13. Роль і значення узагальнень судової та господарської практики.

Під судовою практикою слід розуміти діяльність суду загальної юрисдикції та господарського суду по однаковому застосуванню норм права при розгляді спорів. Відповідно до Закону України «Про судоустрій України Верховний суд України дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики, у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду:

— звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції сумнівів при здійсненні ними правосуддя щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів (п. 4 ст. 47);

— веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства.

Згідно з п. 5 ст. 48 цього Закону при Верховному Суді України утворюється Науково-консультативна рада.

Суддя Верховного Суду України аналізує судову практику, вносить в установленому порядку пропозиції щодо її поліпшення та удосконалення законодавства. Ці роз'яснення є обов'язковими для судів, інших органів, посадових осіб, що застосовують закон, з приводу якого дано роз'яснення. Наприклад, Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».

Згідно з п. 1 ст. 38 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди. Пунктами 2, 3 ст. 39 названого Закону передбачено, що вищий спеціалізований суд веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику, надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики, дає спеціалізованим господарським судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Слід відзначити, що значну роль у забезпеченні єдиної правозастосовчої практики в галузі аграрних відносин відіграють роз’яснення пленумів Верховного і Вищого господарського судів України. Проте згадані судові органи не створюють нові правові норми, а лише тлумачать їх суть (здійснюють неофіційне тлумачення, оскільки відповідно до п. 4 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.96 офіційне тлумачення Конституції України та чинних законів України уповноважений здійснювати лише Конституційний Суд України). Тому такі роз’яснення не можна вважати джерелами права у загальноприйнятому розумінні.

14. Поняття, класифікація й особливості аграрних правовідносин.

Аграрними правовідносинами, тобто відносинами, урегульованими нормами аграрного права й суміжними з ним галузями права, є відносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, а також після її перероблення та реалізації.

Отже, основна особливість аграрних правовідносин полягає в тому, що 1) вони не є цілісними, а становлять органічний комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин; 2) особливості виробництва в агр. секторі; 3) використання с.г. земель як осн засобу виробництва с.г. продукції; 4) врахування ризику господарювання, що не залежить від волі людини; 5) сезонність виробництва с.г. продукції; 6) складні умови життя і праці в сільській місцевості.

Суб'єктами аграрних правовідносин визнаються фізичні й юридичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, а також у їхньому виробничо-технічному й соціальному забезпеченні.

Аграрні правовідносини відрізняються не тільки своїм особливим складом учасників (суб'єктів), але й специфічними об'єктами, найважливішим з яких є земля з її неповторними властивостями і якостями.

1) Земля як об'єкт аграрних правовідносин відіграє винятково важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Вона — головний засіб виробництва сільськогосподарської продукції і просторовий базис будь-якої діяльності, в тому числі й місце проживання сільських жителів. Об'єктами аграрних правовідносин можуть бути й інші природні ресурси — ліс, водойми, загальнопоширені корисні копалини тощо, характер і межі користування якими визначаються спеціальним законодавством.

2) Тваринництво — одна з основних галузей сільськогосподарського виробництва, тому ці відносини є важливою складовою аграрних правовідносин. Закон України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві", від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво"

3) с.г. продукція

4) засоби виробництва

5) земельні та майнові паї чи права на них.

Підставами виникнення, зміни й припинення аграрних правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, які породжують за чинним законодавством певні правові наслідки. Згідно зі ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки, в тому числі й сільськогосподарських організацій, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до цього цивільні права та обов'язки виникають із: договорів та інших правочинів; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) шкоди; актів цивільного законодавства; з адміністративних актів; внаслідок інших дій громадян і організацій; рішень суду; настання або ненастання певної події. Наведені положення ЦК мають універсальне значення і належать не тільки до цивільних правовідносин, але й до відносин, регульованих нормами інших галузей права, зокрема аграрного.

Змістом будь-яких правовідносин, у тому числі й аграрних, є права та обов'язки учасників цих відносин.

Основними правами та обов'язками сільськогосподарських організацій в сфері земельних правовідносин є їх права та обов'язки щодо раціонального використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва; впровадження прогресивних технологій, запобігання деградації родючості орних земель та їх відтворення, відновлення системи застосування мінеральних і органічних добрив, перехід на нові системи землеробства.

Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні правовідносини, вони поділяються на 2 групи: внутрішньогосподарські й зовнішньогосподарські. Ці відносини відрізняються не тільки своїм змістом, а й характером нормативних актів, що їх регулюють, і методами цього регулювання. Так, якщо зовнішні відносини сільськогосподарських організацій регулюються переважно нормативно-правовими актами, прийнятими компетентними органами державної влади, то відносини, що виникають всередині сільськогосподарських комерційних організацій, регулюються в основному актами внутрішньогосподарських органів.

Кожна з цих груп може бути класифікована і на дрібніші підрозділи. Так, внутрішні відносини сільськогосподарських організацій можуть бути поділені на відносини в сфері рослинництва і тваринництва, а кожна з них, у свою чергу, — на відносини в насінництві, овочівництві, плодівництві та ін. Внутрішні відносини сільськогосподарських організацій також можуть бути поділені на трудові, майнові, фінансові та ін. Зовн поділ на: договірні, податкові, деліктні.