2. 3 Соціально-педагогічна робота з профілактики віктимної поведінки підлітків.

Сутність соціально-педагогічної діяльності з дітьми, які мають схильність до віктимної поведінки, полягає в організації підвищеного піклування, виховання у них почуття власної гідності, спираючись на позитивні якості характеру, попередження або подолання різних відхилень у поведінці [10, с. 165].

Мета діяльності соціального педагога полягає в тому, щоб допомогти подолати кризу і самотійно змінити життя.

Правильно організована соціально-педагогічна діяльність спрямовується на надання комплексної допомоги в розв’язанні особистісних проблем клієнта

Вона включає три аспекти: [40, с. 235].

1. соціальний- розвиток і набуття соціальних якостей особистості, досвіду спілкування і засвоєння суспільних норм поведінки

2. культурний- ознайомлення із навколишнім світом, оволодіння культурними цінностями суспільства, культурою поведінки і стосунків, відповідною освітою.

3) Психолого-педагогічний- психічний та особистісний розвиток особистості, навчання і виховання в сім’ї, у дитячому садку, школі.

У контексті того, на кого спрямована соціально-педагогічна діяльність, доречно вести мову про соціально-педагогічну роботу з конкретною особистістю чи соціальною групою на рівні суб’єкт- суб’єктної взаємодії, яка реалізуєься профілактичною, реабілітаційною, культурно-дозвіллєвою, просвітницькою, колекційною функціями.

1.Діагностична функція, яка спрямована на виявлення факторів ризику. Реалізується шляхом збору інформації по особливості особистості, негативні фактори, які провокують віктимну поведінку.

2. Прогностична, сутність якої полягає в тому, що на основі встановленого діагнозу розробляється конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з клієнтом, яка передбачає етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції та реабілітації.

3. Виховна, що передбачає визначення змісту соціально-педагогічної діяльності, методів перевиховання соціально важливих якостей.

4. Правозахисна, соціально-педагогічна діяльність будується на правовій основі, що передбачає як дотримання так і захист прав дитини.

5.Організаторська, вона обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність вимагає участі і координації дій різних спеціалістів залежно від проблеми.

6. Комунікативна, сутність якої полягає в установленні контактів між учасниками з метою обміну інформації.

7. Попереджувально-пофілактична, яка забезпечує закріплення отриманих позитивних результатів і попереджає про можливі прояви рецидивів.

Основними завданнями соціально-педагогічної діяльності є: [56, с. 275].

-створення умов, які допоможуть компенсувати проблеми соціалізації.

-забезпечення діагностики, корекції і консультування з соціально- педагогічноїпрблеми.

-організація соціально-педагогічної профілактики і реабілітації.

-робота з проблемами клієнта ( застосування власної методики ).

-консультування і спеціалізована допомога у відповідних спеціалістів.

-культурно-просвітницька робота.

-організація дозвілля клієнтів.

-здійснення превентивних заходів, запобігання дезадаптації, деривації, соціальної та педагогічної занедбаності.

-організація допомоги і захисту клієнта.

Соціальний педагог повинен проводити такі напрями соціально-педагогічної діяльності як:

1.Профілактика причин і наслідків віктимної поведінки, особливо з тими дітьми, які перебувають у несприятливих умовах соціалізації, характеризуються негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки.

2.Організацію вільного часу тому, що беззмістовне дозвілля є провідним фактором ризику.

3.Посередницька діяльність щодо залучення до роботи батьків, учителів, лікарів, співробітників міліції, громадськості.

Результатом соціально-педагогічної діяльності є перевиховання, оздоровлення, реабілітація.

Процес перевиховання можна розділити на 4 етапи:

Перший- вивчення дитини та її оточення.

Другий- забезпечення психологічної готовності до перевиховання. Він включає бесіди, входження в довіру, розвиток інтересу до тієї чи іншої роботи.

Третій- накопичення моральних позитивних якостей, вчинків. Важливо,щоб дитина самостійно навчилась визначати позитивні і негативні сторони своїх вчинків, причини і самостійно знаходила подальшу поведінку.

Четвертий- самовиховання, коли вихованець повинен самостійно вийти з кризи[55, с. 15].

Варто зауважити, що в процес перевиховання крім соціального педагога включається колектив вихованців, у який потрапляє дитина.

Оздоровлення обстановки відбувається через створення клубу,спортивних секцій, технічних гуртків.

Процес реабілітації передбачає визначення спільних поглядів соціального педагога і клієнта, виявлення захоплень і особливостей поведінки, визначення негативних якостей особистості і реакції на зовнішній вплив, вироблення спільних норм поведінки і взаємодії.

Захист дітей від насильства та жорстокості та попередження злочинів проти них є надзвичайно соціально важливим і актуальним завданням, рішення якої носить міждисциплінарний, комплексний характер - робота правоохоронної системи, органів опіки та піклування, соціальної та педагогічної сфер, медичної та психологічної служб. Законодавство чітко визначає ті дії, які вважаються насильницькими злочинами, спрямованими на недоторканність особи. Право дитини на захист своїх інтересів закріплено також у Сімейному кодексі і в міжнародній Конвенції ООН про права дитини, прийнятої в нашій країні. Складність полягає в тому, що держава не завжди забезпечує дотримання і дію існуючих законів і, отже, захист неповнолітніх від жорстокого поводження з ними [30, с. 65].

Оскільки реалізація протиправних дій залежить від функціонування кримінальної системи (злочинець - жертва - ситуація), то і заходи їх профілактики повинні бути спрямовані на кожний її елемент. Віктимно- орієнтована система попередження протиправних дій стосовно дітей і підлітків повинна будуватися з урахуванням типології поведінки потерпілих в передкримінальний і кримінальної ситуаціях, факторів віктимності і складатися із заходів первинної та вторинної профілактики.

  Первинна профілактика полягає в комплексному впливі на всі фактори віктимності і віктимної поведінки потерпілих (віковий, особистісний, психопатологічний і ситуаційний), які проявляються в ході взаємодії з агресором і сприяють вчиненню злочинів [70, с. 198].

Соціально-педагогічний аспект включає широке коло заходів, спрямованих на забезпечення нормального і гармонійного розвитку особистості дитини, створення безпечного і сприятливого мікросоціального середовища. Сюди відноситься санація деструктивних сімей, профілактика психічних захворювань, алкоголізму та наркоманій в осіб з найближчого оточення неповнолітніх для виключення можливості вчинення ними протиправних дій стосовно дітей та підлітків, жорстокого поводження з ними. Важливе значення має правильне і своєчасне статево-рольове виховання дітей, формування у них знань в області взаємовідносин статей і морально-етичних принципів, про суспільно прийнятних формах і безпечних стереотипах поведінки в різних ситуаціях.

Безумовно, велику роль відіграє просвітницька робота серед населення, спрямована на популяризацію інформації про найпоширеніші злочини, пов'язані з посяганням на життя і гідність громадян, обставини виникнення кримінальних ситуацій, ефективних способи виходу з них, особливості поведінки злочинців і т.д. З дітьми в дитячих установах і школах повинні проводитися роз'яснювальні бесіди та психологічні тренінги, спрямовані на навчання способам попередження протиправних дій (наприклад, не відкривати двері стороннім, не входити з ними в під'їзд і ліфт, не знайомитися, не піддаватися на умовляння) та вироблення стратегій поведінки в загрозливих для життя ситуаціях. До заходів профілактики віктимної поведінки слід віднести і заходи, що впливають на зміну аморального або навіть асоціальної способу життя деяких молодіжних та підліткових груп, аж до притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності їх лідерів за втягнення неповнолітніх у антигромадську діяльність, проституцію і т.д. Слід більше уваги приділяти організації дитячих і підліткових клубів для проведення безпечного дозвілля, розвитку інтересів та комунікативних здібностей підростаючого покоління та з метою профілактики адиктивної поведінки[10, с. 172].

Медико-психологічний аспект передбачає попередження, своєчасне виявлення і лікування психічних розладів як у дорослих, так і у дітей та підлітків: профілактика пренатальної патології, рання діагностика і корекція психологічних девіацій, порушень психічного та психосексуального розвитку, психопатоподібних розладів і девіантної поведінки, які можуть мати віктимне значення.

 Вторинна профілактика полягає в наданні медико-психологічної допомоги жертвам насильства з метою купірування наявних у них психічних розладів, що виникли в результаті злочинів, попередження суїцидальних тенденцій і вторинної віктимізації, яка особливо часто спостерігається в середовищі дітей та підлітків, де існує міф про «доступності» жертв і вони нерідко стають ними повторно. У таких випадках важливе значення набуває надання юридичної допомоги потерпілим, яку вони можуть отримати як у правоохоронних органах, так і в центрах для осіб, потерпілих від жорстокості та насильства, де виявляється медико-психологічна допомога [38, с. 165].

 Підводячи підсумки, слід підкреслити, що для суспільства, для держави в цілому, пріоритетне значення повинні мати заходи первинної профілактики та попередження виникнення віктимної поведінки дітей та підлітків, серед яких важливу роль має відігравати психопрофілактична робота. Система роботи по первинної психологічної профілактики віктимної поведінки школярів повинна включати наступні заходи:

1. Рання психологічна діагностика віктімогенних якостей і властивостей особистості, а також раннє виявлення стійких психоемоційних станів школярів, що детермінують їх віктимну поведінку.

 2. Раннє виявлення видів дитячої віктимності, формування яких найбільш імовірно у кожного конкретного школяра, з метою їх профілактики.

 3. Індивідуальна і групова психологічна корекція віктімогенних особливостей особистості та стійких психоемоційних станів дітей і підлітків як факторів їх віктимізації.

 4. Психологічна корекція стереотипів самосприйняття («ідеології жертви»), самооцінки, шаблонів жертовного поведінки дітей та формування моделей безпечної авіктімного поведінки.

 5. Формування і закріплення у школярів в рамках соціально-псіхолгіческіх тренінгів оптимальних комунікативних навичок, прийомів безконфліктного конструктивної взаємодії з потенційними заподіювача шкоди, навичок адекватної оцінки і прогнозування віктімогенних ситуацій.

 6. Просвітницька робота, що включає роз'яснювальні лекції та бесіди з описом можливих ситуацій віктімогенного плану, причин їх виникнення і оптимальних шляхів виходу з них; а також заходів з попередження віктімогенних ситуацій.

 7. Реалізація системи методів і форм роботи з дорослими (батьками, вихователями, вчителями, адміністрацією шкіл, інтернатів, дитячих будинків), спрямованої на зниження рівня дитячої віктимізації, профілактику вікової, статусної, іміджевої та інших видів віктимності школярів, а також на зниження частотності виникнення віктімогенних ситуацій, ініційованих дорослими.

 У зазначеній вище системі профілактичних заходів основний акцент, на наш погляд, має бути зміщений на психокорекційну роботу, так як саме індивідуально-особистісні якості школярів лежать в основі їх віктимної поведінки.