1. Данило Демецькій та українська операторська школа

Дани́ло Порфи́рович Дему́цький (*4 (16) липня 1893, Охматів — †7 травня 1954) — український фотограф та кінооператор. Учасник зйомок кінострічки Олександра Довженка«Земля».

Жертва сталінського терору (три арешти НКВД).

Біографія

Народився в селі Охматів (тепер Жашківського району Черкаської області). Його батько — Порфирій Демуцький — лікар і відомий діяч культури, збирач зразків народної музичної культури, керівник великого сільського хору.

Вступив до гімназії у Києві, згодом в університет Святого князя Володимира спочатку на медичний, а потім (через рік) перевівся на юридичний факультет.

]Творчість

Захоплення фотографією почалося з членством у київському товаристві фотолюбителів «Дагер»: знімав пейзажі, згодом портрети. У 1913 році вперше виступає на «Всеросійській виставці художників світлопису» зі своїми 4-ма пейзажами. По закінченні університету — він учасних виставок у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі. Зйомки проводив моноклем, найпростішим об'єктивом, що дозволяло досягти незвичайного мальовничого ефекту. На батьківщині його фотороботи спочатку не виликали захоплення, але в Парижі у 1925 році вони отримали золоту медаль на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва.

Працював фотографом, був співробітником журналів «Вестник фотографии» та «Солнце России». Пізніше співпрацював з театром «Березіль» Леся Курбаса.

1925 починає працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ завідуючим фотоцехом. Як розповідав Демуцький, оператором було стати непросто, це була свого роду «каста», секрети майстерності якої не розголошувались, а вступ до неї був суворо обмежений. І навчатися цієї професії було тоді ніде. Завдяки Олексію Калюжному, ще одному великому оператору того часу, Демуцький отримав на одну ніч апарат, щоб опанувати технічні тонкощі.

Незабаром він разом з німецьким заїжджим оператором Йозефом Роною знімають фільм за сценарієм Олександра Довженка «Вася-реформатор» та «Ягідка кохання» (1926 р.). Потім вони ненадовго розійдуться, щоб через два роки зійтися в фільмі «Арсенал», де яскраво виявилася його художня манера. Йосип Шпінель, сценограф фільму, згадував, що знімати було важко: не було простору для декорацій, освітлювати їх було ще важче, але Демуцький, як оператор дуже чутливий до задуму художника, говорив: «Не думайте про мене, будуйте декорації, як вважаєте за потрібне. А я вже докладу зусиль, щоб їх освітити та зняти».

Ще один шедевр створили Довженко з Демуцьким 1930 — «Землю». Майстер портрету, він створив надзвичайно пластичні та психологічно насичені портрети за допомогою тонких світлових нюансів. За допомогою монокля та різних насадок на об'єктив він малював пейзажі у димці та акторів у м'яких приглушених тонах. Далі буде «Іван», де чудово зняті Дніпровські пороги, що ховаються під воду.

А 1932 його заарештують за звинуваченням в оголошенні даних допиту та приховуванні сценарію Фавста Лопатинського «Україна». Звільнять через 4 місяці, але арешт багато що зламав. На зйомки «Івана» Довженко змушений запросити ще двох операторів.

А ось 19 жовтня 1934-го він був заарештований НКВД вже у Києві, де працював оператором Київської кіностудії. На допиті Демуцькому необхідно було докладно розповісти про всіх родичів, близьких і далеких, по материній та й по батьковій лінії. Звинувачення полягало в тому, що нібито Данило був родичем активного члена білоемігрантської організації К. Ф. Демуцького і мав із ним зв'язок. Під арештом пробув знову 4 місяці, а у квітні 1935 року його звільнили із зобов'язанням наступного дня з'явитися у органи НКВД, де йому й повідомили, що «Демуцькому Д. П., із дворян, як соціально небезпечному елементу заборонити проживання в 15-ти пунктах СРСР терміном на три роки, тобто по 19 грудня 1937 року». Він обрав з того, що було можливо, Ташкент, оскільки там було кіновиробництво.

В Узбекистані Данило Демуцький знімає невеличкі сюжети для студії хронікальних фільмів. Але у січні 1938 року оператора знову заарештовують за показами якогось психічно ненормального хлопчика, разом з ще 21-ю людиною. Справа була заплутана, слідство тягнулось рік, а потім знову справу направили на переслідство, що зайняло ще півроку. У результаті справу було припинено, Демуцький з іншими відсидів 17 місяців у в'язниці і 1 червня 1939 року його звільняють одним з перших. Повна реабілітація дає можливість Демуцькому повернутися до Києва. У роки війни він знову буде працювати у Ташкенті, зніме там фільми «Насреддін у Бухарі», «Тахір і Зухра». У 1947-му створить знаменитий «Подвиг розвідника» вже на Київській кіностудії. За кілька днів до смерті йому присвоять звання «Заслужений діяч мистецтв Української РСР», але для всіх він залишається не менше, ніж класик світового кіно.

Могила Порфирія і Данила Демуцьких

Помер у Києві 7 травня 1954 року і похований на Байковому кладовищі на центральній алеї поряд з батьком П. Д. Демуцьким (ділянка № 2; надгробок — мармур, барельєф; скульптор І. Г. Майєр).