1.2 Ґрунтові умови.

Таблиця 2.

Характеристика ґрунту

№	Показники	Значення
1	Тип грунту	Чорнозем типовий середньогумусний
2	Вміст гумусу	4.68
3	Механічний склад	Важкий суглинок
4	Глибина орного шару,см	25

Лісостепова зона - це природна зона помірного поясу, для якого характерне чергування лісової та степової рослинності.

Найпоширенішими ґрунтами в зоні є ясно-сірі, сірі, темно-сірі опідзолені та чорноземні ґрунти. Серед орних земель вони займають 3,8 млн га, що становить понад 12 % загальної площі.

- Чорноземи типові поширені в Лісостеповій зоні від передгір'я Карпат на заході до лівого берега Оскола (Харківська область) на сході та займають переважно вирівнені слабодреновані ділянки. Серед чорноземних ґрунтів зони це найбільш поширені підтипи.

Вони займають 7 464,2 тис. га, у т.ч. під ріллею зайнято 6 963,3 тис. га, що становить 93,3 % Сформувались чорноземи типові під лучно-степовою рослинністю на карбонатних лесових породах і характеризуються такою генетико-морфологічною будовою профілю (рис. 10.9); см

Серед чорноземів типових виділяють три фаціальних підтипи: вологий,буруватий і модальний.

- Чорноземи типові вологі поширені у західній вологій, помірно теплій субконтинентальній фації. Відносно рівний рельєф цієї території, велика кількість опадів, а також важкий гранулометрич­ний склад і слабка водопроникність лесових порід сприяли розвитку у цих ґрунтах глибинного гігроморфізму, який проявляється у наявності іржаво-вохристих плям, сизуватих розводів і карбонатів у формі журавчиків і дутиків у ґрунтотворній породі, в той час, як профілі останніх представлені прожилками і псевдоміцелієм.

- Чорноземи типові буруваті формуються на лесах легкого гранулометричного складу при підстиланні їх добре дренованими вапняками, рідше крейдо-мергелями. У їх профілі переважають чіткі буруваті або палеві тони, товщина гумусового горизонту невелика (65-85 см), багато червоточин. Карбонати - суто у формі рясних прожилок і міцелію, часто з неглибоким заляганням у профілі.

- Чорноземи типові модальні мають найхарактерніші ознаки чорноземо творчого процесу: скупчення і поступове зниження вмісту

Розділ 2. Морфобіологічна характеристика культурного компоненту агрофітоценозу.

Кукурудза на зерно

Кукурудза — однорічна, однодомна, роздільностатева, перехресно­запильна рослина родини злакових, підродини просоподібних. Як усі хліба другої групи, кукурудза теплолюбна культура. Мінімальна те­мпература проростання насіння більшості гібридів і сортів 8—10 °С, а нормально розвинені і дружні сходи з'являються при температурі 10 - 12 °С. Кукурудза, висіяна в холодний і перезволожений ґрунт, проростає дуже повільно, сходи її часто бувають зріджені, бо набуб­нявіле насіння уражується грибними хворобами і втрачає польову схожість. Перспективними є виведені селекціонерами біотипи куку­рудзи, здатні проростати при температурі 5 - 6 °С. Сходи кукурудзи витримують температуру до мінус 3 °С, у фазі 2 — 3 листків — до мінус 3-5 °С. Кукурудза краще витримує весняні заморозки, ніж ранні осінні (мінус 2 — 3 °С), які пошкоджують зерно незрілих кача­нів і різко знижують його схожість і товарну якість. Більш вибагливі до тепла сорти і гібриди зубоподібної групи, менше — кременистої.

Кукурудза найкраще росте і розвивається при середньодобовій температурі до 25 °С. При більш низьких температурах (14 — 15 °С) ріст рослин затримується, а при зниженні їх до біологічного мінімуму (10 °С) припиняється. Високі температури (25 - 30 °С) кукурудза до цвітіння витримує добре, але якщо вони в період викидання во­лотей і з'явлення стовпчиків качанів перевищують 30 — 35 °С, різко порушується нормальний хід цвітіння і запліднення рослин (розрив у часі між появою стовпчиків і розтріскуванням пиляків сягає 7 — 8 днів), внаслідок чого спостерігається значна череззерниця в кача­нах. Максимальна температура, за якої припиняється ріст кукуру­дзи, становить 45 — 47 °С. Сума біологічно активних температур, необхідна для дозрівання скоростиглих гібридів і сортів, становить 1800 - 2000 °С, середньо- і середньоранньостиглих 2300 - 2600 °С, пізньостиглих 3000 - 3200 °С.

Одні вчені відносять кукурудзу до посухостійких рослин, інші — до вологолюбних. Кукурудза в ранні фази росту й розвитку (до утво­рення генеративних органів) справді може тривалий час перебувати у стані в'янення, а при випаданні опадів відновлювати життєздат­ність і продовжувати вегетацію. Крім того, кореневе система куку­рудзи глибоко проникає у ґрунт і добре засвоює вологу з глибоких його шарів.

На утворення одиниці сухої речовини кукурудза витрачає майже удвічі менше води, ніж хліба першої групи. Коефіцієнт її транспіра­ції становить у середньому 246 (174 — 406). Це він міг стати підста­вою для віднесення кукурудзи до посухостійких рослин. Проте після утворення на рослинах 8 — 9 листків і особливо з появою волоті по­треби кукурудзи у волозі різко зростають, досягаючи максимуму в період від початку цвітіння (викидання волоті) до початку молочної стиглості. Триває він приблизно місяць і є найбільш критичним для кукурудзи за її потребою у волозі. В цей період кукурудза викорис­товує близько 70 % вологи від загальної спожитої її кількості. Вста­новлено, що навіть короткочасна (2 - 3-денна) ґрунтова посуха у пе­ріод викидання волотей чи запилення (якщо при цьому спостеріга­ється в'янення рослин) може призвести до зниження врожаю на 22 %. Кукурудза дуже чутлива до вологи також під час наливання зерна. Оптимальна вологість ґрунту в період активної вегетації має стано­вити 75 — 80 % НВ, що забезпечується випаданням улітку до 300 мм опадів.

Разом з тим надлишок вологи, зокрема близьке залягання ґрун­тових вод, негативно впливає на розвиток кукурудзи. У надмірно зволоженому ґрунті через поганий доступ повітря дуже повільно проростає насіння, що призводить до його загнивання; слабко роз­вивається коренева система; рослини погано засвоюють фосфор і погіршується їх білковий обмін; вони жовкнуть і дають низький врожай. За надмірних опадів у період достигання та збирання вро­жаю качани ушкоджуються грибними хворобами, що призводить до зниження врожаю зерна і погіршення його якості.

Високі врожаї зерна і зеленої маси кукурудза дає на всіх ґрунтах, придатних для вирощування інших польових культур. Проте най­краще вона росте і розвивається на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом, які добре затримують вологу і не заболочуються при цьому, проникні для повітря, мають достатню кількість легкозасвою­ваних поживних речовин і нейтральну або злегка кислу реакцію ґрунтового розчину (рН 5,5 — 7). Такими ґрунтами є чорноземи, темно-каштанові, темно-сірі. Кукурудза краще росте на добре аерованих ґрунтах. При нестачі кисню в ґрунті припиняється ріст її кореневої системи, порушується засвоєння рослинами води і поживних речо­вин. Кукурудза вибаглива до родючості ґрунту. З урожаєм зерна 50 — 60 ц/га або 500 — 600 ц/га зеленої маси з ґрунту виноситься 150 - 180 кг/га азоту, 50 - 60 кг/га фосфору, 150 - 180 кг/га калію та багато інших поживних речовин. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, вилугуваних чорноземах найбільш ефективними для кукурудзи є азотні добрива, на звичайних чорноземах —фосфор­ні, на торфових і легких супіщаних заплавних — калійні добрива.

Кукурудза — світлолюбна рослина. Для утворення листкової по­верхні та нагромадження достатньої кількості органічних речовин вона потребує інтенсивного сонячного освітлення в усі фази росту і особливо в початкові. Навіть незначне затінення молодих рослин призводить до їх «стікання» — витягування і пожовтіння, що негатив­но позначається на продуктивності посівів. Тому для вирощування високих врожаїв важливо дотримувати оптимальної густоти стояння рослин, знищувати бур'яни протягом усього періоду вегетації.

Кукурудза — рослина короткого світлового дня. Вона швидше закінчує вегетацію при тривалості світлового дня 8 — 9 год, а при 12 — 14 год вегетаційний період її подовжується.

Особливості росту і розвитку. Розрізняють такі фенологічні фази росту кукурудзи: проростання насіння, сходи, утворення 3-го лист­ка, кущення, вихід у трубку (11 — 13-й листок), викидання волотей, цвітіння, формування і достигання зерна молочної, воскової і повної стиглості.

Овес

У сільськогосподарському виробництві найбільше поширений вид —овес посівний (Avena sativa L.), дуже рідко в посівах зустрічаються також овес візантійський (Avena vyzantina C. Koch.) та овес піщаний (Avena syrigoza Schreb.).

Овес посівний — один з найбільш холодостійких ярих культур. Насіння його починає проростати при температурі 1 — 2 °С, сходи добре витримують весняні заморозки до мінус 3-5 °С, нерідко і до мінус 7—10 °С, а зимуючий овес — навіть до мінус 14 °С. При морозі мінус 10 °С листки вівса ярого можуть загинути, але вузол кущення зберігається і рослина з настанням тепла розвивається знову, формуючи врожай зерна.

На початку вегетації овес негативно реагує на підвищення температури (20 °С і більше), внаслідок яких затримується ріст кореневої системи і надземних органів. Сприятливою для вівса у період сходи — кущення є температура 15 — 18 °С.

У південних районах овес погано витримує високу температуру під час наливання і достигання зерна, яка призводить до запалу та захвату рослин; при 38 — 40 °С у вівса паралізуються продихи вже через 4 — 5 год, тоді як у ячменю таке трапляється лише через 25 — 35 год.

У період вегетації овес найкраще розвивається при 18 — 22 °С і чутливий до можливого зниження температури у період цвітіння і наливання зерна до мінус 1,5 — 3 °С, що інколи трапляється в північних районах його вирощування. Під дією таких температур формується зерно з низькою схожістю. Для нормального розвитку вівса протягом усього вегетаційного періоду сума ефективних температур має становити від 1500 до 1800 °С.

Овес вибагливий до вологи, починаючи з набухання зерна в ґрунті, яке нормально відбувається при поглинанні до 65 % води від його маси. Багато вологи потребує овес у період трубкування — викидання волотей, особливо за 10 — 15 днів до викидання волоті, коли ефективно формуються генеративні органи рослини. Посуха, яка можлива в цей період, призводить до різкого зниження врожаю зерна. Свідченням підвищених вимог вівса до вологи є досить високий коефіцієнт його транспірації, який становить 414 — 523.

У фазі цвітіння — наливання зерна овес дуже терпить від повітряної посухи, внаслідок чого утворюється щупле, недорозвинене насіння. Проте і дощова погода в другу половину літа може шкодити йому: розвивається велика вегетативна маса (на шкоду зерну), затягується вегетація, що особливо небажано у північних районах.

Овес маловибагливий до ґрунтів, витримує кислі ґрунти (рН 5 — 5,5), але водночас добре реагує на вапнування кислих дерново-підзолистих ґрунтів. Краще росте на легких піщаних і супіщаних ґрунтах. Хороші врожаї дає овес на окультурених болотистих ґрунтах та осушених торфовищах. Погано росте лише на солонцюватих ґрунтах.

3 1ц зерна вівса з ґрунту виноситься близько 3 кг азоту, 1 кг фосфору, 5 кг калію. Як бачимо, овес найбільше потребує азоту та калію, що обов'язково треба враховувати при вирощуванні його на бідних ґрунтах Полісся.

Коренева система вівса добре розвинена, фізіологічно активна, добре використовує елементи живлення з важкорозчинних сполук ґрунту. Рослини його відзначаються підвищеною кущистістю і позитивно реагують на збільшення площі живлення. Проте в північних районах це може бути причиною утворення надмірного підгону й затягування фази достигання зерна та його збирання.

Вегетаційний період у вівса, залежно від зони й сорту, коливається від 75 до 120 днів.

Овес — самозапильна рослина, але за високих температур під час цвітіння можливе й перехресне його запилення.

Сорти. В Україні районовано понад 10 сортів вівса, в тому числі Альф, Буг, Грамена, Деснянський, Комес, Полонез, Львівській 1, Синельниківський 68, Чернігівський 27 та ін.

Соя

Соя — теплолюбна культура. Насіння її починає проростати при температурі ґрунту 8-10 °С, а дружні сходи з'являються при 15 - 18 °С.

Висока вибагливість сої до тепла спостерігається упродовж усього періоду вегетації, особливо під час цвітіння і наливання зерна. Сприятливою середньо­добовою температурою для росту й розвитку сої протягом вегетації є 18 - 22 °С, а при цвітінні-наливанні насіння 22-25 °С. Проте в молодому віці соя відносно непогано витримує низькі температури. Сходи її практично не пошкоджуються заморозками мінус 2 — 3 °С, а іноді (при низькій відносній вологості повітря) навіть витримують зниження температури до мінус 5 °С.

Вимоги до вологи у сої у різні періоди росту неоднакові. Наприклад, при проростанні насіння, яке поглинає не менше 130 — 160 % води від власної маси, потрібний значний запас вологи в ґрунті — близько 30 мм в шарі 0 — 20 см. На початку вегетації, коли соя в основному вкорінюється, а темпи росту її вегетативної маси сповільнені, рослини до цвітіння добре витримують посуху.

З посиленням росту вегетативної маси потреби сої у волозі збільшуються, досягаючи максимуму під час цвітіння і розвитку плодів. Через нестачу вологи в цей час обпадає частина квіток, молодих пагонів.

Транспіраційний коефіцієнт сої у середньому становить 520. Тому високий урожай вона дає при вологості ґрунту 75 — 80 % НВ, добре витримуючи повітряну посуху. Загальне споживання води посівами сої коливається залежно від місця та умов вирощування в межах 3000 - 5500 м3/га, а коефіцієнт водоспоживання — 150 - 300 м3 на 1 ц зерна.

Найкращі ґрунти для сої — достатньо родючі, багаті на органічну речовину і кальцій, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5-7) та добре аеровані, з щільністю 1,1- 1,25 г/см3. Кислі, засолені, схильні до заболочення ґрунти без відповідного їх поліпшення непридатні для вирощування сої. Не витримує вона тривалого затоплення (більше трьох діб).

Соя — рослина короткого дня. Тривалість вегетаційного періоду залежно від сорту й району вирощування коливається від 90 - 100 до 150— 170 днів. В Україні районовані сорти дозрівають за 115 — 140 днів.

У розвитку сої виділяють три періоди: перший (І — ІІ етапи органогенезу) — формування вегетативних органів (коренів, стебел, листя); другий (ІІІ — VІІІ етапи) — утворення генеративних органів і третій (ІХ — ХІІ етапи) — дозрівання плодів і насіння.

Сорти. В Україні районовано багато сортів сої, зокрема: Аметист, Київська 27, Бистриця 2, Деймос, Іванка, Ізумрудна, Київська 91, Медея, Пальміра, Подільська 1, Романтика, Сонячна, Хаджибей, Чарівниця степу, Вустя, Оксана та ін. Сортовий склад як сої, так і інших культур весь час поповнюється і змінюється.

Час появи сходів, міс.
Глибина, з якої з’являються сходи
Температура проростання насіння		Оптимальна
		Мінімальна
Період спокою нас., міс
Тривалість життєздатності нас в грунті, років
Морфологічні ознаки	К-ть нас. З 1 рос., тис шт., І час проростання
	Форма і розмір насіння
	плід
	Суцвіття
	Коренева система
	листя
	Стебло, см
Родина
Ботанічний клас
Назва роду і виду
№

Розділ 3. Морфобіологічна характеристика культурного компоненту агрофітоценозу.

Овес

Волошка синя (Centaurea cyanus L.) Ботанічний клас -Дводольні

Родина: Айстрових (Asteraceae Dumort)

Стебло пряме, розгалужене, висотою 25—100 см.

Листки ліроподібно-розсічені, верхні — лінійні.

Коренева система стрижнева.

Розмножується насінням.

Цвіте у червні—липні.

Суцвіття — кошик, квітки сині або блакитні, іноді рожеві або білуваті.

Плід — сім'янка, насіння обернено-яйцеподібне, розміром 2,7—4,5x1,7—2,2x1—1,7 мм, достигає у липні—жовтні.

Репродуктивна здатність — близько 7 тис. насінин на одній рослині.

Зберігає життєздатність у грунті до 3 років, проростає без періоду спокою у межах температур 3—22°С.

Сходи з'являються з глибини 4—7 см у березні—травні та у серпні—вересні.

Поширена повсюдно, засмічує ярі зернові та озимі культури переважно в Поліссі та у Лісостепу України.

Грицики звичайні (Capsella bursa pastoris L.) Дводольні

Родина: Капустових, Brassicaceae Burnett (Cruciferae Juss.)

Стебло пряме, розгалужене, заввишки 20—40 см.

Листки у прикореневій розетці, перисторозсічені, верхні стеблові — сидячі, ціл краї або зубчасті.

Коренева система стрижнева.

Розмножується насінням.

Цвіте з ранньої весни до жовтня.

Суцвіття — волоть, квітки дрібні, білі або рожевуваті.

Плід — стручок, насіння овальне, розміром 0,7—1x0,5—0,2 мм, достигає у червні—серпні.

Репродуктивна здатність — близько 73 тис. насінин на одній рослині (дає 2—3 покоління).

Зберігає життєздатність у грунті до 35 років.

Період спокою до 6 місяців.

Проростає у межах температур 1—26°С. Сходи з'являються з глибини 1—2 см у березні—травні та у серпні—вересні.

Поширені по Україні скрізь.

Засмічують посіви озимих і ярих зернових, просапних і городніх культур, луки, узбіччя доріг, присадибні ділянки, неорні землі.

Капуста польова (син, суріпиця, кольза) (Brassica campestris L.) Дводольні

Родина: 

Капустових, Brassicaceae Burnett (Cruciferae Juss.)

Загальна характеристика

Медоносна рослина.

Морфологічна будова

Стебло - пряме, розгалужене, циліндричне, 0,5 см товщиною, щільне, майже голі, висотою 30-100 см, Листки - чергові, виїмчасто- зубчасті, голі з сизуватим відтінком, чим рослина відрізняється від редьки та гірчиці. Нижні листки черешкові, ліровидні, а верхні-сидячі, яйцевиднозагострені, либокоссрцевидні. Суцвіття - квітки в нещільних китицях, пслюстки золотнсто- жовті. Чашолистки прямі або відхилені. Стовпчик короткий, приймочка велика, головчаста. Корінь - стрижневий, білий,

Розвиток

Сходить - в травні - червні. Плодоносить -в липні - вересні.

Насіння

Плід - стручок. Форма плоду - лінійний, часто циліндричний, з помітною серединною жилкою і менш виразними боковими. Насіння -кулеподібне. Колір - чорний, з червонувато-коричневим відтінком. Розмір -діаметр 1,25-1,75 мм. Маса 1000 нас. - 2 г.

Біологічні особливості

Глибина проростання - 4-5 см, Максимальна плодючість - до 20 тис, насінин.

Екологічні умови

Температура проростання -мінімальна +3.,.+4, оптимальна +14...+20.

Поширення

Засмічує пари, городи, ярі культури. Поширений переважно у вологих місцях.

Щириця звичайна (Amaranthus retroflexus L.). Дводольні

Родина: 

Щирицевих (Amaranthaceae Juss.)

Стебло пряме, опушене, розгалужене, висотою 20—150 см.

Листки яйцеподібно-ромбічні.

Коренева система стрижнева.

Розмножується насінням.

Цвіте у червні—вересні.

Суцвіття волотеподібне, квітки зелені, дрібні.

Плід — сім'янка, насіння сочевицеподібне, достигає у липні—жовтні.

Репродуктивна здатність —1070 тис. насінин на одній рослині.

Зберігає життєздатність в ґрунті до 40 років, період спокою 6—8 місяців.

Проростає у межах температур 6—36°С, сходи з'являються з глибини не більше 3 см у квітні—липні.

Метлюг звичайний (Apera spica venti L.). Однодольні

Родина: 

Тонгоногові, Poaceae Barnhart (Gramineae Juss.)

Стебло пряме, голе заввишки 25—100 см.

Листки лінійно-ланцетні, плоскі.

Коренева система мичкувата. Рослина дуже кущиться і може дати 30—50 плодоносних стебел.

Розмножується насінням.

Цвіте в червні—вересні.

Суцвіття — волоть, плід — зернівка, насіння веретеноподібне, розміром 1,5—2,5x0,3—0,5 мм, достигає у липні — серпні.

Репродуктивна здатність — до 16 тис. насінин на одній рослині.

Зберігає життєздатності в грунті до 3,5 року. Період спокою 1—2 місяці.

Проростає у межах температур 4—12°С. Сходи з'являються з глибини 2—2,5 см у березні—травні та серпні—вересні.

Поширений в усіх зонах, рідше — в південному Степу, переважно на зволожених ґрунтах.

Засмічує озимі посіви, а також ячмінь, овес, трави та інші культури.

Мишій сизий (Setaria glauca L., Setaria pumila). Однодольні

Родина: 

Тонконогові, Poaceae Barnhart. (Graminea)

Стебла поодинокі або ростуть пучками, прямі, висотою 10—60 см.

Листки лінійно-ланцетні, по краях шорсткі, блакитно-зелені.

Коренева система мичкувата. Розмножується насінням.

Цвіте і плодоносить у липні— вересні.

Суцвіття — щільна циліндрична колосоподібна волоть (султан).

Насіння — зернівка, яйцеподібно-овальне, розміром 2—2,75x1,65— 1,75x1,0 мм.

Репродуктивна здатність — до 13,8 тис. насінин на рослину. Зберігає життєздатність у ґрунті до 30 років, період спокою — до 6 місяців.

Проростає у межах температур 6—24°С. Сходи з'являються у квітні—травні із глибини 16—18 см.

Поширений по всій Україні. Засмічує пізні ярі: просо, кукурудзу, рис, соняшник, буряки та інші, типовий післяжнивний бур'ян.

Плоскуха звичайна (Echinochloa crus-galli L.). Однодольні

Родина: 

Тонгоногові, Poaceae Barnhart (Gramineae Juss.)

Стебло прямостояче, колінчасто-висхідне, 30—100 см заввишки.

Листки широколінійні або видовжено-ланцетні, по краях жорсткі.

Коренева система мичкувата.

Розмножується насінням.

Цвіте у липні—жовтні.

Суцвіття — волоть.

Плід — зернівка, насіння однобічно опушене, розміром 2—2,25x1,25—1,75x1—1,75 мм, достигає у серпні—жовтні.

Репродуктивна здатність — до 60 тис. насінин на одній рослині.

Насіння зберігає життєздатність у грунті до 13 років, період спокою до 6 місяців.

Проростає у межах температур А—28°С, сходить у квітні—травні із глибини не більше 1 см.

Поширена повсюдно.

Засмічує посіви зернових колосових, проса, рису, просапних культур, сади, городи, баштанні культури. На півдні поширені також плоскуха рисова і крупноплідна, які засмічують посіви рису.

Кукурудза на зерно

Осот жовтий городній (Sonchus oleraceus L.).

Клас дводольні

Родина: Айстрових (Asteraceae Dumort)

Стебло пряме, заввишки 30—120 см. Листя велике, перисто-роздільне або ліроподібне. Коренева система стрижнева. Цвіте у червні— жовтні. Суцвіття — кошик, плід — сім'янка, насіння овально-видовжене, розміром 2,5—3,5x1,2—1,3x0,2—0,3 мм, достигає у серпні—жовтні. Репродуктивна здатність — понад 53 тис. насінин на одній рослині. Відносно термінів зберігання життєздатності в ґрунті відомостей немає, період спокою — понад 6 місяців. Проростає у межах температур 2—24°С, сходи з'являються з глибини не більше 18—20 см у квітні—травні.