3. Показники ефективного функціонування ринку праці

До основних показників ефективності функціонування ринку праці належать:

1. ефективність роботи служби зайнятості;

2. продуктивність праці.

Ефективність роботи служби зайнятості визначається часткою працевлаштованих безробітних у загальній їх кількості і характеризується коефіцієнтом працевлаштування, наведеним у формулі (9.3):

Чим ближче до одиниці зазначений коефіцієнт, тим ефективніше робота служба зайнятості.

Ринок праці має відкриту та приховану частини. Економічно активне населення, яке шукає роботу, створює пропозицію на відкритому ринку праці, а попит створюється вакантними робочими місцями в економіці.

Прихований ринок праці означає формальну зайнятість. До прихованих безробітних належать працівники, які перебувають в умовах неповної зайнятості: у відпустках з ініціативи адміністрації або працюють у режимі неповного робочого часу. У процесі аналізу визначається їх частка у загальній кількості працюючих:

(10.38)

де k_Uпр — коефіцієнт прихованого безробіття; Е_Н — кількість працівників, які перебувають в умовах неповної зайнятості.

Визначається також динаміка прихованого безробіття:

(10.39)

де Т_Uпр — темпи зміни прихованого безробіття; t, t – 1 — поточний період t та попередній період t – 1.

На практиці вирізняють явну та неявну форми прихованого безробіття. Згідно з визначенням МОП явна форма пов’язана з вимушеним скороченням робочого часу. Неявна форма пов’язана з неефективною роботою працюючих внаслідок низького рівня продуктивності праці та її оплати. Для аналізу такої форми прихованого безробіття необхідно зіставляти динаміку продуктивнос­ті праці з динамікою кількості зайнятих. Для підвищення ефективності виробництва в національній економіці темпи зміни продуктивності праці повинні випереджати темпи зміни кількості зайнятих.

Продуктивність праці розраховується на рівні:

• національної економіки;

• галузі;

• підприємства.

На рівні національної економіки продуктивність праці LP визначається як співвідношення між вартістю валового внутрішнього продукту та кількістю зайнятих:

(10.40)

Підвищення продуктивності праці є важливим чинником економічного зростання, зумовлює скорочення витрат праці на одиницю продукції, сприяє підвищенню якості продукції та рентабель­ності виробництва.

Показниками ефективного використання робочої сили є:

1. темпи зростання продуктивності праці;

2. частка приросту ВВП за рахунок підвищення продуктивнос­ті праці (у відсотках);

3. вартісний приріст ВВП за рахунок продуктивності праці.

Перший показник визначається як динаміка продуктивності праці:

(10.41)

де Т_LP — темп зростання продуктивності праці; LP_t, LP_{t – 1} — рівень продуктивності праці в періоді t та t – 1.

Відсоткова частка приросту ВВП за рахунок зростання продук­тивності праці розраховується за такою методикою:

	(10.42)
	(10.43)

де ∆GDP_LP — частка приросту ВВП за рахунок зростання продук­тивності праці, %; ∆GDP_Е — частка приросту ВВП за рахунок зростання кількості зайнятих, %; ∆GDP — загальне зростання ВВП, %.

У розрахунковому періоді ВВП зросте на 8 %, а продуктивність праці — на 6,7 %. Обчислити частку приросту ВВП окремо за рахунок продуктивності праці та зміни кількості зайнятих.

Розв’язання:

1) зміна кількості зайнятих у розрахунковому періоді (%):

2) зміна ВВП за рахунок продуктивності праці:

3) зміна ВВП за рахунок зміни чисельності зайнятих:

або

.

Якщо відома зміна продуктивності праці та кількості зайнятих, то вартісний приріст ВВП за рахунок кожного з цих чинників визначається за такими формулами:

	(10.44)
	(10.45)

де ∆GDP_LP,t — приріст ВВП за рахунок зміни продуктивності праці, млн грн; ∆GDP_Еt — приріст ВВП за рахунок зміни кількос­ті зайнятих, млн грн.

На рівень і динаміку продуктивності праці впливають різні чинники, які можна об’єднати у дві групи:

• екстенсивні;

• інтенсивні.

До екстенсивних чинників належать тривалість робочого часу та ступінь його використання. Підвищення змінності роботи, зменшення простоїв устаткування зумовлюють зростання продук­тивності праці. Але вплив екстенсивних чинників на продуктивність праці має певну межу — це законодавчо встановлена тривалість робочого дня та робочого тижня.

Інтенсивні чинники визначаються розвитком науково-техніч­ного прогресу, який впливає на віддачу роботи в одиницю часу. Ці чинники включають використання високопродуктивних технологій, нових видів сировини та матеріалів, сучасних ефективних систем управління та організації праці, які сприяють підвищенню кваліфікації працюючих. Інтенсивне зростання продук­тивності праці можливе за умови одночасного підвищення фондовіддачі та зменшення матеріаломісткості виробництва. Інтенсивність праці також має максимальну межу, яка характеризується фізіологічними та психічними можливостями людини.