4. Зміст правової охорони земель.

Зміст охорони земель визначається ст.164 ЗКУ:

«1. Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.»

ЗУ «Про охорону земель» не оперує поняттям «зміст охорони земель», а натомість, вживає поняття «система заходів у галузі охорони земель», що виділяються зовсім за іншими критеріями (ст.22):

«Система заходів у галузі охорони земель включає:

• державну комплексну систему спостережень;

• розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель;

• створення екологічної мережі;

• здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;

• економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;

• стандартизацію і нормування.»[4]

5. Державний контроль за охороною та використанням земель.

Державне управління в галузі охорони та використання земель є важливою складовою державного управління в галузі раціонального використання та охорони довкілля. Однак оскільки земля не лише є елементом навколишнього природного середовища, а й використовується як засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві і просторово-територіальний базис в інших сферах господарювання, то державне управління в галузі охорони та використання земель враховує як екологічне значення земельних ресурсів, так і їх виробничу та соціально-економічну функцію.

Однією з важливих функцій державного управління у сфері земельних відносин є контроль за використанням та охороною земель.  Охорона земель і використання земельних ресурсів не тільки не суперечить одне одному, а тісно між собою пов’язанні,  які дві сторони одного явища. Охорона земель відповідно до Закону України «Про охорону земель» виступає як система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [3]. 

У залежності від об’єкта, суб’єкта та просторово-територіальної поширеності в даній сфері відповідно до ст. 188, 189, 190 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) [4] розрізняють три види контролю за використанням та охороною земель: державний, самоврядний та громадський.

Державний контроль базується на чітких конституційних засадах, функціонує на основі встановлених норм права і завжди тягне за собою певні юридичні наслідки. Це говорить про те, що в онові його виникнення і в процесі здійснення проявляється його правова субстанція.

Державний контроль характеризується рядом ознак: насамперед, державний контроль здійснюється уповноваженими органами влади; одержує своє закріплення в нормах, що визначають функції і правомочність контролюючих суб’єктів; держава наділяє контролюючих суб’єктів повноваженими у здійсненні конкретних дій; закріплює повноваження контролюючих суб’єктів у відповідних нормативно-правових актах.

Ст. 187 ЗК України визначені основні завдання державного контролю за використанням та охороною земель .

Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, а саме – Державна екологічна інспекція та її територіальні органи ( далі – Держекоінспекція), повноваження якої визначені  ст. 7 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороню земель» [4]. 

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель» діяла Держземінспекція, як урядовий орган у системі Держкомзему України .

Однак, згідно Указу Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, які раніше виконувала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель передані до відання Державної інспекції сільського господарства України (далі – Держсільгоспінспекція) згідно Указу Президента України «Питання організації системи центральних органів виконавчої влади» [7].

Відповідно до ст. 188 ЗК України [4], ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» , Указу Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» [6] державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів  - Державне агентство земельних ресурсів України, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів - Міністерством екології та природних ресурсів України.

Державними органами спеціальної компетенції, що здійснюють державний контроль у сфері використання та охорони земель з 2011 року, зокрема, є: Державне агентство земельних ресурсів України; Міністерство екології та природних ресурсів України; Міністерство аграрної політики та продовольства України; Державна інспекція сільського господарства України; Державна екологічна інспекція України; Державне агентство водних ресурсів України; Державне агентство лісових ресурсів України.

Отже, на здійснення державного контролю на здійснення державного контролю за охороною земель уповноважено багато органів. Практично кожен з них має відповідні структурні підрозділи. Нагальною потребою сьогодення є чітке розмежування їх компетенцій [9].