Фактори, що визначають положення неповнолітніх та молоді в кримінальному середовищі

Статус підлітка і молодої людини в кримінальній структурі, його позиція в середовищі неповнолітніх (групі, мікрорайоні, спеціальному навчально-виховному закладі, ВТК і т.п.) складається під впливом цілого ряду факторів. Треба сказати, що в кримінальній психології та соціології робилися спроби виявити ці фактори і визначити питому вагу їх впливу на статус особистості. Так, на думку польських вчених, найбільшою силою впливу мають «бувалого» неповнолітнього, його вік, соціальне (регіональне) походження, характер кримінальної діяльності. Проте наше дослідження свідчить про те, що існує більш широке коло факторів, так чи інакше впливають на статус неповнолітнього і молодої людини, її положення в груповій ієрархії. У середовищі неповнолітніх і молодих правопорушників високо цінуються категорія і кваліфікація криміногенної групи, стаж кримінальної діяльності або кількість приводів в міліцію (затримань); поведінка в правоохоронних органах (інспекціях у справах неповнолітніх, на слідстві, в суді, в комісіях у справах неповнолітніх); співучасть в минулих правопорушення та злочини. У зв'язку з розгулом націоналізму в країні різко зросла значення чинника національної приналежності. Не можна скидати з рахунків і оцінку особистісних якостей та фізичної сили неповнолітнього або молодого правопорушника, дану його однолітками. Звичайно, важливу роль у завоюванні та підтримці статусу в середовищі неповнолітніх та молоді грають тривалість перебування в групі (спеціальному навчально-виховному або виправному закладі), ставлення до слабким і незахищеним підлітка («низів»), поведінка в адаптаційний період перебування у групі (том чи іншому навчальному закладі або колонії), відношення до офіційних активістам, заходам виховного впливу і до навчання. З усіх індивідуально-особистісних чинників неповнолітні і молодь перш за все цінують «бувалого», тобто життєвий, злочинний досвід, вміння використовувати його для підпорядкування собі інших. Відомо, що «бувалі» підлітки і молоді люди краще, ніж інші, знають норми і правила криміногенної середовища і вміють їх тлумачити з користю для себе. Фактору «бувалого» надається значення не тільки в «зоні» (спеціальних навчально-виховних установах, СІЗО та ВТК), а й часто а загальноосвітній школі та ПТУ. «Перевірений» намагається впливати на інших не тільки словом (інформацією про побачене й почуте), але й ділом. Він прагнути взяти управління групою в свої руки. «Бувалі» підлітки - це потенційні кримінальні лідери, ретранслятори кримінального досвіду, вони завжди повинні бути в полі зору педагогів, співробітників правоохоронних органів. Їх хвастощі необхідно рішуче припиняти, а прагнення до поширення кримінального досвіду блокувати. Щоб самоствердитися в кримінальному середовищі, неповнолітній і молода людина повинна володіти певними якостями (бути в своєму роді непересічною особистістю). Лідери кримінальних груп, як показують дослідження, мають зазвичай хороші організаторські здібності, вміють швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення, розподіляти обов'язки між членами групи, у них досить сильно розвинена воля. Вони вміють панувати над іншими, підпорядковувати їх своєму впливу. У боротьбі за лідерство у злочинній групі важливе значення набуває фізична сила. Адже з її допомогою можна особисто самому домогтися панування над однолітками. Однак при взаємній підтримці у кримінальних групах, що борються з ворогуючими кримінальними і позитивно налаштованими угрупованнями, а також з офіційним активом, фактор особистої фізичної сили може компенсуватися згуртованістю групи, її озброєністю. Як зброю оборони і нападу кримінальні групи використовують не тільки ножі, ланцюги, палиці, бритви, але все частіше і вогнепальну зброю, гранати, вибухові пристрої. Тому у злочинній групі, що функціонує за законами зграї (скопа), лідерство нерідко захоплюють не фізично сильні, а найбільш спритні й нахабні підлітки. Вони обзаводяться «охоронцями» з числа психічно недорозвинених, але фізично сильних підлітків. Слід мати на увазі, що останнім часом у підлітково-молодіжному злочинному середовищі намітилася тенденція до культивування спортивної підготовки, до видів східного єдиноборства і до занять культуризмом. Робиться це для накачування біцепсів. Добре розвинені м'язи, володіння складними прийомами нападу стають важливим засобом атестації підлітка чи юнака для отримання «високої посади» в кримінальному середовищі. За прикладом дорослих лідерів злочинних груп неповнолітні і юні «шишкар», «горби» також прагнуть обзавестися охоронцями. Великий вплив на статус і роль підлітка і молодої людини в кримінальному середовищі надають соціально-групові фактори: вік, соціальна, регіональна та національна приналежність. Важливу роль в процесі самоствердження неповнолітніх та молоді відіграє вік. У криміногенної та кримінальному середовищі значимість віку видно особливо ясно. Якщо взяти середні вікові показники, то найнижчий статус у загальноосвітній школі мають 7-10-літні, в спеціальній - 11-12-літні, в середньому і спеціальному ПТУ і ВТК - 14-15-літні підлітки. Високий статус при всіх інших сприятливих умовах мають у загальноосвітніх школах, середніх ПТУ, спецПТУ і ВТК 15-17-літні, а в спеціальних школах 14-15-літні підлітки. У «моталках», «банди», «конторах» на вулиці, в мікрорайоні, «тусовках», як і в «зоні», все залежить від вікового складу присутніх. Але в цілому зазначені вікові межі зберігаються. Якщо зібралися підлітки 11-15 років, то ясно, що панувати будуть 14-15-літні. Треба сказати, що в середовищі неповнолітніх і молодих правопорушників вікове розходження в 1-3 роки досить істотно. Не випадково середній вік «горбів» («шишок», «паханів») складає в закритих виховних і виправних установах 17,5 років, а у спецшколах - 13,7 року. Це найбільш активна в криміногенному відношенні група неповнолітніх. У порівнянні з іншими віковими групами 17-18-літні своєму розпорядженні великі можливості, щоб затвердити і підтримати свій статус в груповій ієрархії. Вони сильніші фізично, у них більш багатий кримінальний і життєвий досвід, знання норм і традицій криміногенної середовища. Вікові відмінності впливають на самоствердження і в середовищі повнолітньою молоді, наприклад, в армійських умовах, про що говорилося вище. Все це вимагає диференціації виховної та профілактичної роботи, а також керівництва міжособистісними відносинами з урахуванням віку неповнолітніх та молоді. Розглянемо роль регіональної (національної) приналежності у визначенні статусу неповнолітнього і молодої людини в кримінальному середовищі і групі. Земляцтво, національна приналежність формують специфічне почуття «ми». Якщо кримінальна середу однорідна за національною ознакою, то важливу стратифікаційних роль грає земляцтво (члени групи з одного будинку, з однієї вулиці або одного населеного пункту - села, міста). Якщо вона неоднорідна за національним складом, то роль національної приналежності у стратифікації особистості зростає. Цей фактор особливо часто проявляється в закритих спеціальних виховних установах, колоніях і армії, коли неповнолітній або молода людина відірваний від звичного середовища (будинки, друзів, знайомих). Наявність земляків або осіб своєї національності додає впевненості неповнолітньому або молодій людині, полегшує його життя в нових умовах, забезпечує психологічну та фізичну захист від домагань і домагань інших. Національний (земляцькі) фактор придбав особливу гостроту в останні роки у зв'язку з курсом республік на самостійність, державну незалежність. Проте відродження національної самосвідомості і суверенітету дало, на жаль, шкідливий побічне явище - сплеск ярого націоналізму, націонал-шовінізму, нігілістичне ставлення до інших націй. Таким чином, земляцька статусна структура зараз вступила в жорстку конкуренцію з «дідівської». Це пояснюється зростанням кількості неслов'янських угруповань в армії і загостренням національних конфліктів у суспільстві. Найбільш сильний вплив на статус, роль і позицію неповнолітнього і молодої людини в асоціальної групі надають кримінологічні чинники: стаж асоціальної і кримінальної поведінки; категорія і кваліфікація кримінальної групи; тривалість перебування («термін») у спецшколі; спеціальному ПТУ; колонії; поведінка в правоохоронних органах; співучасть у минулих правопорушення і особливо у злочинах. Ці фактори переломлюються через призму індивідуально-особистісних та соціально-групових особливостей неповнолітніх. Так, стаж асоціальної поведінки (бродяжництво, втечі з дому, приводи в міліцію, вживання алкоголю, наркотиків) визначають «бувалого» підлітка йди юнаки, оскільки в ньому досить своєрідно відбивається набутий життєвий і кримінальний досвід, рівень кримінальної «кваліфікації». Підліток (юнак) - не новачок у правопорушеннях. Він знає, які порядки у приймальниках-розподільниках, а нерідко - і в слідчих ізоляторах, своєрідних комутаторах, без яких кримінальна субкультура не може успішно функціонувати. Стажу асоціальної і кримінальної поведінки самі неповнолітні надають настільки велике значення, що відображають це у татуюваннях. Він стає «сигналом» при впізнанні «своїх» і «заявки» підлітка на певне положення в середовищі однолітків спеціального ПТУ, спецшколи, ВТК (приймальника-розподільника і т.п.). Щоб зайняти більш високе положення в групі («у зоні») підлітки приписують собі «заслуги» (судимості та злочини, які не здійснювали і т.п.). Правда, прагнення "незаконно" отримати привілей суворо карається «авторитетами», групою. «Якщо дізнаються, що наколка помилкова і зроблена заради куражу, люта розбирання чекає порушника конвенції, від відрубування пальця з неправедним« перснем »до перетворення його на упослідженого усіма« півня »(270, с.35). Щоб самоствердитися і зайняти високе положення в асоціальної і кримінальному середовищі, новачки повинні пройти відповідне випробування, довести, на що вони здатні. Важливе значення для самоствердження підлітка і молодої людини в кримінальному середовищі має тривалість перебування у групі, в закритому закладі (спецПТУ, ВТК і т.п.). Підліток і молода людина може забезпечити собі високе положення в асоціальної середовищі, якщо заручитися підтримкою тих, хто його тут знає і може за нього поручитися. Тому дуже важливу роль відіграє наявність або відсутність в кримінальній групі співучасників злочинів і правопорушень, які користуються авторитетом у даному середовищі. Поручитися за новачка можуть земляки, які знають його, чули про неї, або мали спільних знайомих, що мають авторитет у цій спільноті. Особливе значення має поручительство осіб однієї національності з новачками. Наявність співучасників і представників його нації, гарантує новачкові захист від домагань інших осіб і позбавляє його від необхідності проходити принизливу процедуру перевірки («прописку»). У свою чергу «старічікі» також зацікавлені в тому, щоб знайти новачків і земляків, які поповнили б ряди їхніх прихильників. Така ж картина спостерігається і в армійських підрозділах. Таким чином, фактори національної приналежності, земляцтва, співучасті у минулих правопорушення та злочини тісно пов'язані між собою, оскільки їх роль в процесі самоствердження в кримінальній групі одна - забезпечити поручительство за вступника до групи новачка. Таким чином, кримінологічні чинники дозволяють висвітлити особистість з позицій глибини її кримінального зараження і асоціальної досвіду. Великий вплив на статус неповнолітнього і молодої людини в кримінальному середовищі надають психолого-поведенческне фактори. До них відноситься поведінку новачка в період адаптації в групі, ставлення до активу і «низів», засобам виховання, режиму установи або нормам моралі на волі. Потрапляючи в нове середовище, підліток і молода людина зазвичай вибирає свою лінію поведінки. Але свій задум йому нерідко реалізувати не вдається, оскільки він знаходиться під пильною увагою лідера кримінальної-групи і «старичків» («паханів», «горбів»). Таким чином, глибоке знання та всебічний аналіз кожного з розглянутих факторів, а також їх динаміки у зв'язку із змінами в злочинному світі, дозволяють досить точно визначити статус будь-якого неповнолітнього і молодої людини в кримінальному середовищі, не вдаючись до соціометрії та іншим психологічним методам; передбачити його поведінка, розробити диференційовані та індивідуальні програми профілактики правопорушень, виправлення та перевиховання «верхів», «нормально живуть» і «низів».

69. З’ясуйте особливості використання методів юридичної психології психологом-практиком.

Методи — це своєрідний інструментарій проведення дослідження, вони визначають розвиток юридичної психології. Ці методи виступають у певній системі, в якій окремонаукові методи посідають важливе місце і являють собою конкретизацію діалектичного і загальнонаукового мето¬дів. Таким чином, оптимальною є система методів трьох рівнів: загально¬го, особливого та окремого — відповідно загальний метод (метод діалек¬тики), загальнонаукові методи і окремі методи (окремонаукові). До окремонаукових методів юридичної психології належать: спо¬стереження, бесіда, анкетування, тестування, інтерв'ювання, природ¬ний і лабораторний експерименти, біографічний метод, метод неза¬лежних характеристик тощо. Сутність методу спостереження полягає в систематичному і пла¬номірному вивченні психічних явищ шляхом сприйняття дослідником зовнішніх проявів психіки у процесі застосування права. Спостере¬ження передбачає заздалегідь розроблену програму, підпорядковану певній меті, і має здійснюватися в різних ситуаціях, щодо однієї особи або групи осіб, без привнесення будь-яких елементів експерименту. Метод спостереження, здійснюваний із науковою метою, може вико¬ристовуватися в судово-слідчій і пенітенціарній діяльності. Так, прак¬тичний аспект методу спостереження широко проявляється при про¬вадженні окремих процесуальних дій, де реєстрація психічних явищ у вигляді різноманітних реакцій на подразник часто є підставою для застосування або видозміни тактичних прийомів, розуміння психоло-гічної і тактичної позиції особи, встановлення психологічного контак¬ту, обрання власної позиції особи, яка здійснює розслідування або судовий розгляд. Метод спостереження в діяльності з виконання покарань має дві сторони — наукову і практичну. Наукова передбачає збирання і реєстра¬цію матеріалів, необхідних для дослідження закономірностей людської психіки в умовах відбування покарання, поміщення у виправно-трудові установи; практична — встановлення даних про окремих осіб, мікро-колективи, їхню психологічну спрямованість, ефективність застосуван¬ня заходів виховного впливу, видозміну психіки осіб, які зазнають психолого-педагогічного і трудового впливу. Використання розглядува¬ного методу в його науковій і практичній інтерпретації дозволяє одер¬жувати досить високі результати, оперативно розробляти конкретні рекомендації і спостерігати за ефективністю їхнього впливу. Метод спо¬стереження містить і самоспостереження, що дає можливість судити про перебіг власних психічних процесів. 1 Природний експеримент було проведено румунськими криміналістами з метою перевірки вірогідності показань свідків. На ринковій площі Бухареста в годину «пік» був організований продаж риби, що користується великим попитом у місцевих жителів. Дирекція ринку виділила для цього невелике торгове місце і лише одного продавця та одного касира. Поблизу непомітно розташувалися працівники поліції в цивільному одязі і формі, аби втрутитися й залагодити конфлікт, що мав би спалахнути. У різних місцях було встановлено кілька прихованих кінознімальних апаратів із телеоб'єктивами і мікрофони для звукозапису. Через три хвилини після початку торгівлі біля прилавка утворилася черга в 40-50 чоловік. У цей момент з'явився «покупець» (кіноактор) - єдиний «несправжній» учасник експерименту. Відразу ж навколо нього виникла суперечка, бо він намагався підійти до прилавка без черги. Його подальша поведінка спричинила ще більше невдоволення присутніх: він вибирав рибу з ящиків, сварився, а коли підійшла його черга -оплатив покупку і зажадав здачу, що набагато перевищувала сплачену ним суму. На цьому грунті розгорілася суперечка, яка перейшла в легку сутичку між «покупцем», продавцем і касиром. Працівники поліції, що втрутилися, з'ясували особу свідків, і цей момент було використано для того, щоб «злочинець» сховався. Розслідування здійснювалося особами, які не знали про цілі експерименту. Тут ми бачимо пересічну «справу» звичайних свідків у природній обстановці і разом з тим усі переваги експериментального методу. Недивно, що результати цього дослідження рішуче розійшлися з твердженнями деяких учених про недостовірність показань свідків (див.: Bogdan Т. Сите іпЬххіисплг іп Рзуспок^іаЛісіісіага. -Висигезі, 1957; Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей: Учеб. пособ. - М.: НИиРИО ВШ МООП СССР, 1967. - С. 28-29). Експериментальний метод спрямовано на вивчення психологічних явищ у спеціально створених для цього умовах. За сутністю і видами він поділяється на природний і лабораторний експерименти. При ор¬ганізації природного експерименту особи, яких випробовують, не знають про його призначення і умови, сприймають експеримент як справжню подію, учасниками якої вони є. З метою дослідження зако-номірностей, які виявляються у судово-слідчій діяльності, такий екс¬перимент, як правило, не проводиться1. В юридичній психології лабораторний експеримент має обмежене застосування. Це пояснюється тим, що вивчення психічних властивос¬тей особистості в процесі судочинства виключає експериментування (крім досліджень, проведених у процесі судово-психологічної експер¬тизи). Зрештою, матеріал, необхідний для наукових висновків, можна збирати за допомогою інших методів, насамперед шляхом узагальнен¬ня судово-слідчої практики. У спеціальній літературі вказується на можливість використання в наукових цілях так званого формуючого експерименту (О. Р. Ратінов), спрямованого на вивчення психічних явищ у процесі навчання і про¬фесійної підготовки за допомогою постановлення та вирішення комп¬лексу завдань, аби установити і сформувати професійно важливі якос¬ті особи. У деяких теоретичних дослідженнях зазначається доцільність про¬ведення емоційного експерименту, мета якого — спостереження за реакцією особи, спеціально викликаною пред'явленням чи оголошен¬ням певного подразника. Такий експеримент використовують для того, щоб з'ясувати ставлення особи до розслідуваної події або встановлю¬ваного факту. Вважаємо, що проведення таких експериментів супе¬речить етичним вимогам судово-слідчої діяльності, внаслідок чого вони не можуть бути рекомендовані для одержання інформації. Різновидом експериментального методу, що застосовується в більш вузькому діапазоні, є метод тестів. Психологічна проба, яку назива¬ють тестом, використовується для вирішення різних питань: перевірки рівня інтелектуального розвитку, обдарованості (у певних межах), професійної придатності (або придатності до служби в армії чи спец-підрозділах СБУ або МВС), реакції на різноманітні подразники тощо. Тестування досить широко використовується при визначенні психічних станів людини, її реакцій, і з огляду на це створюються певні переду¬мови для прогнозування можливої поведінки особи в різних ситуаціях, у тому числі екстремальних. Так, при перевірці типів темпераменту і можливих реакцій на подразник у космонавтів використовуються набори тестів, які дозволяють досліджуваній особі поставити себе у певну ситуацію і виявити свою реакцію на певні обставини чи дії. Використання таких тестів (наприклад малюнків, ситуаційний характер яких проявляється як подразник) дає змогу певною мірою визначити психологічну структуру особи (властивості темпераменту) і прогнозу¬вати її психологічну сумісність, а також параметри її поведінки в си¬туаціях, які вимагають прийняття миттєвих рішень. Метод тестування може в деяких випадках застосовуватися й у дослідженнях судово-слідчої діяльності, зокрема для вироблення оптимальних рекомендацій з вирішення різноманітних розумових завдань. Такі дослідження не тільки виявляють рівень професійної підготовки як основи для її по-дальшої оптимізації, а й створюють передумови для зміни характеру і методики навчання осіб, діяльність яких пов'язана насамперед з ви¬рішенням таких розумових завдань. У загальній психології існує метод бесіди, який використовується для одержання різних відомостей про особистість шляхом безпосеред¬нього спілкування з нею. Він передбачає складання переліку питань, що з'ясовуються у процесі його застосування. При цьому важливо створити обстановку, яка сприяє невимушеному висловленню щодо низки обставин, до яких належать моменти, що характеризують особу в усіх її проявах. Метод бесіди передбачає одержання інформації, що цікавить дослідника, шляхом вільної розповіді та постановлення за¬питань, характер яких визначається метою бесіди. Наприклад, при¬четній до тієї чи іншої події особі можуть ставитися запитання, що пояснюють її ставлення до певних явищ, фактів, обставин, які не сто¬суються безпосередньо сфери інтересів цієї людини. При проведенні бесіди дослідник спостерігає за реакціями співрозмовника, реєструю¬чи їхній характер і відповідність висловлюваній позиції. Певним доповненням до методу бесіди може бути біографічний метод, який полягає в збиранні та аналізі відомостей біографічного характеру, що дають уявлення про психічні особливості особистості. Такі відомості можуть міститися в різних документах — листах, що¬денниках, архівних матеріалах, документах, одержаних від навчальних і лікувальних закладів, підприємств, де проходила трудова діяльність особи. Всебічне вивчення таких матеріалів дає можливість припусти¬ти, як формувалася дана особистість, які життєві обставини (сім'я, школа, коло друзів) вплинули на формування її інтересів та установок. При цьому слід ураховувати динаміку формування особистості, зміни її психологічної структури, пов'язані з віком, соціальним статусом та ін. Використання окремих аспектів біографічного методу в судово-слідчій практиці є важливим засобом одержання інформації про особу, яка може бути використана з тактичною метою. За своєю сутністю до біографічного методу близький метод неза¬лежних характеристик, мета якого — збирання даних про особу з різних, незалежних один від одного джерел. Незалежні характерис¬тики дають багатосторонній матеріал, який в результаті його аналізу дозволяє скласти найповніше уявлення про особистість з огляду на оцінки, представлені особами, з якими досліджувана особа перебува¬ла в тих чи інших стосунках.

70. Види антисоціальної спрямованості та мотиваційної сфери.

У юридичній психології існують різні погляди на те, яка саме спрямованість притаманна правопорушникові. Так, наприклад, С.А. Тарарухін вказує¹, що психологія правопорушника характеризується антисуспільною спрямованістю, і виділяє такі її типи:

- асоціальна - коли поведінка не збігається з інтересами суспільства, але не має чітко вираженого негативного ставлення до нього і не завдає суттєвої шкоди;

- антисоціальна-поведінка суперечить інтересам суспільства і шкідлива для нього, але не є небезпечною для засад суспільного буття;

- суспільно небезпечна-свідомо спрямована проти основних засад суспільства, коли поведінка становить значну, серйозну небезпеку.

Суспільно небезпечна спрямованість, у свою чергу, поділяється на три підтипи:

- некримінальний - при антисуспільній, але не злочинній поведінці і відсутності ймовірності криміналізації в майбутньому;

- передкримінальний-при такій же поведінці і високій ймовірності того, що в майбутньому особа криміналізується і стане злочинцем;

- кримінальний - після вчинення злочину і ймовірності його повторення в майбутньому.

Така типологія не є достатньо досконалою. Оскільки за основу виділення тих чи Інших типів (підтипів) спрямованості поведінки особистості автором взято ступінь суспільної небезпеки діяння, по-перше, не враховується те, що одиничним вчинком не завжди можна пояснити психологію людини, її ставлення до оточуючих, цінності, ідеали тощо; по-друге, незрозумілим є віднесення некримінальної спрямованості до суспільно небезпечної та її відмінність від антисоціальної спрямованості поведінки правопорушника.

Єнікеєв М Л. бере за критерій для виділення різних видів спрямованості правопорушника ступінь його соціальної шкідливості І визначає три типи, причому основою для виділення двох перших є особливості ціннісно-орієнтаційної деформації особистості, для третього - дефекти психічної саморегуляції:

1) асоціальний - коли особа до кінця не сприйняла соціальні цінності І через це будує свою поведінку, нехтуючи ними. Автор називає таких злочинців "ситуативними", "менш злісними";

2) антисоціальний - коли особа "постійно готова вчинити злочин", це "злісні, професійні злочинці".

Ці два типи злочинців автор розподіляє на три можливих підтипи (залежно від змісту ціннісно-орієнтаційної спрямованості):

- корисливий - злочинці (правопорушники), які зазіхають на розподіл матеріальних благу суспільстві;

- насильницький - злочинці (правопорушники) з агресивною, антигуманною спрямованістю, з украй зневажливим ставленням до життя, здоров'я та особистої гідності інших людей;

- корисливо-насильницький - злочинці (правопорушники), які поєднують в собі риси двох попередніх;

3) "випадковий" тип-такий, що характеризується дефектами психічної саморегуляції. Сюди належать особи, які вчинили злочин вперше внаслідок збігу обставин, не змогли протистояти криміногенній ситуації тощо.

Така типологія злочинців також не є до кінця досконалою. Будь-яка ситуація сама по собі не провокує злочин, вона може бути тільки такою, що сприяє реалізації відповідних позицій І установок лише антисоціальної особистості. Вона актуалізує характерний для особи спосіб поведінки. Отже, виділення третього типу злочинців є проблематичним. "Дефекти саморегуляції" є скоріше виразом недостатнього ступеню соціалізації, сприйняття соціальних цінностей і норм, аніж просто "ситуативна обумовленість поведінки".

Як вже зазначалось вище, особливість особистості правопорушників полягає саме в специфічному характері їх спрямованості, в її співвідношенні з соціальними цінностями та нормами. Залежно від того, як співвідносяться ціннісні орієнтації, спрямованість особистості і соціальні цінності, можна виділяти три типи спрямованості особистості:

1) соціальну, що характеризується повним прийняттям особою цінностей і норм суспільства, готовністю їх наслідувати та дотримуватися у своїй життєдіяльності;

2) асоціальну, що характеризується недостатнім ступенем соціалізації особи й "незалученням" її до системи соціальних цінностей та норм; особи із такою спрямованістю вчиняють правопорушення не тому, що свідомо спрямовують свої дії проти суспільних цінностей і бажають їх порушити, а тому, що не сприймають або не усвідомлюють цінність відповідних процесів, явищ, відносин, Ідей тощо;

3) антисоціальну- коли особа свідомо спрямовує свою поведінку проти соціальних цінностей; вона усвідомлює той факт, що порушує відповідні норми, знищує певні цінності, але умисно діє саме так.

Зрозуміло, що зазначені типи є доволі ідеальними. Вони досить рідко зустрічаються в житті в "чистому" вигляді. Це пов'язано з тим, що спрямованість визначається не тільки змістом (ознакою якого в даному випадку є її співвідношення Із соціальними цінностями та нормами), а й широтою (тотальність чи випадковість злочинної поведінки), інтенсивністю (активне створення криміногенних ситуацій чи використання наявних) та стійкістю (особа завжди діє однаково, відповідно до однієї системи цінностей чи може поводитися по-різному у подібних ситуаціях).

Мотивационная сфера личности

Мотивационная сфера личности — это иерархическая система мотивов личности. Структура мотивационной сферы очень сложная. При этом мотивация выстраивается в определенную иерархию не только внутри каждого вида деятельности, но и происходит ранжи­рование мотивации различных видов деятельности.

Мотивационная сфера, как и другие структурные образования лич­ности, проявляется во множестве качеств. От особенностей преобла­дающих мотивов зависит, какие именно свойства и качества личности будут формироваться легче, быстрее, а какие — с большими трудно­стями, медленнее.

Поскольку наиболее общая структура личности состоит из сово­купностей качеств личности, проявляющихся в отношении к себе, об­ществу и выполняемой деятельности, в мотивационно-потребностной сфере соответственно существуют три вида направленности лично­сти: личная, коллективная и деловая. Возможное преобладание од­ной из них проявляется в отвечающей этой направленности группе качеств.

В мотивационной сфере особое место занимают социальные мо­тивы, существенно влияющие на деятельность человека в организа­ции (стремление завоевать высокий авторитет, чувство собственного достоинства), а также мотив самовыражения, самоактуализации, за­ключающийся в стремлении личности проявить и развить свои спо­собности, умения, качества. В иерархии мотивов личности эти и другие мотивы могут по-разному соотноситься, взаимодействовать, быть ве­дущими или подчиненными. Поэтому руководитель, стремясь понять того или иного человека, по сути, должен разобраться в структуре его мотивов, в особенностях построения его мотивационной сферы. Помимо того, что Мотивационная сфера человека имеет сложное строение, она имеет также очень сложную, тонкую динамику.

К важнейшим характеристикам мотивационной сферы лично­сти относятся множественность, структурность, иерархичность, сила, устойчивость мотивов, их определенность и динамичность.

Множественность мотивов является следствием увеличения не только количества потребностей современного человека, но также средств и предметов их удовлетворения. Это свойство мотивов про­является также в том, что реализация одной и той же потребности

связана обычно с совокупностью не только однородных, но и разно­родных мотивов. Множественность отражает прежде всего разви­тость содержания мотивации, которая обеспечивает положительное устойчивое отношение к деятельности. Она предполагает наличие до­статочного количества мотивов, измеряемых с помощью количествен­ных и качественных показателей.

Структурность мотивации оценивается по наличию определен­ных ее видов исходя из желательности, а иногда и необходимости определенных видов мотивов.

Иерархичность мотивации определяется на основании оценки "главенствования" различных групп мотивов в соответствии с опре­деленным порядком соподчиненности, ранжирования.

Сила мотивации как показатель непреодолимого стремления лич­ности оценивается по степени и глубине осознания (понимания, "при­своения", "принятия") потребности и мотива, по его интенсивности.

Устойчивость мотивов проявляется в длительном сохранении действенности мотивации (по крайней мере большинства составляю­щих мотивов). Кроме того, устойчивые мотивы не исчезают по мере их реализации в деятельности. Например, хороший заработок как мотив трудовой деятельности не исчезает при ежемесячном получе­нии высокой заработной платы; стремление заслужить поощрение не исчезает при получении очередной благодарности; принятие руковод­ством мнений и предложений подчиненных не ослабляет стремлений последних к новым творческим поискам, чаще даже способствует но­вым поискам. Обычно мотивы претерпевают лишь некоторые измене­ния — усиливаются или ослабевают, что в значительной степени за­висит от особенностей деятельности, ее организации.

Определенность, своеобразие мотивационной сферы каждого человека означает, что мотивационные сферы личностей различают­ся содержанием и структурой мотивации, иерархией, силой и устойчи­востью мотивов.

Динамичность мотивационной сферы проявляется в изменении силы как отдельных мотивов, так и мотивации в целом. Динамика мо­тивов может быть положительной или отрицательной относительно деятельности; стремление выполнить какую-либо задачу может осла­бевать, угасать или укрепляться, усиливаться. Динамичность мотиваци­онной сферы личности проявляется и в изменении структуры мотива­ции, иерархии основных групп мотивов.

Оценка особенностей мотивационной сферы имеет важное значе­ние для прогнозирования успешной деятельности. Исследования по­казывают, что для устойчивой, высокоэффективной деятельности че­ловека необходимы такие факторы:

• развитость мотивов определенной деятельности (их множе­ ственность), обеспечивающая положительное отношение к ней;

• достаточная сила мотивов;

• устойчивость мотивов;

• определенная структура мотивации;

• определенная иерархия мотивов.

Мотивационная сфера характеризует личность лишь с одной сто­роны. Наряду с ней различают и другие сферы: эмоциональную, воле­вую, интеллектуальную. Все они важны и взаимозависимы. Например, зависимость мотивационной сферы от интеллектуальной выражается в том, что первая формируется и развивается при участии второй. Эмоциональная сфера влияет на мотивацию с энергетической сторо­ны. От ее особенностей зависит внешняя выраженность мотивации, ее динамика в процессе поведения и деятельности. От особенностей волевой сферы в значительной степени зависит устойчивость мотива­ционной. В свою очередь, мотивационная сфера также влияет на них. Ее воздействие на интеллектуальную сферу проявляется в познава­тельных процессах, определяя избирательность восприятия, особенно­сти памяти, воображения, мышления и речи человека. Мотивация вли­яет и на эмоции, задавая их характеристики. Например, одни и те же явления вызывают у одних людей радость, а у других — гнев и воз­мущение.

Воля как способность управлять своим поведением также прони­зана мотивами, которые входят в волевое действие как одно из его важнейших составляющих. Таким образом, сохраняя самостоятель­ность, мотивация тесно связана с другими сферами личности.

71. Характеристика особливостей різних видів злочинних груп.

Существует следующая типология традиционных преступных групп: простая организованная группа; структурная (сложная) организованная группа; организованная преступная группировка; бандитское формирование; преступная организация (сообщество); мафия, кооперация профессиональных преступных лидеров ("воров в законе").

Простая организованная группа - относительно примитивная форма объединения преступников в группы численностью в среднем 2-4 человека. У них обычно есть длительная общая преступная цель. Хотя такие группы и являются организованными, устойчивыми и сплоченными и их действия носят предумышленный, спланированный характер, в то же время у них нет сложной структуры, строгой соподчиненности, четко выраженного лидера. Способы совершения преступления, как правило, одни и те же, они четко отработаны. Решения принимаются коллективно, а преступление совершается сообща. В простые организованные группы объединяются расхитители, мошенники, квартирные воры, уличные грабители, несовершеннолетние. Максимальная длительность функционирования таких групп - не более 3-х лет, в ней происходит смена участников преступной деятельности.

Структурная (сложная) организованная группа - по сравнению с предыдущей группой отличается большей устойчивостью, иерархичностью, соблюдением принципа единоначалия. Численный состав таких групп - 5-10 и более человек. Преступная деятельность носит постоянный характер, чаще всего это совершение имущественных преступлений либо корыстно-насильственных. Значительный численный состав, четко выраженная цель (занятия преступным промыслом) требуют жесткого единоначалия. Лидер (главарь) группы определяет основные направления действий группы, планирует и готовит преступления, распределяет роли между участниками.

Роли членов группы более сложны и реализуются не только в момент совершения преступления, но и на стадии подготовки к преступлению, а также в последующих действиях - сборе необходимой информации, техническом обеспечении, реализации похищенного, сокрытии и уничтожении следов преступлений и т. д.

В своей преступной деятельности члены сложной организованной группы руководствуются ярко выраженной сугубо криминальной идеей и чаще всего опираются на традиционные уголовно-профессиональные навыки, взгляды, убеждения и специфические общекриминальные способы и методы достижения преступной цели. Отмеченное обычно исключает наличие у таких групп коррумпированных связей, взаимодействия с органами и представителями власти.

Для обеспечения своей деятельности такая группа вынуждена взаимодействовать с другими преступными элементами - лицами, подделывающими документы, техническими работниками, скупщиками краденого. С указанной целью лидеры вступают в контакт с руководителями других групп и группировок. Указанные группы не занимаются контролем определенной территории, доходных точек, для чего необходимы более многочисленные формирования.

Указанные группы занимаются совершением профессиональных краж (квартирных, автомобильных), грабежей, разбоев, вымогательством (рэкетом), мошенничеством, контрабандой.

Организованная преступная группировка - это уже многочисленное преступное образование, объединяющее в своих рядах десятки и даже сотни лиц, активно занимающихся преступной деятельностью. Например, такие известные в Москве и Подмосковье группировки, как солнцевская, люберецкая, долгопрудненская, насчитывают в своих рядах, по разным оценкам, от 300 до 500 активных участников.

Существует ряд разновидностей группировок, различающихся по связям, преступной субкультуре, иерархии, способам деятельности, национальным особенностям и т. д. Наиболее ярко среди них выделяются два вида:

1) "Команда" ("бригада") - своеобразная форма функционирования организованных преступных образований, в основе которой лежит объединение по территориальному признаку (по месту жительства) выросших вместе ребят, знающих друг друга с детства. По мере разрастания "команды" в нее попадают взрослеющие подростки, а также ранее судимые лица. К началу эпохи коопера-тивизации страны эти "команды", до того занимавшиеся хулиганством, кражами, уличными грабежами, уже были в достаточной степени организованными и смогли обложить данью новоявленных коммерсантов. Постепенно разрастаясь, приобретая криминальный опыт, накапливая капитал и устанавливая связи, в том числе и с профессиональными преступниками, они усиливали свое влияние, расширяли контролируемые территории, подавляя конкурентов.

2) "Община" - преступное образование, состоящее в своей основе из неместных жителей, в первую очередь выходцев из Закавказья (азербайджанская, чеченская, грузинская, дагестанская "общины"), а также из компактно проживающих иностранцев (вьетнамцев, корейцев, китайцев). В структурных взаимосвязях "общин" в качестве цементирующего звена выступает национальный родовой признак, основанный на вековых традициях безоговорочного признания авторитета старшего (сходный со структурой сицилийской преступности, также сформировавшейся на базе патриархальной семьи). "Общины", промышлявшие до развития частного предпринимательства в Москве рыночной торговлей (в том числе торговлей наркотиками и оружием), составили серьезную конкуренцию местным группировкам, завладели значительной территорией, играя серьезную роль в криминальной среде города.

Руководящее звено в организованной преступной группировке формируется из лиц, посвятивших себя исключительно криминальной деятельности, и составляет примерно 10 % от общего числа членов, включая нескольких (3-8) ярко выраженных лидеров, определяющих направление деятельности группировки. За ними стоит основная масса исполнителей ("боевиков") - молодых ребят с ярко выраженной криминальной направленностью. Группировка не является монолитным образованием и состоит из нескольких групп различного уровня организованности численностью 10-15 человек.

Группировки занимаются не только совершением конкретных преступлений, но и осуществляют постоянный контроль определенного района (вымогательство и сбор дани за обеспечение "охраны" с точек общепита, коммерческих ларьков, кооперативов, частных предприятий, проституток, преступников-одиночек).

Нередко лидеры, сколотив достаточный капитал, вступают в сферы легального бизнеса, "отмывая" тем самым преступно добытые средства. Они могут становиться генеральными и коммерческими директорами коммерческих структур, банков, вступать в непосредственные контакты с представителями законодательной и исполнительной власти, с работниками правоохранительных органов, опутывая их сетью коррумпированных связей.

Бандитское формирование (образование) - такая форма организованной преступности, которая предполагает создание вооруженной группы с целью нападения на государственные, общественные предприятия, на отдельных граждан. От группировки оно отличается обязательным наличием оружия и преступной направленностью - открытым нападением, вследствие чего бандформирования характеризуются повышенной опасностью.

Численный состав банды не превышает, как правило, 10 человек. Среди всех преступных образований банды отличаются самым высоким уровнем организованности, строжайшей соподчиненностью и конспирацией, беспрекословным подчинением главарю, исключительной жестокостью по отношению к жертве.

Банды функционируют самостоятельно, объектом их преступной деятельности чаще всего являются деньги, валюта, оружие, золото, драгоценные камни, антиквариат.

Банды, совершающие корыстно-насильственные действия в зоне своего влияния, нередко отличаются исключительным цинизмом, жестоким, дерзким и наглым характером преступных действий. Такие преступные акции обычно совершаются совместно, что делает их более жестокими и мучительными для жертв и более результативными для преступников. Жестокость у таких лиц становится самоцелью и весьма почитается. Например, в Воронеже была обезврежена организованная банда преступников-садистов, действовавшая несколько лет. Она похищала в основном преуспевающих коммерсантов, помещала их в тайники, превращенные в подпольные тюрьмы, и в течение нескольких недель с целью "выколачивания" у них денег, долговых расписок, доверенностей на получение кредитов, "дарственных" на дома и квартиры применяла к ним инквизиторские средства воздействия: прижигание кожи раскаленным железом, пиление костей ножовкой и т. д.

В последнее время банды все чаще привлекаются преступными группировками и синдикатами к их деятельности, выполняя различные криминальные заказы (завладение оружием, ликвидация неугодных лиц, участие в разборках и т. д.).

По степени преступной направленности выделяют три категории банд: "классическая банда", "специализированная банда" и "заказники".

Традиционные для классической банды (шайки в дореволюционной России) преступления - нападения на банки, сберкассы, инкассаторов, а также на прииски, музеи, квартиры - совершаются путем открытого вооруженного нападения с целью завладения деньгами и другими ценностями и зачастую сопровождаются убийствами и нанесением потерпевшим телесных повреждений. К классическим бандам можно отнести, например, действовавшую в 20-х годах в Ленинграде банду Л. Пантелеева, банду Монгола (60-е годы, Москва), банду братьев Ведерниковых (80-е годы).

Специализированная банда. Особенностью данного вида банд является то, что они практикуются на совершении одного, максимум, двух видов преступлений, чаще всего это нападения на банки, инкассаторов, магазины.

"Заказники". Банды, совершающие преступления по "заказу", существовали, по-видимому, всегда, однако особенное распространение они получили в последнее время в связи с развитием рыночных, а значит и конкурентных отношений среди криминальной части предпринимателей. Возникла потребность в оказании силового давления на конкурентов, причинении им имущественного и иного вреда, вплоть до физического уничтожения. В преступном мире повысился спрос на наемных убийц ("киллеров") и разбойников, которых находили среди ранее судимых, бывших спортсменов, "афганцев" и др.

Группы "заказников" весьма малочисленны, имеют прекрасную физическую подготовку, вооружены, активны, отличаются тщательной конспирацией. Профессиональные "заказники" обычно не входят в преступные группировки, хотя и могут иметь связи с их лидерами ("заказчиками"). Преступления совершаются за денежное вознаграждение.

Преступная организация (сообщество) - устойчивое, сложное, иерархическое криминальное образование. Преступные организации имеют пять основных признаков, совокупность которых позволяет отграничить их от прочих организованных формирований. К ним относятся:

• наличие материальной базы - общих денежных фондов для взаимопомощи и подкупа должностных лиц;

• коллегиальная форма руководства, при которой управление организацией осуществляется группой лиц, имеющих равное положение;

• устав в виде неформальных норм поведения, традиций и законов, санкций за их нарушение;

• функционально-иерархическая система - разделение организации на составные группы, при наличии межрегиональных связей, распределение функций между членами (руководящее ядро, телохранители, держатели касс, связники, "контролеры" и т. д.);

• информационная база - сбор различного рода сведений, разведка и контрразведка.

Изучение организованного преступного сообщества показало, что в последние годы наметилась тенденция к интеграции преступного бизнеса. Лидеры сообществ в целях организации противостояния конкурентам, расширения сфер и территорий влияния объединяют легальный и нелегальный капитал, либо выдвигая общего лидера из своей среды, либо постепенно подчиняясь влиянию одного из лидеров наиболее авторитетного сообщества (типа Малышевского в Санкт-Петербурге).

Малышевское сообщество в Санкт-Петербурге - наиболее крупное в преступной среде в городе на Неве. Оно образовалось в конце 80-х годов в результате объединения таких группировок города, как "тамбовская", "красносельская", "колесниковская", "воркутинская" и ряда других, сосредоточив в своих рядах около 2060 боевиков и других активных членов группировок.

Формирование подобных мощных преступных сообществ (объединений), ведущих согласованную уголовную и экономическую политику, отмечается также в Москве, Казани, Екатеринбурге и в ряде других крупных городов России.

"Участники организованных преступных сообществ, их высшие эшелоны утверждают сегодня новый тип "деятельности", отличающийся безнаказанностью, антисоциальной надобщественной психологией и профессионализмом. Образуется бюрократия преступного сообщества".

В основе объединения групп в сообщество в большинстве случаев лежит общность преступных интересов, а также этнические признаки (например, чеченская, азербайджанская группировки) или принцип "землячества" (люберецкая, тамбовская группировки).

Руководящее звено каждого сообщества состоит из лидеров, их телохранителей и наиболее приближенных к лидерам лиц, выполняющих функции советников по правовым, криминальным, экономическим и др. вопросам. В их непосредственном подчинении имеются боевики ("солдаты", "быки"), которые используются для охраны руководящего звена, поддержания внутренней дисциплины, силового давления, надзора за деятельностью принадлежащих сообществу структур и предприятий, а также для "разборок" с конкурентами.

Руководство сообщества осуществляет общий контроль за дисциплиной, распределением доходов и сфер влияния внутри структуры, решает спорные вопросы между входящими в него преступными группами, организует "выбивание" долгов, кредитов от руководителей коммерческих структур, предприятий, осуществляет связи с другими сообществами, регионами, а нередко и за границей, организует контрразведку, а также расправу с конкурентами.

Изучение организованных преступных сообществ позволяет сделать вывод о том, что в условном едином организованно-криминальном пространстве действуют по крайней мере пять видов участников преступных формирований (организаций):

• "лжепредприниматели" , которые появились в 1988 году со времени развития кооператорства. Они специализируются на финансовых аферах (получение незаконных кредитов и их присвоение путем лжебанкротства, подкупа сотрудников банковской системы; трансфертные операции по конвертации рубля; использование фальшивых авизо, чеков "Россия" и других банковских документов; "перекачка" государственных средств на счета коммерческих структур с последующим их присвоением; незаконная приватизация государственного и общественного имущества с дальнейшей 'спекуляцией недвижимостью; перепродажа стратегического сырья, полученного по лицензиям и квотам от коррумпированных чиновников);

• "гангстеры" , основная направленность деятельности которых - рэкет (квалифицированное вымогательство) и сопряженные с ним бандитизм, разбой, грабежи, кражи. Главный объект рэкета - "лжепредприниматели", которые в начальный период обычно подвергаются силовому давлению, а затем вынуждены заключать с "гангстерами" соглашения с целью охраны и слияния преступно добытых капиталов. Кроме того, "гангстеры" контролируют традиционные "классические" сферы противоправной деятельности: нарко-бизнес, игорный бизнес, проституцию;

• "расхитители" ("госворы") - организованные группы преступников, сформировавшиеся еще в "застойный" период, прежде всего в сфере госторговли, а в годы реформ сосредоточившие свою противоправную деятельность в сферах приватизации госимущества, продажи сырья, цветных и редкоземельных металлов, леса, "перекачки" рублевых и валютных средств на счета коммерческих структур "лжепредпринимателей". Ввиду этой противоправной деятельности и обладания значительным преступно добытым капиталом "расхитители" также стали объектом силового давления "гангстеров";

• "коррупционеры" - группы госчиновников, в органах власти, управления, предатели в правоохранительных органах, которые в результате подкупа предоставляют "лжепредпринимателям" и "госворам" незаконные льготы, участвуют с ними в распределении сверхприбылей, обеспечивают их "прикрытие" в случае угрозы уголовного преследования;

• "координаторы" - элита преступного мира, как правило, "воры в законе" либо "авторитеты", поддерживающие стабильность системы организованной преступности путем взаимодействия с каждым из названных выше участников:

- "лжепредпринимателям" они обеспечивают защиту от "гангстеров";

- "гангстерам" помогают осуществить раздел сфер влияния, подыскивают новые объекты для преступлений;

- "госворам" обеспечивают механизмы хищений, контрабандных сделок, "защиту" от "гангстеров";

- всем "лжепредпринимателям", "гангстерам , "госворам - обеспечивают "прикрытие" со стороны "коррупционеров";

- "коррупционерам" поставляют новых "клиентов" для "прикрытия", "сдают" ослушавшихся "гангстеров" и "лжепредпринимателей" для создания видимости борьбы с организованной преступностью ("мафией").

Криминологи считают, что там, где отмечается активная деятельность "координаторов", можно говорить о наличии мафии , или преступного синдиката.

Мафию можно определить как тайную преступную организацию, включенную в систему организованной преступности, имеющую коррумпированные связи и ролевой статус в преступной среде или теневой экономике'".

Классическая мафия (сицилийская) представляет собой своеобразную модель "семьи", обязанностью каждого члена которой является ее почитание; именно с нее он обязан брать пример. В состав семьи входят ее члены - мафиози. Они как "братья" равны между собой и должны беспрекословно подчиняться "отцу" - капо. Последний следит за тем, чтобы соблюдались "пять заповедей крови":

• Каждый мафиози должен помогать своему брату и выручать его из беды, даже ценой собственной жизни.

• Каждый мафиози должен вступаться за своего брата, оскорбленного, униженного или поруганного "чужаком". Любое оскорбление или обиду он должен воспринимать как оскорбление мафии и обязан как можно скорее отомстить.

• Каждый мафиози не смеет прекословить и обязан незамедлительно исполнять любой приказ капо. К любому поручению он должен относиться как к проявлению особого доверия, своего рода привилегии или отличию.

• Мафиози никогда не должен обращаться в полицию или органы правосудия, даже если возникает ссора или во избежание личных неприятностей.

• Каждый мафиози должен вопреки очевидности отрицать существование мафии, никому не говорить о своих действиях и обязанностях внутри мафии, не признавать принадлежности к мафии кого-либо из своих братьев.

Малейшее отступление от одной из этих заповедей, а также от других, не столь важных, карается одинаково - смертью.

Как тайная организация мафия основывается на конспирации, жесточайшей дисциплине, определенной иерархии, законах "омерты" (обет молчания) и "вендетты" (кровная месть). Как преступная организация она может быть универсальной (заниматься всем - от вымогательства, перевозки наркотиков до крупных хищений, террористических актов и диверсий) и профессиональной (заниматься, например, только наркобизнесом или только похищением и перепродажей автомобилей). Как организация, имеющая коррумпированные связи, мафия стремится, во-первых, уменьшить риск уголовного разоблачения; во-вторых, подкупая представителей власти, спецслужб и банков, заставить их не просто оказывать те или иные услуги, а служить себе, способствовать увеличению своих прибылей.

Во второй половине XX века мафия выходит за рамки одной страны и становится транснациональным явлением. Неуязвимость ее вытекает из ряда ее особенностей, которые считаются существенными свойствами этого феномена.

1. Сложная структурированность преступной организации. Она позволяет:

• выделять различные аспекты преступной деятельности (помимо исполнения преступлений - планирование криминальных операций, выработка тактики преступных действий, обеспечение безопасности, сбор необходимой информации), что в свою очередь влечет высокий уровень преступной специализации и криминального мастерства. Организованная (мафиозная) преступность порождает весьма нетрадиционные аспекты криминальной активности, такие, как: выработка долгосрочной стратегии преступной деятельности; формирование и внедрение в общественное сознание идеологии, благоприятствующей развитию преступности; лоббирование соответствующей правовой и экономической политики государства;

• дистанцировать руководящую верхушку мафиозного клана от сопричастности к исполнению преступлений.

2. Использование подкупа, угроз и убийств. "Подкуп - угрозы - устранение, - отмечает С. М. Иншаков, - можно считать своеобразным криминальным открытием. Этот триединый метод (подобно трехгранному клинку) первоначально был главным орудием тайных обществ. Орудием, которое позволяло небольшой группе людей противостоять целому государству и иногда даже одерживать над ним верх. Оно было взято на вооружение мафией и в настоящее время является основным средством обеспечения дисциплины мафистов, их абсолютной лояльности криминальной семье, безопасности организованных преступных групп, а также - способом достижения любой преступной цели'".

3. Использование значительных финансовых средств в качестве инструмента преступной деятельности. Мафиози быстро усвоили нехитрую капиталистическую формулу "деньги делают деньги". Криминальные сверхприбыли позволяют представителям организованной преступности расходовать огромные денежные средства на подкуп должностных лиц, материальное, кадровое, идеологическое и политическое обеспечение преступного бизнеса.

4. Интеграция преступных групп в преступное сообщество в рамках страны и в международном масштабе.

Внешние формы мафиозных образований, количественный состав, структурные построения и взаимодействия отличаются большим разнообразием в зависимости от направленности, характера деятельности, однако они всегда имеют легальную "крышу" в виде различных коммерческих структур (предприятий, товариществ, СП, акционерных обществ, фондов, ассоциаций, банков), которые служат для различного рода афер, отмывания денег и пр. Такие образования часто организуют игровой и шоу-бизнес (казино, игровые, автоматы, бильярдные, увеселительные заведения). Для обеспечения защитных функций привлекаются преступные группировки.

В целом преступная деятельность мафиозных образований, во-первых, носит постоянный характер, во-вторых, всегда имеет характер преступного предпринимательства и, в отличие от обычной уголовной преступности, в том числе и организованной, всегда связана с предоставлением определенных товаров и услуг.

В деятельности преступных образований неизбежно проявляются экспансионистские и монополистические тенденции, что неизбежно вытекает из стремления сообществ к получению сверхприбылей, увеличению сферы своего влияния, что, в свою очередь, порождает конкурентные отношения между мафиозными образованиями, ведущие к вооруженным "разборкам", так называемой "войне мафий".

Кооперация профессиональных преступных лидеров ("воров в законе") - особая форма объединения, не имеющая аналогов в мировой криминалистической практике. Она имеет все признаки преступной организации и вместе с тем, как отмечает А. И. Гуров, отличается от нее следующими признаками. "Во-первых, отсутствием территории и места своего нахождения. Во-вторых, размытостью структуры, поскольку объединение основано на уголовных традициях и неформальных законах". В-третьих, практически равным положением состава лиц этой кооперации. В-четвертых, разными течениями "законников", объединенных общей уголовной "идеей". Это своеобразная каста профессиональных преступников - лидеров.

В иерархии организованных сообществ кооперация "воров в законе" является самой гибкой и в то же время устойчивой и находится на ее верхней ступени. Сейчас это объединение стало приобретать некоторые политические оттенки, поскольку оно оказывает серьезное организованное противодействие нормальной работе правоохранительных органов по наведению в стране должного правопорядка. Но еще большая опасность кроется в том, что в деятельности "воров в законе" стали появляться элементы международной преступности, о чем свидетельствует их связь с некоторыми представителями преступного мира буржуазных стран, которые эмигрировали туда в начале и середине 70-х годов.

На начало 1995 года в республиках бывшего СССР насчитывалось 740 "воров в законе", из них 380 проживали на территории России, в том числе 53 - в Москве, где тесно сотрудничали с местными преступными формированиями. В целях координации организованной преступной деятельности только в 1994 году состоялось 413 "воровских сходок", в которых участвовало около 6 тысяч человек. Сходки, как правило, проводились в крупных городах и их пригородах, в том числе в курортных местностях, и маскировались под свадьбы, юбилеи и т. д.

Управление кооперацией осуществляется с помощью воровских сходок, а воздействие на уголовную среду - посредством специально выделенных лиц и воровских обращений. "Вором в законе" может считаться лишь преступник, имеющий судимости, авторитет в криминальной среде, принятый в группировку на специальной "сходке". Кандидат проходит "испытание", всесторонне проверяется, после чего ему даются устные и письменные рекомендации. Сходка - не просто формальный акт утверждения новичка: лица, рекомендовавшие кандидата, несут перед ней ответственность за его дальнейшее поведение.

Кандидатам в сообщество внушается мысль об их исключительной роли, особом положении, предназначении устанавливать справедливость и порядок в преступном мире. Лица, принятые в кооперацию "воров в законе", обретают новый криминальный статус и должны беспрекословно выполнять требования воровского "закона", представляющего собой совокупность выработанных преступным опытом норм поведения.

К основным "законам" сообщества рецидивистов относились вплоть до недавнего времени, по данным А. И. Гурова, семь следующих правил:

1. Главной обязанностью члена сообщества являлась беззаветная преданность "воровской идее". Предательство считалось недопустимым, его не могли оправдать ни пытки, ни состояние наркотического опьянения, ни даже расстройство психики. Вору запрещалось также заниматься общественно полезной деятельностью, а на первоначальном этапе - иметь семью, поддерживать связь с родственниками. Например, встречавшаяся у рецидивистов 40-50-х годов татуировка "не забуду мать родную" имела в виду воровскую семью, ставшую для них как бы матерью.

2. Второе правило запрещало вору иметь какие-либо контакты с органами правопорядка, кроме случаев, связанных со следствием и судом. Оно было направлено против возможных случаев предательства интересов сообщества.

3. Третье требование "закона" предписывало членам сообщества быть честными по отношению друг к другу. Вор, например, не мог оскорбить или ударить соучастника. Что касается отношения не к членам касты, то здесь разрешалось делать все, что содействует укреплению авторитета группировки. Не случайно "законники" считают себя "князьями" в преступной среде.

4. Четвертое правило обязывало "воров в законе" следить за порядком в зоне лагеря, устанавливать там полную власть воров. В противном случае они несли ответственность перед воровской сходкой.

5. Пятое положение "закона" требовало от воров, чтобы они вовлекали в свою среду новых членов, вели активную работу с молодежью, особенно среди несовершеннолетних. Система вовлечения была достаточно эффективной. Новичков обольщали "воровской романтикой", "красивой жизнью", свободной от обязательств перед обществом, совращали властью денег и культом насилия. Их приучали к водке, наркотикам, сводили с воровскими проститутками. С другой стороны, их шантажировали и убивали, заставляя брать на себя вину за преступления, совершенные ворами.

В местах лишения свободы члены сообщества использовали кандидатов ("пацанов") для различных поручений - сбора средств для общей кассы ("общака"), а нередко - в сексуальных целях. Таков был путь в воровское сообщество почти у каждого вора, что, безусловно, способствовало формированию у него цинизма, жестокости, презрения к нравственным ценностям общества.

6. Шестое правило запрещало преступникам интересоваться вопросами политики, выступать в качестве потерпевших и свидетелей на следствии и в суде.

7. Самым "принципиальным", но существенным положением являлось обязательное умение члена сообщества играть в азартные игры, поскольку они помогают общению, способствуют установлению власти над другими заключенными, у которых воры выигрывают не только имущество, но и жизнь, создавая тем самым окружение смертников для выполнения особых поручений. Игры, в которых ставкой была жизнь, именовались "три звездочки" или "три косточки". Эта традиция сохранилась со времен царской сахалинской каторги'.

Принадлежность к воровской группировке обозначалась татуировкой, изображавшей сердце, пронзенное кинжалом (впоследствии это стали масти тузов внутри креста). Татуировки были не только средством самоутверждения, но и выполняли коммуникативную роль, так как с их помощью рецидивисты распознавали друг друга. Причем другим преступникам под страхом смерти запрещалось носить знак "вора в законе".

В последнее время произошло заметное смягчение традиционных правил сообщества "воров в законе", упрощается процедура его формирования.

При изучении личностей "воров в законе" оказалось, что некоторые из них не имели даже судимости. Такое грубое отступление от воровских традиций объясняется тем, что прием в сообщество нередко осуществляется за деньги. Подобные случаи вступления в сообщество "за взятку" стали распространенными и привели к разделению преступников на "новых" и "старых" ("нэпмановских"). Новое поколение, в основном молодые, считает допустимым такой прием в сообщество, поскольку пополняются общие денежные фонды ("общаки").

Современные "воры в законе", в отличие от предшественников, с одной стороны, стараются тщательно маскировать свой антиобщественный образ жизни под внешне законопослушный. Такие "воры в законе" в основном решают организационные вопросы, нередко такие, за которые в недавнем прошлом сходка приговаривала к смерти. В частности, "вор в законе" стремится устанавливать контакты с работниками правоохранительных органов и иных административных учреждений, он может отступать от любых неформальных правил, лишь бы это шло на пользу ему и воровскому сообществу.

Сегодня "воры в законе" - это не татуированный тип с почерневшими от чифира зубами. Он чисто выбрит, одет, в основном, по последней моде. В его обслуге не только "шестерки", но и телохранители; в повседневном обиходе - несколько приватизированных квартир, дачи, престижная автомашина (как правило - иномарка); в ближайшем окружении - опытные адвокаты, коррумпированные представители органов власти, правоохранительной системы.

72. організаційно-психологічна характеристика структури слідчої діяльності.

Реальна ситуація злочину, як правило, визначається високим ступенем складності й невизначеності. Тому плануючи процес його розслідування, слідчий базується не на реальній ситуації, а на її інформаційній моделі. В якості такого модельного уявлення виступає слідча ситуація - динамічна інформаційна система, що відображає, з різним ступенем адекватності, багатоманітні логіко-ггізнавальні зв'язки між встановленими і ще не встановленими обставинами, тактико-психологічні відносини учасників (сторін) кримінального судочинства, а також організаційно-управлінську структуру та рівень упорядкованості процесу розслідування.

Вказаним визначається типологія компонентів слідчої ситуації:

1) компоненти інформаційного характеру;

2) компоненти процесуального і тактичного характеру;

3) компоненти матеріального та організаційно-технічного характеру;

4) компоненти психологічного характеру. Співвідношення між компонентами реальної ситуації І модельного її уявлення достатньо складне та неоднозначне:

- об'єктивно складна ситуація правильно відображена в складній слідчій ситуації;

- об'єктивно складна ситуація неадекватно відображена як проста слідча ситуація;

- об'єктивно проста ситуація неадекватно сприймається як складна слідча ситуація;

- об'єктивно проста ситуація правильно усвідомлюється як проста слідча ситуація.

Зазначеними співвідношеннями зумовлені можливі помилки в орієнтації вже на початкових етапах розслідування.

В психологічному плані слідча ситуація є проблемною ситуацією, що детермінує всю пізнавальну активність слідчого. Функціональним центром пізнавальної діяльності слід вважати вирішення різноманітних мислительних завдань, що поділяються на два основних різновиди: ідеальні та реальні

Ідеальні завдання - це слідчі версії, що висуваються після збору первісної Інформації і становлять собою різнорівневі моделі. Ідеальне мислительне завдання, як часткова версія, спрямоване на організацію конкретних інформаційно-пошукових Дій.

При розслідуванні злочину слідчий вирішує декілька типів реальних завдань:

1) завдання з визначення джерел інформації;

2) завдання з організації слідчих і оперативно-розшукових Дій;

3) завдання з координації діяльності;

4) завдання з економізації процесуальних зусиль і визначення термінів розслідування;

5) завдання з організації профілактичних заходів. Перший тип завдань визначає дії по знаходженню не стільки

самої інформації, скільки надійного її джерела. Вихідна умова цього типу завдань міститься в проблемній слідчій ситуації як джерелі первісної інформації щодо, щонайменше, факту злочину (місто події, свідки, потерпілі, речові докази). Деталізація мис-лительної діяльності слідчого на цьому етапі можлива за декількома підставами. По-перше, невизначеність в умовах практичної відсутності первісної інформації може продукувати множину взаємно суперечливих версій або ж жодної продуктивної. По-друге, виділення смислових Інформаційних зон утруднюється значним обсягом надлишкової Інформації. Що, в свою чергу, призводить до висунення декількох однопорядкових версій. Зовнішня несуперечлива узгодженість фактів, умов і обставин (можливо, вони й не стосуються факту злочину) через її очевидність приводить слідчого до версифікації в невірному напрямі.

Другий тип завдань підрозділяється на декілька підтипів: а) завдання щодо обрання ефективної слідчої дії чи оперативно-розшукового заходу для одержання доказової інформації; б) завдання щодо системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; в) завдання щодо структури організації слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (їх планування та реалізація).

Третій тип завдань спрямований на координацію дій при розслідуванні злочинів. Координація як узгоджена система дій, спрямованих на досягнення мети, в слідчій діяльності пов'язана з концентрацією окремих дій та їх взаємообумовленістю. Окрім того, вона об'єднує зусилля декількох осіб чи відомств. Координація визначає також міжособистісну та рольову взаємодію працівників, які беруть участь у розслідуванні злочину, причому можна виділити, принаймні, три форми такої взаємодії: а) доручення органам дізнання проведення оперативно-розшунових дій; б) доручення органам дізнання виконання слідчих дій; в) сприяння органів дізнання роботі слідчого при провадженні окремих слідчих дій.

Четвертий тип завдань передбачає економізацію процесуальних зусиль та визначення термінів діяльності. Слідчому надані певні процесуальні засоби знаходження, фіксації та дослідження доказів, процесуального примусу тощо. Одночасно висуваються досить жорсткі вимоги щодо термінів як всього розслідування, так і окремих слідчих дій.

Зміст п'ятого типу завдань - профілактична діяльність слідчого, що має на меті, з одного боку, встановлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину, а з іншого - здійснення заходів, спрямованих на їх ліквідацію.

В процесі вирішення будь-якого типу завдань слідчий реалізує наступну сукупність функцій:

1) цільові-встановлення фактів, висунення версій та ін.;

2) забезпечуючі - створення умов для ефективних дій;

3) контрольні-співвіднесення, перевірка одержаних результатів, вирішення слідчого завдання.

В процесі розслідування злочину бере участь цілісна особистість слідчого з притаманними їй структурними компонентами, а саме:

- рівень моральних якостей, принципів та цінностей;

- рівень інтелектуально-пізнавальних якостей;

- характерологічні властивості;

- психофізіологічні якості.

Професіограма слідчого, таким чином, становить собою багаторівневу ієрархічну структуру, в якій відображаються психодинамічні та індивідуально-психологічні властивості і якості, що реалізуються в професійній діяльності. Вони супроводжуються й забарвлюються певними психічними станами, котрі впливають на динаміку і ефективність досягнення кінцевого результату. Такі стани диференціюються залежно від: а) ролі особистості та ситуації - особистісні та ситуативні; б) домінуючих компонентів діяльності - інтелектуальні, емоційні, вольові; в) ступеню вираженості - глибокі та поверхневі; г) терміну перебігу - короткочасні та тривалі; д) впливу на особистість - позитивні та негативні, стенічні та астенічні; е) ступеню адекватності - адекватні та неадекватні та ін.

Так, оптимізують діяльність наступні стани:

1) професійний інтерес, стан творчості, натхнення - викликає енергійність, підвищує працездатність, покращує сприймання та мислительні процеси;

2) стан готовності до проведення певної слідчої дії - сприяє активізації пізнавальних процесів та спостережливості, гостроті відчуттів, високому рівню саморегуляції;

3) стан рішучості - спонукає до складних вольових зусиль та самоконтролю.

Негативно впливають на ефективність діяльності:

1) психічна напруженість - дезорганізує поведінку, викликає утруднення мислення, призводить до пасивності;

2) тривожність - викликається складною ситуацією чи неочікуваними змінами, невдачами та помилками;

3) фрустрація - виникає в ситуації актуального чи потенційного протиборства, звичайно завершається агресією (на об'єкт чи самого себе);

4) персеверація - ригідність. Сполучення інерційності, стереотипності з впертістю, опору змінам як наслідок шаблонності мислення та надмірної типізації розслідуваних справ.

Вплив негативних емоційних станів може мінімізуватися раціональною організацією і виробленням Індивідуального стилю діяльності, при якому недоліки компенсуються розвитком професійно важливих якостей особистості та засвоєнням ефективних методів і засобів. Аналіз існуючих індивідуальних стилів діяльності дозволяє виділити наступні типи особистості слідчого:

1 тип - слідчий-організатор. Уміло розподіляє повноваження, легко встановлює міжособистісні контакти, успішно керує діями слідчо-оперативної групи;

2 тип - слідчий-мислитель. Не схильний до керівництва, продуктивно генерує версії, є професіоналом в оцінці інформації по справі, віддає перевагу самостійній, інтелектуально-насиченій праці, володіє розвиненим продуктивним мисленням та уявою;

3 тип - слідчий-комунікатор. Легко встановлює і підтримує соціальні контакти, у процесі розслідування основну увагу приділяє комунікативним слідчим діям (допит, очна ставка);

4 тип - слідчий-слідопит. В структурі професійних якостей домінують Інформаційно-пошукові, зокрема, високий рівень спостережливості. Схильний працювати "за гарячими слідами", володіє широкими криміналістичними пізнаннями.

Функціонально-психологічна структура слідчої діяльності представлена інформаційно-пошуковими та інформаційно-комунікативними слідчими діями.

Інформаційно-пошукові - це дії, основу яких складає інформаційний пошук та оперування інформацією щодо події злочину (огляд місця події, впізнання, відтворення обстановки та обставин події, обшук); інформаційно-комунікативні - група слідчих дій, що базуються на комунікативній діяльності, тобто здійснюються в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками процесу розслідування (допит, очна ставка).

73. Напрями психології юридичної праці, її особливості.

Об'єктом юридичної психології є особистість як свідомий індивід, що має певний соціальний статус і виконує конкретні соціальні функції в системі "людина -- право".

Предмет юридичної психології -- психологічні закономірності і механізми правового опосередкування діяльності особистості та груп у сфері правової діяльності.

Із розглянутих відправних позицій витікає, що юридична психологія включає наступні напрями:

1) правову психологію, що досліджує психологічні аспекти правотворчості і змісту права, його інститутів, принципів вини і відповідальності, їх меж, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовідносин;

2) психологію правоохоронної та правозастосовної діяльності -- процесуальної (слідчої, судової, арбітражної, адвокатської та ін.) та непроцесуальної (оперативно-роз-шукової, управлінської та ін.) і психологію учасників цих різновидів діяльності;

3) кримінальну психологію, у тому числі -- психологічні закономірності виникнення і динаміки протиправних установок, мотивів учинення злочинів, психологічних особливостей злочинної поведінки; психологію формування злочинних груп, конкретних чинників і умов, що сприяють груповим злочинним проявам; форми і способи діяльності щодо попередження асоціальних тенденцій, корекції причин і умов формування антисуспільних орієнтацій об'єктів професійної діяльності (особи, групи, натовпу тощо);

4) пенітенціарну психологію -- система адаптації і ресо-ціалізації особистості, виправлення і перевиховання засуджених, заходи профілактичного впливу на особистість після її звільнення з установ виконання покарань;

5) психологічні аспекти професійного відбору і психологічної підготовки осіб для здійснення юридичної діяльності, розробка наукових і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності професійної діяльності;

6) судово-психологічну експертизу та інші форми використання спеціальних психологічних знань в юрисдикцінному процесі (кримінальному, цивільному, адміністративному).

Визначені галузі і напрями юридичної психології пов'язані між собою спільністю психологічного змісту соціально-правових реалій, що являють інтегровану схему. Будь-який інший акцент або вступає у протиріччя з самим собою, приписуючи зазначеній науці напрями, не сумісні з правом, або ж характеризується неповнотою розгляду її юридичних аспектів.

74. Структура діяльності фахівця юридичної сфери