2.2 Соціально-філософські ідеї мислителів стародавнього світу.

Вважають, що китайський мислитель Конфуцій першим поставив соціально-філософське питання своїм принципом «жень» (людяність). Мислитель Сун-Дзи вважав, що людина є частиною природи, але люди об’єднуються і гуртуються між собою щоб протистояти їй (природі). Даосизм також твердив про гармонію людини і природи. Також певні дослідники вважають, що і в Біблії є соціально-філософські ідеї. Ці твердження ґрунтуються на понятті праці, яка розглядається в Біблії як спосіб панування над живими істотами. Великий внесок у розвиток соц.. філос.. зробили античні мислителі, зокрема, Піфагор вважав основою суспільства гармонію. Демокріт твердив, що відбувається у частині, те і відбувається в цілому. Також Демокріт твердив, що люди наслідуючи природу покращували умови свого життя. Сократ у своїх соціально-філософських поглядах, в центр ставив людину, яка за Сократом впорядковує світ, людина за ним повинна пізнавати себе. Також Сократ розробив морально-етичні засади суспільного життя людини. У Платона основою є суспільне благо. Держава, за Платоном буде хорошою тільки тоді, коли посади людей в державі будуть співпадати з трьома станами душі. Аристотель ототожнював державу і суспільство. Людина, за Аристотелем істота суспільна, і тому поза суспільством жити не може.

2.3 Платон і Аристотель про державу, людину і суспільство.

Серед мислителів античності найвиразніше проявляються соціально-філософські ідеї у Платона та Аристотеля. Держава за Платоном буде хорошою і гармонійною, тільки тоді, коли посади людей в державі будуть співпадати з трьома станами душі: розумні душі повинні управляти, мужні душі повинні бути воїнами, прагнучим і поміркованим душам потрібно бути ремісниками.

Держава у Платона є над особистістю. Основою у Платона є суспільне благо. Платон розглядав суспільство як цілісний організм у розвитку всіх його структурних елементів. Його «ідеальна держава», є свідченням глибоких теоретичних пошуків, виявлення загального, суттєвого, ігнорування часткового. Аристотель ототожнює державу і суспільство, він багато уваги у своїх працях приділяв ролі особи в державі. Він вважав, що справедливо побудована та держава, де людина почуває себе щасливою. Аристотель завжди підкреслював, що людина – істота суспільна і поза суспільством існувати не може. В суспільстві всі його члени взаємопов’язані. Чоловік, писав Аристотель, не може жити без жінки, жінка без чоловіка, той, хто віддає накази – без підлеглих, пан – без слуги, втрата одного істотного змінює стан іншого.

3. Соціально-філософська думка в Західній Європі середніх віків, Доби відродження, Нового часу (Августин, Т. Аквінський, Н. Макіавеллі, Т. Гобс, Ш. Монтеск’є, Ж. – Ж. Руссо, Вольтер, К. Гельвецій, А. Сен-Симон, Ш. Фер’є та інші.)

Августин твердив, що в світі є два града «град земний» і «град небесний». Він ставить питання про рівність людей перед Богом. Тома Аквінський уявляв суспільство у формі велетенського пірамідального ланцюга. Чим ближче до вершини, тим кожне наступне кільце ланцюга (а в мислителя це суспільні стани), зменшується у розмірі, але набуває вищих якостей. Останнє кільце в піраміді спрямоване до Бога. Він вважав, що особа тісно пов’язана з сімєю, де вона працює і відпочиває, державними інститутами, різного роду корпоративними інтересами. У Аквінського держава і Церква повинні спів діяти.

Відродження. Н. Макіавелі твердив що матеріальний інтерес – це головний чинник суспільного життя людини.

Новий час. Т. Гобс твердив, що людина за природною жадібністю створює війну всіх проти всіх, і завдяки цьому виникає держава. Ш. Монтеск’є, у своїх соціально-філософських поглядах твердив, що основою суспільства і держави є мир а не війна. Ж. Ж. Руссо у своїх твердженнях намагався показати, що приватна власність приводить до розмежувань і розшарувань. Кожна людина має природне право на свободу. Вольтер твердив, що забобони є проблемою всього. Кожна людина має вільні права і свободу думки. Гельвецій – єдиний шлях до суспільства доброго, справедливого – це узгодження особистих і суспільних інтересів. Необхідно, щоб суспільні інтереси стали для громадян особистими, щоб служіння суспільству стало вищим особистим інтересом. Сен-Сімон вважав – що для кожної епохи є свій устрій. Нова система будується на спільності праці. Ш. Фур’є твердив що як і в природі, так і в суспільстві діють різні закони. Він говорив про поєднання інтересів суспільства і індивіда.