Тема 5. Розвиток наукового менеджменту

1. Науковий менеджмент Генрі Ганта.

2. Наукові розробки подружнього союзу Френка і Ліліан Гілбрейт.

3. Гаррінгтон Емерсон: досягнення ефективності через організацію.

1. Науковий менеджмент Генрі Ганта

Г. Л. Гантт (1861—1919) був найбільш ортодоксальним із послідовників Тейлора. Після закінчення з відзнакою університету Джона Хопкінса молодий Гантт працював шкільним учителем, викладачем коледжу, креслярем. У 1887 p. став асистентом в інженерному відділі компанії "Мідвел Стіл". Саме тут він зустрівся з людиною, що вплинула на все його наступне життя, — Ф. У. Тейлором. Гантт став головним послідовником батька наукового менеджменту. Вів опублікував понад 150 своїх праць, у тому числі три книги. Ним запатентована дюжина винаходів. Гантт читав лекції в багатьох університетах Америки, давав консультації з різноманітних галузей менеджменту.

Як послідовник Тейлора, Гантт насамперед займався організацією праці робітників і управлінців, розуміючи, що саме в ній криється головне джерело зростання продуктивності праці. Так само, як і Тейлор він акцентує увагу на спільності інтересів гармонічній співпраці робітників і управлінців, науковому підборі кадрів прогресивних ставках, розроблені детальних інструкцій для робітників.

Зі свого досвіду роботи шкільним учителем Гантт виніс переконаність v важливості знань і усвідомив необхідність навчання. Майстра на виробництві він І бачив не керівником, а вчителем і \ помічником підлеглого. Йому належать слова: «Ми не можемо управляти людьми ми повинні управляти їхнім розвитком». У процесі навчання робітників головну увагу Гантт приділяв такому складовому навчання, як «навички виробництва». На його думку, цими навичками є: працьовитість, кооперація, чіткість, максимальне використання робітником своїх здібностей, постійне прагнення підвищувати кваліфікацію. Результатом упровадження "навичок" має стати, з одного боку, підвищення заробітної плати, створення атмосфери задоволення і гордості робітника, а з іншого — зниження витрат виробництва і вища продуктивність праці, що вигідно роботодавцю.

Від учительської практики Гантт успадкував і орієнтацію на графічну інтерпретацію менеджменту. Спочатку об'єктом графічного відображення було "фіксування навичок виробництва". За кожним робітником щодня вівся облік виконання стандарту й одержання премії, що відображалося чорним кольором, а невиконання — червоним. Графік допомагав як управляючому, так і робітникові, оскільки наочними були і прогрес в роботі, і причини позбавлення премії. Метод діаграм Гантт використовував при відображенні балансу щоденного виробництва, руху засобів виробництва і предметів праці, продуктивності машин і робітника, вартості простою устаткування тощо.

Особливо слід відзначити використання Галітом діаграм планування часу й управління роботою. Головним у них було те, що в діаграмах робота була розписана і розподілялася в часі за окремими операціями аж до її виконання. Це давало змогу

менеджеру стежити за виконанням плану і застосовувати дії, необхідні для утримання проекту в часових межах або ж у межах відведеного бюджету.

Ще при житті Гантта графічні засоби планування й управління роботою дістали визнання не тільки в Америці, а й в інших країнах світу. Західні учені вважають, що вони стали основою радянської системи центрального планування для управління п'ятирічними планами, а також для розроблення подальших діаграм і графіків управління виробництвом.

Після смерті Тейлора, очевидно, під впливом прискореного розвитку промисловості, а також поширення ідей інституціонального напряму економічної теорії (зокрема Торстена Веблена) Гантт вивчає різноманітні ідеї, що стосуються ролі промислового інженера і підприємства як організації. Створивши в 1916 p. організацію під назвою "Нова машина", метою якої було формування існуючої соціально-економічної системи, Гантт відходить від вузькозаводських питань і досліджує загальні проблеми реформ суспільства.. Він критикує систему прибутку, а також підприємців, які, прагнучи одержати найвищий дохід, перестають служити суспільству, Поліпшення системи, як і захист її від революцій, він вбачав у створенні "суспільних корпорацій" і управління ними за допомогою комітетів, що складаються з представників виробників, дистрибьютерів і споживачів, роль економічного керівника яких він усе ж відводив інженеру.

Як бачимо, найбільш ортодоксальний із послідовників Тейлора, Генрі Гантт прийшов наприкінці життя до цікавого висновку про те, що удосконалення суспільства перебуває в руках інженерів, а гармонію інтересів його членів забезпечують картелі і державні корпорації. Цей висновок суперечить поглядам Тейлора і його власним, які Гантт усе життя пропагував.

2. Наукові розробки подружнього союзу Френка і Ліліан Гілбрейт

Гілбрейти Френк і Лілія – подружжя Френк Банкер Гілбрейт (1868-1924) і Ліліан Моллер Гілбрейт (1878-1972) зробили значний внесок у ранній період розвитку менеджменту; представники школи наукового управління. Г. Ф. народився 7 липня 1868 р. в Фейрфілді, штат Мен, США; його батьки походили з поселенців з Нової Англії й жорстко притримувалися пуританських традицій; по закінченню школи працював учнем каменяра, вивчав будівельну справу, почав розробляти методи скорочення втрат робочого часу; в 1904 р. одружився з Ліліан Моллер; з 1907 по 1913 рр. співпрацював з Ф.Тейлором й Г.Гантом в розробці “наукових методів управління”, його вклад полягав в створенні “науки про рух”; в 1912 р. відкрив власну консультаційну фірму, щоб сконцентрувати зусилля на “техніці управління”; помер 14 червня 1924 р. Г. Л. народилася 24 травня 1878 р. в Окленде, Штат Каліфорнія, США в сім’ї процвітаючих вихідців із Німеччини; навчалася в Каліфорнійському університеті; в 1911 р. завершила роботу над докторською дисертацією “Психологія менеджменту”; в 1912 р. приєдналася до діяльності консультаційної управлінської фірми чоловіка, стала здатною до самостійної роботи співробітника, який здійснював пошук “найкращого способу виконання робіт”; після раптової смерті чоловіка в червні 1924 р. приймала участь замість нього в роботі першого Міжнародного конгресу з проблем управління, який відбувся в Празі; продовжувала керувати фірмою свого чоловіка, писала власні наукові праці, читала лекції й добровільно допомагала багатьом організаціям; отримала понад 20 почесних звань та спеціальний подяк від університетів й професіональних асоціацій; померла 2 лютого 1972 р. Г. Л. була першою жінкою – членом Спілки промислових інженерів; першою жінкою – членом Американського товариства інженерів-механіків; першою жінкою, що здобула ступінь “Почесного магістра інженерних наук” Мічиганського університету; першою жінкою-професором у галузі менеджменту інженерних шкіл ряду університетів. Вона єдина жінка, якій в 1913 р. була присуджена “Медаль Гілбрейта”; вона єдина жінка, що одержала Золоту медаль Ганта. Г. Л. називають “Першою леді менеджменту”. Подружжя Г. займа­лось переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих про­цесах і досліджувало можливість збільшення випуску продукції за раху­нок зменшення зусиль, затрачених на виробництво. Основні наукові праці подружжя Г.: “Вивчення рухів” (1911), “Психологія управління” (1916), “Дослідження втоми” (1916), “Прикладна наука про рух” (1917), “Наука про рух для інвалідів” (1920) та ін. Робота подружжя Г. з поліпшення вивчення рухів робітників заклала фундамент для сучасного розроблення стандартів праці, а також принципів його стимулювання за допомогою заробітної плати. Метою досліджень вивчення руху був розвиток у людини її повного потенціалу, методів роботи, поліпшення інструментів, створення для праці здорового психологічного середовища. Подружжя Г. детально вивчало трудові рухи, систематизували їх і спрощували. Так, вивчаючи прийоми кладки цегли Г. Ф. скоротив кількість рухів та сконструював спеціальні пристрої і в результаті робітник став укладати за годину 350 цеглини замість 120. Г. Ф. виступав за широке впровадження в менеджмент сучасних вимірювальних методів та інструментів. Щоб бути прибутковою, будь-яка виробнича діяльність повинна плануватися і управлятися, за нею повинні стояти здібності, досвід та знання управляючих. Вони розробили і використовували багато устроїв і механізмів. Першими застосували фотоапарат і кінокамеру для дослідження рухів робітників, винайшли мікрохронометр – годинник із секундною стрілкою, спроможній зафіксувати час із точністю до 1/2000 хвилини. Мікрохронометр і сьогодні використовується при фотографуванні і вивченні дій. Подружжя Г. широко використовували для запису трудового процесу графіки і діаграми. Вони розвинули систему “білих карток” для персоналу, що передувала системі оцінки заслуг. Велике значення надавали написанню інструкцій з метою недопущення безладдя і непорозуміння. Гілбрейти першими почали підтверджувати, що принципи менеджменту й аналіз рухів могли б ефективно використовуватися у сфері самого менеджменту. Вони почали досліджувати причини втоми та її вплив на здоров’я і продуктивність праці. Г. Ф. виокремив 42 причини, які викликають втому, 15 з яких були безпосередньо пов’язані із робочими, 14 – з навколишньою обстановкою, 13 – з рухами, які необхідно здійснити для виконання робіт. В 1917 р. Г. Ф., перебуваючи на службі в американській армії в званні майора, з успіхом застосовував свою науку рухів для навчання новобранців й реабілітації рухових функцій поранених. В 1915 р. Г. Ф. опублікував статтю, в якій поясняв, як наука про рух могла би допомогти лікуванню інвалідів. Г. Л. особливо наполягала на важливості створення добрих людських відносин й організації навчання на робочому місці та багато зробила для гуманізації поглядів Г. Ф. й розширення кругозору клієнтів консультаційної фірми. Вона використала методи науки про рух для розробки обладнання й спеціальних процедур, які полегшують ведення домашнього господарства для інвалідів. Отримані результати були викладені в книзі “Нормальне життя для інвалідів” (1944), яка написана у співавторстві з Едной Йост.

Вони вивчали трудові операції, використовуючи кінокамеру й винайдений ними спеціальний прилад - мікрохронометр, що міг вимірювати й фіксувати проміжки часу тривалістю до 1/2000 секунди.

За допомогою методу стоп-кадрів їм удалося виявити й описати 17 основних рухів кисті руки і їхню тривалість. Це дозволило виявити зайві рухи, які при виконанні стандартних дій на звичайному встаткуванні були зайвими, непродуктивними. Наприклад, для укладання цегли було встановлено 4 основних рухи замість колишніх 18, що забезпечило ріст продуктивності праці мулярів на 50%. Сукупність елементарних мікрорухів робітника отримало назву "треблігами" ("требліг" - анаграма прізвища Гілберт).

Ці роботи дозволили Л. Гілберт стати першою в США жінкою - доктором психології.

Цікаво, що Френк Гілберт шукав застосування своїм методам не тільки на виробництві, але й у побуті. Зокрема, він виявив, що для застібання ґудзиків на жилеті зверху донизу витрачається 7 секунд, а знизу нагору - тільки 3. Використовуючи дві бритви одночасно, він скоротив час гоління на 44 секунди. Але при таких діях було витрачено близько 2 хвилин на накладення пов'язок на порізи. Під його впливом у Нью-Йорку було зареєстроване товариство, що намагалось поширити принципи ефективності на всі сторони життя.

3. Гаррінгтон Емерсон: досягнення ефективності через організацію

Інженер-механік Гаррінгтон Емерсон народився в родині професора літератури, говорив на 19 мовах і в 23 років став деканом факультету іноземних мов університету штату Небраска (США). Але протягом наступних 20 років займався економічними й інженерно-економічними дослідженнями й консультував по усьому світові.

Г. Емерсон поділяв більшу частину переконань Тейлора й в 1908 р. написав книгу “Ефективність, як основа виробничої діяльності й заробітної плати”, в якій звернув увагу на важливість обґрунтованої структури організації. Неефективна структура організації, на його думку, може знизити економію на масштабі. Він надавав великого значення стандартизації.

Найбільш важливі ідеї Емерсон висвітив у роботі “12 принципів ефективності” (1913 р.), з якої видно, що він був прихильником класичного напрямку в менеджменті.

Основні принципи управління за Г.Емерсоном полягають у:

1. Чіткому визначені цілей — вихідний пункт управління.

2. Здоровому глузді, що складається у визнанні помилок і пошуку їхніх причин.

3. Компетентній консультації на основі залучення професіоналів з метою вдосконалювання управління.

4. Дисципліні, забезпечена чіткою регламентацією діяльності, контролем, своєчасним заохоченням.

5. Справедливому відношенні до персоналу.

6. Швидкому, надійному, повному, точному і постійному обліку.

7. Диспетчитуванні за принципом “краще диспетчитувати хоча б не сплановану роботу, чим планувати роботу, не диспетчуючи її”.

8. Нормах й розкладах, що сприяють пошуку й реалізації резервів.

9. Нормалізації умов праці.

10. Нормуванні операцій, що складаються в стандартизації способів їх виконання, регламентуванні часу.

11. Письмових стандартних інструкціях. За цей принцип Емерсон піддався звинуваченню в бюрократизмі. На це він відповів своїм опонентам наступними словами: “Існує думка, що проповідується з великим пафосом, проте є безграмотною, нібито стандартні інструкції вбивають у працівнику ініціативу, перетворюють його в автомат. Якщо згадати про те, як пурхає по повітрю горобець, або як бігає по дереву білка, то здається, що сходи тільки вбивають ініціативу в людині, що спускається із шостого поверху... Я ж віддаю перевагу обмеженості, здоровому глузду та зручність сходів... Працювати найшвидшим і найлегшим способом це значить зменшити зусилля, не знижуючи результатів, і звільнити мозок для ініціативи, для винаходу й розробки ще кращих способів”.

12. Винагороді за продуктивність.

Багато ідей Г.Емерсона не втратили свого значення й у наші дні. Наприклад, його погляди на продуктивність праці: "Продуктивність завжди дає максимальні результати при мінімальних зусиллях. Напружена робота, навпаки, дає досить великі результати тільки лише при зусиллях ненормальних. Напружена й продуктивна робота - це не тільки не те саме, але й речі прямо протилежні. Працювати напружено - значить додавати до справи максимальні зусилля; працювати продуктивно - значить додавати до справи зусилля мінімальні".

Література основна [1-6, 8-11, 15-16]

Література додаткова [19, 37]