Реалізація мовленнєвого впливу

№	Приклад	Мета	Результат
1	Передайте сіль, будь ласка! Ось, візьміть, будь ласка!	Інформаційна Предметна Комунікативна	+ + +
2	Передайте сіль, будь ласка! Вибачте, немає солі.	Інформаційна Предметна Комунікативна	+ - +
3	Дайте сіль! Чому так грубо?	Інформаційна Предметна Комунікативна	+ - -
4	Передайте сіль, будь ласка! Що?	Інформаційна Предметна Комунікативна	- - -
5	Передайте сіль, будь ласка! На!	Інформаційна Предметна Комунікативна	+ + -

Якщо не досягнуто комунікативної мети (стосунки не збережені, зруйновані, співрозмовник образився), такий мовленнєвий вплив є неефективним, оскільки комунікативну рівновагу не збережено (приклади 3 і 5).

Коли предметної мети не досягнуто через об'єктивну причину (солі немає на столі), але при цьому збережено комунікативну рівновагу (приклад 2), мовленнєвий вплив вважають ефективним.

Якщо досягнуто лише предметної та інформаційної мети (приклад 5), тобто є результат — сіль адресант отримав, але нормальних стосунків зі співрозмовником не налагодив, такий мовленнєвий вплив називають результативним. Однак він не є ефективним, оскільки комунікативну рівновагу не збережено.

В інших випадках недосягнення предметної мети свідчить про неефективність мовленнєвого впливу, тобто мовець зробив щось неправильно: не так попро­сив, не ті прийоми застосував, не врахував деяких зако­нів спілкування тощо.

Іноді співрозмовники ставлять перед собою суто комунікативні цілі — підтримати міжособистісні сто­сунки (фатичний діалог) і при цьому дотримуються

прийнятих у суспільстві правил світського спілкуван­ня. Таке спілкування завжди є ефективним, оскільки предметна мета збігається з комунікативною (підтрима­ти стосунки).

Отже, спілкування є ефективним, якщо мовець досягає бажаного результату і зберігає або поліпшує свої стосунки зі співрозмовником.

9.2. Комунікативна компетенція

Основною умовою ефективної комунікації є комуніка­тивна компетенція адресанта й адресата, що демонструє їхню здатність успішно виконувати поставлені комуніка­тивні завдання у певних контекстах і ситуаціях.

Комунікативна компетенція (лат. сompetentia — поєднання, узгодження, симетрія) — сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування (комунікацію).

Упровадження терміна «компетенція» в лінгвістич­ний обіг пов'язують з ім'ям американського лінгвіста Ноама Чомські, який у книзі «Аспекти теорії синтакси­су» розмежував поняття «мовна компетенція» (доско­нале знання мови ідеальними мовцями й слухачами однорідної монолінгвальної спільноти) та «мовна реалі­зація» (використання мови в актах спілкування).

Розвиваючи теорію мовної компетенції Н. Чомські в етнографічному аспекті, 1966 р. американський антро­полог і соціолінгвіст Дел Хаймз (1927—2009) запропо­нував ширше розуміння компетенції та впровадив новий термін — «комунікативна компетенція». Він визначив комунікативну компетенцію не тільки як вроджену мовну (граматичну) компетенцію, а і як здатність користуватися нею в різноманітних комуні­кативних ситуаціях з урахуванням соціокультурних чинників.

Саме у 70-ті роки XX ст. почалися інтенсивні дослі­дження проблеми комунікативної компетенції як результату осмислення соціальної функції мови та кому­нікативного спрямування мовленнєвої діяльности люди­ни. Над обґрунтуванням поняття «комунікативна ком­петенція» працювало чимало дослідників, що зумовило деяку концептуальну і термінологічну неузгодженість.

Водночас із терміном «комунікативна компетенція» або замість нього почали використовувати інші терміни:

# «мовний досвід»;

# «комунікативний досвід»;

# «комуніка­тивна грамотність»;

# «мовно-комунікативна компетен­ція»;

# «комунікативна мовленнєва компетенція» та ін.

Незважаючи на різноманіття підходів до визначення комунікативної компетенції, усі ці терміни означали приблизно одне й те саме — «знання та вміння або нави­чки для використання». Із часом теоретики дійшли згоди, що компетентний користувач мови має не тільки володіти знаннями про мову, а й уміти активізувати ці знання в будь-якій комунікативній ситуації.

Розглядаючи комунікативну компетенцію як синтез необхідних для комунікації знань і вмінь, канадські лінгвісти Майкл Кенейл та Меріл Свейн у 1980 р. запро­понували модель комунікативної компетенції, яка спо­чатку містила три, а згодом — чотири компоненти (види) компетенції:

1) граматична компетенція (мовна компетенція за Н. Чомські) — володіння мовним кодом, тобто одини­цями та категоріями всіх рівнів мови, що передбачає здатність розуміти і продукувати правильні мовні кон­струкції та речення;

2) дискурсивна компетенція — здатність поєднувати граматичні фор-ми й значення у зв'язні усні або писемні тексти різних жанрів, дискурси, що досягається засоба­ми когезії (структурно-граматична зв'язність) і коге­рентністю (змістова, семантична зв'язність);

3) соціолінгвістична компетенція — здатність розуміти і продукувати висловлювання, що відповіда­ють певному соціолінгвістичному контексту спілку­вання;

4) стратегічна компетенція — здатність уміло вико­ристовувати вербальні та невербальні стратегії спілку­вання для компенсації порушень комунікативного про­цесу і підвищення ефективности комунікації.

Стратегічна компетенція пов'язана не так із набут­тям знань, як із некогнітивними аспектами, наприклад самовпевненістю, готовністю до ризику тощо. Це вмо­жливлює ефективну участь у спілкуванні навіть за від­сутности одного з інших видів компетенції (граматич­ної, дискурсивної, соціолінгвістичної).

Достатньо проста модель комунікативної компетен­ції М. Кенейла та М. Свейн стала канонічною в приклад­ній лінгвістиці і домінувала понад десятиліття.

Детальнішу модель комунікативної компетенції (точніше мовно-комунікативної здатности) у 1990 р. запропонував американський лінгвіст Лайл Бахман. Дещо пізніше він разом зі своїм колегою Андріаном Палмером її переробив. Модель Бахмана — Палмера (1996) охоплює дві широкі сфери — мовні знання і стра­тегічну компетенцію.