29. Сукупна пропозиція і його складові. Крива сукупної пропозиції та її переміщення.

Сукупну пропозицію можна визначити як обсяг реального національного продукту, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін.

На сьогоднішній день триває дискусія щодо форми кривої сукупної пропозиції в довго та короткостроковому періодах.

В довгостроковому періоді сукупна пропозиція AS = f (K, L, T). В довгостроковому періоді сукупна пропозиція розглядається як змінна, що залежить від обсягу капіталу, кількості праці та наявного рівня технологій.

Графік довгострокової сукупної пропозиції ілюструє так звану класичну дихотомію. Реальні змінні (ВВП) не залежать від номінальних (рівень цін). Причиною такої дихотомії є обмеженість обсягів виробництва обсягами ресурсів та рівнем розвитку технології, тому в довгостроковому періоді графік сукупної пропозиції демонструє природний обсяг виробництва.

В короткостроковому періоді криву сукупної пропозиції розглядають як таку, що складається із 3-ох ділянок:

1-Кейнсіанська ділянка; 2- проміжна ділянка; 3-класична ділянка. Дані ділянки виділено в залежності зміни рівня витрат на одиницю продукції внаслідок зміни ВВП.

Кейнсіанська ділянка характеризується незмінним рівнем цін за можливості зміни обсягів виробництва в широких межах. Дана ділянка описує економіку в умовах глибокої кризи, коли існує велика кількість незадіяних ресурсів. В цих умовах власники ресурсів погоджуються продавати їх за однією і тією ж ціною, а отже, витрати залишаються незмінними і не впливають на рівень цін.

Проміжна ділянка характеризується одночасною зміною рівня цін та обсягом виробництва в одному напрямі. На даному етапі збільшення обсягів виробництва вимагає від фірми залучення щораз менш придатних ресурсів. В результаті витрати на виробництво істотно зростають, що змушує Фіми поряд із збільшенням випуску продукції збільшувати ціни.

Класична ділянка характеризується економікою повної зайнятості. В цих умовах фірми, які прагнуть збільшення виробництва змушені перекуповувати ресурси в інших фірм. Виникає конкуренція за ресурси і ціна на них зростає, проте якщо котрась із фірм, що купила додаткові ресурси збільшила обсяги виробництва, то фірма, що продала ресурси відповідно зменшила виробництво. Таким чином сукупний обсяг виробництва в економіці залишається незмінним. Тобто економіка тяжіє до природного обсягу виробництва.

30. Рівновага сукупного попиту і пропозиції. Дискусія з приводу сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Класичний підхід до аналізу макроекономічної рівноваги спирається на так званий закон Ж.-Б. Сея: пропозиція породжує свій власний попит. З цього закону випливає, що перевиробництво в економіці є неможливим, оскільки ринковий механізм автоматично поповнює рівновагу за повного рівня зайнятості.

Нехай точ. рівноваги характеризується деяким рівнем цін , та природним обсягом виробництва, тоді зменшення сукупного попиту, за умови незмінності цін, тимчасово приведе до появи надлишків продукції, це змусить виробників знизити ціну, внаслідок чого сформується нова точ. рівноваги, вона характеризується природним обсягом виробництва та помітно нижчим загальним рівнем цін. Отже, як випливає з класичної моделі, зміни в сукупному попиті впливають лише на рівень цін, тому будь-яка економічна політика спрямована на стимулювання економіки немає сенсу. Основною вадою класичного підходу є теза про абсолютну гнучкість цін, тобто вважається, що ціни однаково просто знижуються і зростають. Насправді ціни мають тенденцію швидко зростати, але дуже рідко знижуються.

Основними причинами негнучкості цін є:

1. існування угод про заробітню плату

2. зниження заробітної плати впливає на моральний стан працівника, а отже, на його продуктивність.

3. Здійснення витрат на перепідготовку кадрів.

4. Законодавство про мінімальну заробітну плату

5. Монопольна влада.

Наслідки негнучкості цін можна представити з допомогою моделі ефекту Храповика .

В даній моделі припускається, що після досягнення певної рівноваги під впливом нецінових чинників зростає сукупний попит, як наслідок зростають ціни та реальний обсяг виробництва. В цих умовах з метою зниження інфляції уряд може вжити заходів для зменшення сукупного попиту, але повернення до колишньої рівноваги не відбудеться через негнучкість цін. Натомість сформується нова рівновага із меншим реальним обсягом виробництва та високим рівнем цін.

Кейнсіанський підхід до макрорівноваги виходить з припущення про негнучкість цін та розглядає депресивну економіку, якій властиві великі обсяги безробіття. За цих умов автоматичні механізми, які б повертали економіку в стан рівноваги, за повної зайнятості відсутні.

З Кейнсіанського аналізу випливає, що держава повинна відігравати активну роль в економіці вживаючи заходів для стимулювання сукупного попиту, оскільки така політика дозволяє забезпечити повну зайнятість в економіці.

Некритичне слідування рекомендаціям Кейнсіанської моделі, тобто постійне стимулювання сукупного попиту з метою збільшення виробництва може призвести до істотного зростання цін на фоні незмінного ВВП.

Сучасний етап аналізу макрорівноваги представлений новою макроекономічною школою. Дана школа спирається на гіпотези теорії адаптивних та раціональних сподівань. Теорія адаптивних сподівань передбачає, що економічна поведінка формується лише на підставі економічних подій минулого, тому кількісні параметри минулих економічних явищ просто копіюють на майбутні процеси.

Якщо рівновага в економіці зміниться внаслідок зростання сукупного попиту, то буде зафіксовано вищий рівноважний рівень цін і більший обсяг рівноважного ВВП. В цих умовах відповідно до теорії адаптивних сподівань буде переглянуто всі трудові та комерційні угоди у бік збільшення вартості ресурсів та готової продукції. Як наслідок зростуть витрати підприємств і сукупна пропозиція зменшиться. Це може призвести до повернення до колишнього обсягу ВВП, але за вищих цін. Звідси випливає, що політика спрямована на зміну сукупного попиту має сенс лише в короткостроковому періоді.

Теорія раціональних сподівань стверджує, що кожен економічний суб’єкт плануючи свою поведінку бере до уваги не лише події минулого, а й майбутні наслідки економічної політики, тобто існує можливість спрогнозувати майбутні економічні параметри з високою точністю.

З точки зору теорії раціональних сподівань спроби уряду стимулювати сукупний попит одразу ж приведуть до скорочення сукупної пропозиції. Як наслідок реальний обсяг виробництва не зазнає змін, зміняться лише ціни, тому будь-яка економічна політика спрямована на зміну сукупного попиту втрачає сенс.

Основними вадами даної моделі є:

1. припускається, що ціни є абсолютно гнучкими

2. модель є безлаговою (лагів – проміжок часу), тобто реакція економічних суб’єктів є миттєвою.

3. економічні суб’єкти характеризуються різними інтересами, чого не враховує модель

4. допускається можливість абсолютна точність прогнозу макропараметрів.