Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

Інститут колекційної педагогіки та психології

Реферат на тему:

Мова та мислення

Виконала

Студентка 2Л1 групи

Єріна Валерія Володимирівна

Викладач

Коломієць Ю.В.

Київ 2013

Введення

1. Види мови

2. Зв'язок мислення і мови

2.1. Фізіологічні основи мислення й мови

2.3. Мова та її функції

3. Поняття про мислення

3.1.Операціі мислення

3.2.Обобщеніе і конкретизація

3.3.Основние форми мислення

Висновок

Введення

Проблемавзаімосвязі мови і мислення, його ролі у спілкуванні і формуванні свідомості є чи не найважливішим розділом психології. Аналіз того, як будується наочне відображення дійсності, як людина відображає реальний світ, у якому він живе, як він отримує суб'єктивний образ об'єктивного світу, становить значну частину всього змісту психології. Речі не тільки сприймаються наочно, але відображаються в їх зв'язках і відносинах. Людина може не тільки сприймати речі, використовуючи аналізатори, але може міркувати, робити висновки, навіть якщо не має безпосереднього особистого досвіду. Тобто для людини характерно те, що в нього є не тільки чуттєве, а й раціональне пізнання, інакше кажучи, що з переходом від тваринного світу до людської історії виникає величезний стрибок у процесі пізнання від чуттєвого до раціонального. Фундаментальне відміну людської свідомості від свідомості тварини-здатність переходити за пределинаглядного, непосредственногоопитакотвлеченному, раціональному свідомості.

1. Види мови

Мова людей в залежності від різних умов набуває своєрідні особливості. Відповідно до цього виділяють різні види мови. Перш за все розрізняють зовнішню і внутрішню мову. Зовнішня мова буває усна і письмова. У свою чергу усне мовлення буває монологічного і діалогічної.

Зовнішня мова служить спілкуванню (хоча в окремих випадках людина може роздумувати вголос, не спілкуючись ні з ким), тому її основна ознака-доступність сприйняття (слуху, зору) інших людей. Залежно від того, чи вживаються з цією метою звуки чи письмові знаки, розрізняють усну (звичайну звукову розмовну мову) і письмову мову. Усна і письмова мова володіють своїми психологічними особливостями. При усному мовленні людина сприймає слухачів, їхню реакцію на його слова. Письмова ж мова звернена до відсутньому читачеві, який не бачить і не чує що пише, прочитає написане тільки через деякий час. Часто автор навіть взагалі не знає свого читача, не підтримує з ним зв'язку. Відсутність безпосереднього контакту між які пишуть і читають створює певні труднощі в побудові письмової мови. Пишучий позбавлений можливості використовувати виразні засоби (інтонацію, міміку, жести) для кращого викладення своїх думок (розділові знаки не замінюють повною мірою цих виразних засобів), як це буває в усному мовленні. Так що письмова мова звичайно менш виразна, ніж усна. Крім, того, письмова мова повинна бути особливо розгорнутої, зв'язковий, зрозумілою і повної, тобто обробленої. І недарма найбільші письменники приділяли цьому спеціальну увагу,

Але письмова мова має іншим перевагу: вона на відміну від усного мовлення допускає тривалу і ретельну роботу над словесним вираженням думок, тоді як в усному мовленні неприпустимі затримки, часу на шліфування і обробку фраз немає. Якщо ознайомитися, наприклад, з чорновим рукописами Л. М. Толстого або А. С. Пушкіна, то вражає їх незвичайно ретельна і вимоглива робота по словесного вираження думок. Письмова мова як в історії суспільства, так і в житті окремої людини виникає пізніше усного мовлення і формується на її основі. Значення письмової мови надзвичайно велика. Саме в ній закріплено весь історичний досвід людського суспільства. Завдяки писемності досягнення культури, науки і мистецтва передаються від покоління до покоління.

В залежності від різних умов спілкування усне мовлення набуває вигляду або діалогічної, або монологічного мовлення.

Діалогічна мова - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі. У повсякденному і звичайній розмові діалогічна мова не планується. Це мова підтримана. Спрямованість такої бесіди і її результати в значній мірі визначаються висловлюваннями її учасників, їх репліками, зауваженнями, схваленням або запереченням. Але іноді бесіду організують спеціально, щоб з'ясувати певне питання, тоді вона носить цілеспрямований характер (наприклад, відповідь учня на запитання вчителя).

Діалогічна мова, як правило, пред'являє менше вимог до побудови зв'язкового і розгорнутого висловлювання, що мова монологічного або письмова; тут не потрібна спеціальна підготовка. Пояснюється це тим, що співрозмовники знаходяться в однаковій ситуації, сприймають одні й ті ж факти і явища і тому порівняно легко, іноді з півслова, розуміють один одного. Їм не потрібно викладати свої думки в розгорнутій мовної формі. Важлива вимога до співрозмовників при діалогічної мови - уміти вислуховувати висловлювання партнера до кінця, розуміти його заперечення і відповідати саме на них, а не на власні думки.

Монологічного мова припускає, що говорить одна особа, інші тільки слухають, не беручи участь у розмові. Монологічного мова в практиці спілкування людей займає велике місце і виявляється в найрізноманітніших усних і письмових виступах. До монологічним формам мови відносяться лекції, доповіді, виступи на зборах. Загальна і характерна особливість усіх форм монологічного мовлення - яскраво виражена спрямованість її до слухача. Мета цієї спрямованості-досягти необхідного впливу на слухачів, передати їм знання, переконати в чому-небудь. У зв'язку з цим монологічного мова носить розгорнутий характер, вимагає зв'язного викладу думок, а отже, попередньої підготовки і планування.

Як правило, монологічного мова протікає з відомим напругою. Вона вимагає від мовця вміння логічно, послідовно викладати свої думки, виражати їх у ясної і виразної формі, а також уміння встановлювати контакт з аудиторією. Для цього мовець повинен стежити не тільки за змістом своєї мови і за її зовнішнім побудовою, але й за реакцією слухачів.

Внутрішня мова-це внутрішній беззвучний мовний процес. Вона недоступна сприйняття інших людей і, отже, не може бути засобом спілкування. Внутрішня мова-словесна оболонка мислення. Внутрішня мова своєрідна. Вона дуже скорочено, згорнута, майже ніколи не існує у формі повних, розгорнутих пропозицій. Часто цілі фрази скорочуються до одного слова (підмета або присудка). Пояснюється це тим, що предмет власної думки людині цілком зрозумілий і тому не вимагає від нього розгорнутих словесних формулювань. До допомоги развернутойвнутренней мови вдаються, як правило, у тих випадках, коли відчувають труднощі в процесі мислення. Труднощі, які переживає іноді людина, намагаючись пояснити іншому зрозумілу йому самому думка, часто пояснюються труднощами переходу від скороченої внутрішній мові, зрозумілою для себе, до розгорнутої зовнішньої мови, зрозумілою для інших.