивного стану від дієслова ire).

У звороті Accusatīvus cum infinitīvo вживаються всі часи і стани інфінітива. Наприклад: 1. Dico (dixi, dicam) discipulum librum legĕre. - Я кажу (сказав, скажу), що учень читає (прочитав) книжку. 2. Dico (dixi, dicam) discipulum librum lectūrum esse. – Я кажу (сказав, скажу), що учень прочитає (буде читати) книжку. 3. Caesar pontem rescindi iussit. – Цезар наказав, щоб міст був знищений (знищити міст). 4. Graeci corpora iuventūtis firmāta esse labōre voluērunt. - Греки хотіли, щоб організми молоді зміцнювались працею. 5. Dux sperābat hostem victum iri. – Полководець сподівався, що ворог буде переможний.

Infinitīvus praesentis вказує на дію одночасну, іnfinitīvus perfecti – на попередню, іnfinitīvus futūri – на майбутню щодо дії, вираженої присудком.

Іменна частина складеного присудка ставиться в Acc. та узгоджується з логічним підметом - аccusativus в роді, числі і відмінку.

Якщо підмет головного речення і логічний підмет звороту один і той же і стосується третьої особи (однини або множини), то у звороті він виражається акузативом зворотного займенника sui (se). Наприклад: 1. Socrates dicēbat se nihil scire. – Сократ говорив, що він (= Сократ) нічого не знає. 2. Hostes sperābant se victūros esse. – Вороги сподівались, що вони (= вороги) переможуть.

У реченні при одному інфінітиві може стояти два акузативи: один з них accusatīvus логічного підмета, другий – прямого додатка.

Аccusatīvus cum infinitīvo – прямий додаток до дієслів – вживається не довільно, а після певних груп дієслів в активному стані, а саме: після дієслів, які виражають сприймання, відчуття, мислення, бажання, душевні переживання тощо. Найбільш поширена група дієслів, після якої ставиться accusatīvus cum infinitīvo, це дієслова, які означають процес мовлення в прямому і переносному значенні. Цю групу прийнято називати verba dicendi (дієслова, які виражають процес мовлення). До них належать: dicĕre, aio – говорити, narrāre – розповідати, declarāre – заявляти, nuntiāre – повідомляти, negāre – заперечувати, affirmāre – твердити, tradĕre – передавати, розповідати, docēre – вчити, пояснювати, monēre – нагадувати, respondēre – відповідати, promittĕre; pollicēri – обіцяти, persuadēre – переконувати та ін. Наприклад: 1. Narrant vos diligenter discere. – Розповідають, що ви старанно вчитесь. 2. Discunt te bonum amīcum fuisse. – Кажуть, що ти був добрим другом. 3. Filia nuntiat patrem domi non esse. – Дочка повідомляє, що батька нема вдома.

Аccusatīvus cum infinitīvo вживається після великої групи дієслів verba putandi (дієслова, які виражають мислення): putāre, iudicāre, censēre – думати, сredĕre – вірити, scīre – знати, sperāre – сподіватися, intellegĕre – розуміти та ін.

Зворот аccusatīvus cum infinitīvo вживається після verba sentiendi (дієслова, які виражають відчуття, сприймання): sentīre – відчувати, audīre - слухати, vidēre - бачити, animadvertĕre - помічати, opināri, arbitrāri, putāre, existimāre, censēre - думати, credĕre - вірити, sperāre – надіятися та ін. Наприклад: 1. Galli Mercurium ad mercatūras habēre vim maximam iudicant. – Галли вважають, що Меркурій має дуже великий вплив на торгівлю. 2. Segestāni putābant cognatiōne se cum populo Romāno coniunctos esse. – Сегести думали, що вони з’єднані спорідненістю з римським народом. 3. Catilīna sperābat se consulem creātum iri. – Катіліна сподівався, що він буде обраний консулом. 4. Legāti credēbant post diem tertium Caesarem se reversūros esse. – Посли вірили, що через три дні вони повернуться до Цезаря. 5. Senex audiēbat aves cantavisse in silvis. – Старець чув, що в лісах співали птахи.

Конструкція аccusatīvus cum infinitīvo вживається також після таких груп дієслів, як: verba affectиum (дієслова, що виражають душевні переживання): gaudēre, laetāre - радіти, веселитись, dolēre - страждати, indignāri – обурюватись, graviter, aegre, moleste fero – мені неприємно, mirāri – дивуватися, queri – нарікати, жалітися, gloriāri – вихвалятися та ін.

verba voluntātis (дієслова, які виражають волю, бажання): velle - хотіти, nolle – не хотіти, malle – воліти, надавати перевагу, cupĕre – прагнути та ін.

verba iubendi et postulandi (дієслова, які виражають наказ, заборону): iubēre - наказувати, vetāre - забороняти, prohibēre -заперечувати , sinĕre – дозволяти та ін.

verba impersonalia (безособові дієслова та звороти): constat, patet, certum est, apertum est, notum est, perspicuum est - відомо, me fallit – мені невідомо, appāret -ясно , oportet – слід, годиться, necesse est – необхідно, fama est – є чутка та ін.

Наприклад: 1. Gaudeo tibi iucundas esse meas litteras. – Радію, що мій лист є для тебе приємним. 2. Belgae Germānos diutius in Gallia versāri nolēbant. – Бельги не хотіли, щоб германці довше перебували у Галлії. 3. Cupio te ad me venīre. – Прагну, щоб ти приїхав до мене. 4. Augustus carmina Vergilii cremāri contra testamentum eius vetuit. – Август заборонив спалювати вірші (= щоб спалювали вірші) Вергілія всупереч його заповіту. 5.Сonstat Cicerōnem a militibus Antonii interfectum esse. – Відомо, що Ціцерон був вбитий воїнами Антонія. 6. Fama erat Homerum caecum fuisse. – Була чутка, що Гомер був сліпим.

Зворот аccusatīvus cum infinitīvo перекладається на українську мову підрядним додатковим реченням, але слід підкреслити, що після безособових дієслів – підрядним підметовим реченням з такими ж сполучниками – “що”(частіше), “щоб”, “як” (рідше).