ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………..

Розділ 1. Теоретична частина.

Методи визначення витрат, пов’язаних з підготуванням і освоєнням інновацій, вимірювання їх ефективності………………………………………………………….

Розділ 2. Практична частина.

1. Профіль діяльності підприємства……………………………………..…………

2. Аналіз показників виробничо-господарської, фінансової діяльності підприємства………………………………….…..………………………….……

3. Висновок про стан виробничо – фінансової діяльності підприємства………..

4. Організаційна структура ТзОВ «Завод «Електронпобутприлад»……………..

5. Характеристика об’єкта інтелектуальної власності……………………….……

6. Довідка про патентні дослідження……………………………………...……….

7. Опис сторін договору……………………………………………..…..…………..

8. Розрахунок вартості ліцензії……………………………………………….…….

9. Розрахунок впливу на економічні результати ТзОВ «Завод «Електронпобутприлад»»………………………………………………………..

Висновок…………………………………………………………………………...……

Список використаних джерел………………………………………………………….

ВСТУП

Фундаментальні дослідження сучасного соціально-економічного і політичного менеджменту показують, що нині науково-технологічні інновації відіграють вирішальну роль у формуванні і підвищенні конкурентоспроможності виробництва.

В даний час ключовим чинником розвитку економіки являються інтелектуальні ресурси (інтелектуальний капітал). Від ефективного використання інтелектуальної власності багато в чому залежить і конкурентоспроможність країни на світових ринках високотехнологічної продукції. Саме вона, як показує закордонний досвід, підвищує продуктивність господарської діяльності, забезпечуючи динамічний розвиток економіки.

Тому тема інновацій, з огляду на світовий прогрес, є надзвичайно актуальною на сучасному етапі. Дослідження інноваційної діяльності на різноманітних підприємствах дозволить виявляти її позитивні та негативні сторони, а також загальні аспекти її проведення, що у майбутньому допоможе усунути існуючі недоліки.

Метою виконання даної роботи є самостійне глибоке дослідження обраної теми з допомогою практичного застосування набутих знань для вирішення конкретних завдань існуючого підприємства.

Об’єктом дослідження у даній роботі є завод «ТзОВ «Електронпобутприлад»». Предметом дослідження являється впровадження нового об’єкта інтелектуальної власності на підприємстві (нової моделі соковитискача).

Розділ 1. Теоретична частина Методи визначення витрат, пов’язаних з підготуванням і освоєнням інновацій, вимірювання їх ефективності

Інновації (від лат. innovatio – поновлення, зміна) – нові досягнення в галузі технології чи управління, призначені для використання в операційній, інвестиційній чи фінансовій діяльності підприємства. За економічною суттю інновації – це нововведення, використання яких зумовлює якісні зміни у виробництві та отримання соціально-економічної вигоди (ефекту). Концепцію інновації запропонував відомий економіст австрійського походження Йозеф Шумпетер. 1912 р. у книзі “Теорія економічного розвитку” цей науковець виклав ідею “нових комбінацій”. Серед комбінацій, які загалом формують структуру інноваційного процесу, він називав: випуск нового продукту або продукту нової якості; впровадження нового, досі невідомого в конкретній галузі методу виробництва; проникнення на новий ринок збуту (відомий чи невідомий); отримання нових джерел сировини чи напівфабрикатів; організаційна перебудова, зокрема створення монополії чи її ліквідація. У подальших працях Й. Шумпетера термін “нова комбінація” замінено терміном “інновація”, який і став науковою категорією [1].

Діяльність сучасного товаровиробника ускладнюється сукупністю факторів зовнішнього середовища, зокрема конкуренцією, ціновою недосконалістю, відсутністю каналів збуту і т.д. Тому, з метою збереження своїх позицій в галузі, підприємствам потрібно орієнтуватись на інноваційні напрями розвитку внутрішнього потенціалу.

Завдання інноваційної діяльності на виробничих підприємствах полягає в пошуку можливостей удосконалення технології виробництва, оптимізації організаційно–управлінського процесу, а також сфері виробництва нових видів продукції [2].

З огляду на це, набуває актуальності питання обліку інноваційної діяльності на підприємстві. Сучасна система бухгалтерського обліку в Україні не дає однозначного тлумачення щодо методики обліку інноваційних процесів у фінансово-господарській діяльності підприємств. Це значний недолік, що відбивається на порядку визначення собівартості продукції виробництва.

Діюча система бухгалтерського обліку, передбачає різні способи відображення витрат, пов’язаних з інноваційною діяльністю. Так, по-перше, згідно з П(С)БО 16 “Витрати”, їх можна зарахувати до числа загальновиробничих витрат у складі тих, що призначені для вдосконалення технології й організації виробництва. Це, зокрема, оплата праці та відрахування на соціальні заходи, вдосконалення технології й організації виробництва, поліпшення якості продукції, підвищення її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик, витрати матеріалів, комплектуючих виробів і фабрикатів, оплата послуг інших організацій тощо.

У складі загальновиробничих витрат інноваційні затрати наприкінці місяця розподіляються між окремими видами продукції. З огляду на період формування собівартості продукції, такий спосіб відображення в обліку витрат на інновації має низку недоліків.

Іншим способом обліку інноваційних витрат на підприємствах є застосування рахунку 94 “Інші витрати операційної діяльності”. Відповідно до П(С)БО 16, до цієї групи належать витрати на дослідження та розробку, відповідно до П(С)БО 8 “Нематеріальні активи” [3].

Доцільно детальніше обґрунтувати поняття “дослідження” і “розробки”. Так, згідно із П(С)БО 8, йдеться про заплановані підприємством дослідження, які проводяться ним уперше з метою отримання нових наукових і технічних знань [4]. Під розробкою мається на увазі застосування підприємством результатів досліджень для планування і проектування нових або вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг для подальшого серійного виробництва чи використання [4]. Таке розуміння інновації близьке до того, що стосується аграрної сфери. Ще однією важливою перевагою другого способу відображення в обліку інноваційних затрат є те, що всі витрати за 94 рахунком не зараховуються до собівартості продукції, а списуються на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Окрім двох зазначених способів відображення в обліку інноваційних витрат, рівноцінно може існувати ще один метод. Так, враховуючи можливість отримання інновацій через виробництво нових видів продукції (що відбувається протягом тривалого часу), доцільно, за умови систематичності, вести облік інноваційної діяльності на рахунку 23 “Виробництво”. На одному із субрахунків, наприклад 233, протягом усього періоду виробництва нового виду продукції збираються витрати, що пізніше формують собівартість винайденої продукції. Весь обліковий процес аналогічний методиці відображення витрат на основну (231 рахунок) чи допоміжну (232 рахунок) продукцію [4].

Таким чином, враховуючи специфічні особливості діяльності кожного окремого підприємства, необхідно самостійно приймати рішення щодо вибору методики відображення в обліку витрат, пов’язаних з інноваційною діяльністю.

Для ефективного управління інноваційними процесами на підприємстві необхідна налагоджена система отримання облікової інформації, яка б піддавалася подальшому ґрунтовному аналізу та оцінювання інноваційних проектів. Сьогодні в обліку інформація про витрати на інноваційні процеси не відображається в систематизованому вигляді. Структуру і зміст аналітичного обліку не розроблено на законодавчо-нормативному рівні [5].

На практиці існує декілька підходів до обліку витрат на інноваційну діяльність [6]:

1) віднесення на витрати поточного періоду (витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технології);

2) капіталізація витрат як нематеріальних активів (витрати на НДДКР, що дали позитивний результат, закінчені й оформлені у встановленому порядку);

3) капіталізація витрат як вкладень у необоротні активи

Так, у звітних формах, які щорічно подають промислові підприємства місцевим органам державної статистики стосовно витрат на інноваційні процеси, наведено інформацію про витрати на технологічні інновації, джерела їх фінансування, обсяг реалізованої продукції, кількість впроваджених інноваційних видів продукції, результати інноваційної діяльності тощо. Втім складання цих форм за даними бухгалтерського обліку є проблематичним, а щодо оперативного управління, то інформація потрібна і за менші часові періоди. Крім того, у сфері бухгалтерського обліку відсутні методичні рекомендації з відображення на рахунках бухгалтерського обліку і в облікових реєстрах витрат на інноваційні процеси. У сфері економічного аналізу відсутні методичні рекомендації з визначення економічної ефективності витрат, пов’язаних із створенням інноваційних продуктів і технологій, їх впровадженням у виробництво. Ще одним з недоліків обліку інновацій є відсутність окремої внутрішньої звітності на більшості з вітчизняних підприємств, яка б надавала в систематизованому вигляді інформацію для управління інноваційними процесами [7].

Недоліки методики обліку та планування витрат на інноваційні процеси зумовлюють те, що формування показників звітності про інноваційну діяльність підприємства є доволі трудомісткою процедурою, яка потребує додаткових розрахунків та не забезпечує повної і цілісної картини про інноваційні процеси на підприємстві Відсутність методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку витрат інноваційної діяльності призвела до розпорошеності витрат з освоєння нової продукції на різних рахунках витрат, що ускладнює визначення собівартості кожного етапу робіт і формування загальної суми цих витрат [7; 8].

Кінцевим результатом інноваційної діяльності є розробка та реалізація інноваційних програм і проектів. Упровадження інновацій у будь-якій галузі економіки потребує фінансових витрат. Для того щоб увести нові виробничі потужності, опанувати нові технології, виробництво нових товарів, підвищити ефективність діяльності організації та одержати додатковий прибуток, необхідні інвестиції.

Основними джерелами інвестицій є власні кошти (уставний капітал, амортизаційний фонд, фонд накопичення, резервні фонди, нерозподілений прибуток підприємства або кредити). Інвестиційна діяльність здійснюється в умовах невизначеності, особливо, коли приймається рішення про впровадження нових технологій і розширення основної діяльності підприємства на новій технічній базі, новому ринку тощо [9].

Показники економічної ефективності відображають ефективність інноваційних проектів з точки зору інтересів усього національного господарства, а також регіонів, галузей виробництва, організацій, що беруть участь у проекті. При відборі інноваційних проектів і розрахунках показників ефективності на рівні національного господарства беруться до уваги такі результати проекту:

• кінцеві виробничі результати (виручка від реалізації нових товарів, інтелектуальної власності — ліцензій, ноу-хау, програм для ЕОМ тощо);

• соціальні й екологічні результати, розраховані виходячи із спільних дій учасників проекту в регіонах;

• прямі фінансові результати;

• кредитні займи, інвестиції інших держав, банків, фірм і т. ін.;

• побічні фінансові результати, що їх обумовлюють при здійсненні проекту: зміни доходів сторонніх організацій і громадян, ринкової вартості земельних ділянок, будівельних споруд, утрати природних ресурсів і інші надзвичайні ситуації.

До складу витрат включаються передбачені в проекті і необхідні для його реалізації побічні й одночасні витрати всіх учасників проекту, обчислених без повторного врахування однакових витрат одних учасників у складі результатів інших учасників.

Оцінюючи ефективність інноваційного проекту, порівняння різночасових показників здійснюють шляхом приведення (дисконтування) їх до цінності в початковому періоді (до одного моменту). Таким моментом може бути, наприклад, рік початку реалізації інновацій [10, 11].

Способи і методи оцінки ефективності інноваційної діяльності широко описані в економічній літературі. Практично всі вони базуються на співвідношенні ефектів і витрат (коефіцієнт економічної ефективності або його зворотна величина – термін окупності додаткових витрат) з подальшим їх порівнянням з нормативною величиною. Але кінцевий результат може досягатися різними шляхами і врахування цього має важливе значення при комплексній оцінці інноваційної діяльності підприємства. Кількість і сукупність показників, котрі доцільно використовувати при комплексній оцінці інноваційної діяльності, здебільшого залежать від обсягу виробництва підприємницької структури.

З огляду на сказане перед керівництвом підприємства виникає ряд оригінальних завдань, котрі необхідно вирішувати, щоб оцінити інноваційну діяльність. Ось чому при виборі перспективних напрямків діяльності підприємства керівнику слід здійснювати оцінку інноваційних процесів. Різнобічна оцінка є необхідним і водночас дуже важким завданням. При цьому виникають аспекти, пов’язані між собою, які треба розглядати окремо. До них належать: по-перше – оцінка науково-інформаційного рівня підприємства, по-друге – оцінка технічного рівня підприємства і, по-третє – оцінка техніко-економічної ефективності інноваційних проектів. Позитивний висновок щодо перших двох аспектів є важливою базою для отримання високих кінцевих результатів [12].