3. Основні положення Закону України «Про охорону праці».

Структура і зміст Закону України про охорону праці

Взагалі закон (перша редакція) було прийнято вперше на території СНД (11 жовтня 1992 р.), і він є

прецедентом виведення охорони праці в законодавчому аспекті на найвищий рівень — рівень

закону держави.

Закон (нова редакція затверджена 21 листопада 2002 року № 229-ІУ) містить дев'ять розділів.

Кожен розділ має свою відповідну цілеспрямованість.

Перший розділ встановлює поняття та ідеї, пов'язані зі змістом закону, сферою його дії, взаємодії з

іншими законами і завданнями охорони праці в загальній політиці держави щодо забезпечення

безпеки життєдіяльності, а також пріоритет життя і здоров'я робітників порівняно з іншими

проблемами виробничого характеру в межах політики держави.

Другий розділ показує, за якими напрямами держава забезпечує гарантії прав громадян на

охорону праці. Подано механізми реалізації прав громадян. Визначено соціальну спрямованість

цих гарантій.

За змістом статті 9 Закону встановлюється відшкодування шкоди, заподіяної виробництвом

потерпілому робітнику. Слід підкреслити, що в цьому питанні держава ґрунтується на розумінні

необхідної жорсткості закону. Це зроблено з метою запобігання виробничому травматизму, щоб

забезпечити високу відповідальність з боку керівників (власників) підприємств перед

суспільством.

Третій розділ створює організаційні передумови виконання гарантій прав громадян на охорону

праці. Найважливіша стаття (ст. 13) — встановлює, який інструмент буде використовуватися для

забезпечення прав громадян. Головним інструментом є система управління охороною праці

підприємства і заходи, що відтворюють її функціонування. Це встановлено відповідно до

обов'язкових дій власника. Закон розглядає і встановлює вимоги до іншого учасника виробничого

процесу — робітника. Таким чином визначається роль однієї та іншої сторони в загальному плані

забезпечення безпеки. Далі встановлюється, на якій організаційній базі реалізовуватиметься

безпека виробництва (медичні огляди, навчання, колективний договір; робота служби охорони

праці підприємства, виконання вимог безпеки на будь-яких рівнях виробництва та ін.). Четвертий розділ складає додаткові заходи у досягненні охорони праці шляхом економічного

стимулювання, а також визначає питання відшкодування збитків, заданих порушенням вимог

праці.

П'ятий розділ визначає механізм забезпечення безпеки через виконання нормативно-правових

актів з охорони праці. Для цього закон встановлює принципи, опрацювання прийняття і скасування

нормативно правових актів.

Шостий розділ встановлює спосіб існування охорони праці. Як встановлює закон, буде

реалізовано в державі за допомогою системи державного управління охороною праці.

Сьомий розділ відтворює основні контрольні функції, що використовуються під час здійснення

управління охороною праці відповідними органами.

Восьмий розділ встановлює відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

через відповідне посилання на державні законодавчі акти, що регулюють ці питання. Таким

чином, ми маємо приклад реалізації зв'язків між актами державного законодавства.

Дев'ятий розділ містить прикінцеві положення.

Взагалі закон (перша редакція) було прийнято вперше на території СНД (11 жовтня 1992 р.), і він є

прецедентом виведення охорони праці в законодавчому аспекті на найвищий рівень — рівень

закону держави.