34

“ІСТОРІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ”

Тема 2. Зародження світової управлінської думки

1. Управління в період індустріалізації, що наближалася.

2. Пробудження управлінської думки. Ранні вчення менеджменту.

3. Роберт Оуен – менеджер і батько сучасного менеджменту з управління персоналу.

1. Управління в період індустріалізації, що наближалася

Феодальна система господарювання, вікова влада церкви не сприяли розвитку індустріального суспільства. Зміни в поглядах, що відбулися у період реформації, привели до визнання необхідності одержання людьми винагороди за земні страждання і до розуміння необхідності такої політичної системи, яка сприяла б свободі особи. Відповідно до вчення прогресивних філософів-політиків XVI—XVII ст. (Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк та ін.) дана система, новий цивільний порядок можуть існувати лише за таких умов: 1) якщо люди будуть жити за природними законами розуму, а не за правилами

Отже, пізній період меркантилізму являє собою не стільки економічну теорію, скільки економічну політику. Ця політика передбачала регулювання зовнішньої торгівлі, яка мала безпосередньо або в кінцевому підсумку дати активний баланс.

По суті, йдеться про управління зовнішньою торгівлею, вироблення її стратегії і тактики, реалізацію і контроль. Найяскравішим представником організаторів зовнішньої торгівлі і водночас талановитим систематизатором, що майстерно виклав теорію торговельного балансу, є англієць Томас Мен (1571—1641).

Т. Мен родом із старовинної сім'ї ремісників і торговців. Рано залишившись без батька, Мен виховувався у сім'ї вітчима, багатого купця й одного з фундаторів Ост-Індської торговельної компанії, що торгувала з країнами Середземномор'я. Саме в ній молодий Томас почав свою службову кар'єру купця, Він швидко розбагатів, став членом Ради директорів Ост-ІндськоЇ компанії, умілим і активним захисником її інтересів у парламенті й у пресі.

Його перу належать два літературних твори, в яких уперше систематично викладена теорія торговельного балансу. Вони невеликі за розміром, позбавлені вишуканості стилю, штучної вченості. Але їхня послідовність, виражена у відомому висловлюванні Катона і повторена всіма меркантилістами, що "батьку сімейства личить бути продавцем, а не покупцем, приваблює. Доведенню того, чому це так і як цього слід домагатися, присвячені твори Мена.

Перший з цих творів було названо "Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією" і опубліковано в 1621 p. Другий — "Багатство Англії в зовнішній торгівлі або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як результат нашого багатства" — було видано лише в 1664 p., майже через чверть століття після смерті автора. У них Мен постає справжнім меркантилістом, що вбачає багатство лише в золоті і сріблі. Над його мисленням тяжіє точка зору торговельного капіталу. Країна повинна збагачуватися шляхом розвитку зовнішньої торгівлі, забезпечуючи за допомогою державної регламентації перевищення вивозу товарів над ввозом. Розвиток виробництва визнається Меном лише як засіб розширення торгівлі.

Залишимо, проте, аналіз теоретичного обґрунтування цих поглядів Т. Мена історикам економічної теорії і звернемося до тієї частини його творів, де обґрунтовуються господарські заходи, методи, економічна політика. Тим більше, що саме вони в Мена переважали.

Виходячи з установленого правила "продавати іноземцям щорічно на більшу суму, ніж ми купуємо в них", Т. Мен визнавав два способи забезпечення активного торговельного балансу.

По-перше, за рахунок вивозу виробів своєї країни у такий спосіб, щоб він обов'язково перевищував ввіз. При цьому рекомендувалося вивозити тільки готові товари, оскільки від їхнього продажу одержується більше грошей, ніж від вивозу сировини, "а також заборонявся ввіз предметів розкоші.

По-друге, за допомогою посередницької торгівлі, керуючись принципом "дешевше купувати в одній країні і дорожче продавати в іншій". При цьому вважалося за необхідне тільки меншу частину куплених товарів залишати у своїй країні, а більшу частину експортувати, вивозити.

Men також пропонував низку заходів для заохочення (регулювання) вивозу:

— повернення мита. При вивозі товарів місцевого походження держава повертала цілком або частково раніше сплачену йому покупцем суму податку або акцизу, а при реекспорті товару — мито, отримане при його ввозі;

—укладання договорів уряду з іноземними державами. У договорах передбачалася монопольна або безмитна торгівля своїми товарами на відміну від продажу товарів, завезених з інших країн. З цією ж метою рекомендувалося мати колонії;

— підтримка державою (шляхом видачі премій) підприємств, що виробляють товари, які користуються великим попитом на зовнішньому ринку.

Що стосується управління (регулювання) ввозом, то уряду рекомендувалося або встановлювати дуже високі (заборонні) мита, або забороняти законом імпорт небажаних товарів.

Погляди Мена повторили багато представників пізнього меркантилізму, наприклад Антоніо Серра (Італія), Антуан Монкрет’єн (Франція) та ін. У них економічна політика також ставить накопичення грошового багатства в безпосередній зв'язок із торгівлею, неминучим наслідком якого стає потреба в регламентації зовнішньої торгівлі.

Ця регламентація, як ми бачили, уже розглядалася ч урахуванням ролі і розмірів товарного виробництва. Більше того, як свідчать літературні джерела, меркантилістами ставилася проблема речових форм багатства і його джерела — землі і праці. Проте для торговельного капіталу виробництво продовжувало відігравати підсобну роль, не було джерелом багатства. Тому для меркантилістів регламентація (управління) стосувалася лише зовнішньої торгівлі, абсолютно не торкалася виробництва, ефективного використання його факторів.

Ситуація почала змінюватися разом із зростанням і зміцненням товарного виробництва, поступовим витісненням торговельного капіталу виробничим. Свідченням цього теоретично і практично став період, відомий в економічній історії під назвою фізіократизму.

Основоположником школи фізіократів видатний французький економіст Франсуа Кене (1694—177.4). Лікар за освітою, Кене в медицині віддавав перевагу простим і природним засобам, багато в чому покладаючись на природу. Цьому відповідали і його економічні ідеї; що відбиває уже сам термін фізіократія (від грецького слова "фізіс" — природа, "кратос" — влада).

На відміну від меркантилістів фізіократи надії на прогрес суспільства пов'язували з розвитком сільського господарства. Саме в сільському господарстві створюється багатство суспільства у вигляді маси продуктів, породжуваних землею і працею, а також різноманітні видозміни цих продуктів. Як вартість таке багатство щорічно поповнюється надлишком землеробського продукту над продуктами, витраченими в процесі виробництва, І хоча цей надлишок (за термінологією фізіократів — "чистий продукт'''') трактувався як дарунок природи, без сільськогосподарської праці створення його було неможливе. Всі інші види праці, у тому числі в торгівлі і промисловості, розглядалися фізіократами як непродуктивні, тобто марні.

Головною умовою розвитку землеробства як єдиної продуктивної сфери господарства Кене і його послідовники називали ^природний порядок". Під "природним порядком" вони розуміли засіб виробництва, який звільнений від пережитків феодалізму і розпиває продуктивні сили на основі принципів вільної конкуренції, тобто капіталістичної форми господарства.

"Природний порядок", як і природні закони суспільства, що становлять його основу, в практичному житті реалізуються за допомогою "позитивних законів", які є результатом творчої діяльності державної влади. Зовнішньо відмітними рисами фізіократів були демократичність і реформаторство. На перший погляд така характеристика фізіократів, зокрема найвідомішого з них — "адміністратора^” Тюрго, суперечить оцінці, даній К. Марксом. Відповідно до цієї оцінки Тюрго "у розумінні прямого впливу є одним із батьків французької революції'. Проте діяльність фізіократів, особливо здійснення економічних реформ, що, як правило, пов'язується з ім'ям Тюрго, підтверджує: вона справді була революційною і підривала підвалини "старого порядку".

Анн Роберт Жан Тюрго (1727—1781) був не тільки найвизначнішим представником школи фізіократів, а й відомим державним діячем, міністром уряду Франції. Він родом зі старовинної нормандської сім'ї, що мала вікові традиції державної служби. Відповідно до традиції його майбутнє, як третього сина в сім'ї, пов'язували з церквою. Тюрго блискуче закінчує семінарію. Проте в 23 роки гордість Сорбонни, нова зірка католицизму несподівано залишає духовну кар'єру. Тюрго продовжує вивчати мови (він знав шість мов), філософію, читає праці англійських мислителів.

Його головна економічна праця — "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1766). Ця праця являла собою лаконічний виклад 100 тез, оформлених у вигляді своєрідних економічних теорем. У ній Тюрго від аналізу капіталу, зайнятого в землеробстві, поступово переходить до його аналізу в промисловості, торгівлі, фінансах та інших сферах господарства. Він також аналізує форми прибутків на капітал, робить спробу установити взаємозв'язок між ними. На жаль, цей більш глибокий, ніж у Кене, аналіз капіталістичних відносин у цілому, однак, здійснювався Тюрго з теоретичних позицій фізіократів, тобто помилкових уявлень про те, що додаткова вартість створюється лише в одній галузі виробництва — сільському господарстві.

Короткий термін, коли Тюрго був, по суті, міністром усіх внутрішніх справ Франції (приблизно 20 місяців), надовго, а точніше — назавжди, ввійшов в історію передреволюційної Франції. Він не зміг здійснити економічні реформи, але сама невдача Тюрго мала революційне значення, оскільки підривала феодалізм, сприяла розумінню необхідності узяття Бастилії в 1789р.

Оздоровлення фінансів держави — таким було перше нагальне завдання, за яке у перший же день свого міністерського правління взявся Тюрго. Програма його реформ у цій сфері включала, з одного боку, усунення кричущих нісенітниць і несправедливості у податковій системі. Насамперед передбачалося посилити оподаткування прибутків від земельної власності і полегшити тягар податків для промисловості і торгівлі. З іншого боку, їюрго намагався обмежити витрати бюджету, головну частину яких становило утримання двору. Зрозуміло, що все це вело до збільшення числа й активності ворогів міністра, очолюваних марнотратною Марією-Антуанеттою.

Прогресивними заходами з погляду активізації товарне-грошових відносин були введення Тюрго вільної торгівлі зерном і борошном та ліквідація монополії, яку захопили за підтримки попереднього міністра спритні пройдисвіти. Так само важливими, такими, що підривали підвалини феодалізму в країні, були розроблення і схвалення королем знаменитих управлінських едиктів (указів), серед яких найважливішими були два: про скасування дорожньої повинності селян і про скасування ремісничих цехів і гільдій. Перший із них звільняв селян від дорожньої повинності, рятував Їх від панщини на королівських дорогах. Другий — був необхідною умовою швидкого зростання промисловості і стану капіталістичних підприємців.

Капіталізм в Англії вступає в стадію мануфактурного періоду. Мануфактурна фабрика стимулювала технічну думку, упровадження машин, нових знарядь праці і технологій, Англія стає "майстернею світу", що означало безповоротну втрату панування старих феодальних відносин. Цей факт підтвердила і буржуазна революція 1648 p., що змінила політичне обличчя країни.