3. Принципи розміщення продуктивних сил

Наукові розробки і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називають принципами розміщення продуктивних сил або принципами со­ціально-економічної регіональної політики. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують пер­шооснову розміщення продуктивних сил, результат наукового пізнан­ня дії закономірності розміщення окремих об’єктів, галузей та терито­ріальних господарських комплексів. Принципи - це також правила господарської діяльності та управління економікою, які повністю ґрун­туються на закономірностях розміщення продуктивних сил та розвитку регіональної економіки.

Найважливішими принципами є:

1. Принцип раціонального розміщен­ня виробництва, зміст якого полягає у такому розташуванні вироб­ництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного госпо­дарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності розміщення виробництва передбачає:

* наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел сировини, палива, енергії, води;

* наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосе­редження трудових ресурсів, що сприяє ефективному використан­ню трудових ресурсів за статтю, віком, кваліфікацією;

* наближення масового виробництва мало транспортабельної про­дукції до місць її споживання (хлібопечення, молоко, будівельні мате­ріали тощо);

* запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, си­ровини, матеріалів, палива з одного регіону до іншого;

* обмеження надмірної концентрації промислових об‘єктів у ве­ликих містах, одночасне надання переваги малим і середнім містам, колишнім райцентрам;

* охорона навколишнього середовища і забезпечення нормальних екологічних умов проживання населення.

2. Принцип комплексного розміщення виробництва. Випливає з однойменної закономірності і передбачає:

* комплексне використання природно-ресурсного потенціалу, включаючи вторинні ресурси та відходи від виробничих процесів;

* раціональне використання трудових ресурсів шляхом створення у регіоні структури виробництв з розмаїтим контингентом робочої сили;

* налагодження ефективних виробничих зв‘язків між підприєм­ствами регіону;

* створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою ефективного обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів, розташованих на певній території.

3. Принцип збалансованості і пропорційності розміщення ви­робництва. Цей принцип передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, трудових, земельних, фінансових ресурсів регіону - з іншого. Пропорційність передбачає оптимальну структуру господарства регіону, тобто відповідні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими галузя­ми, а також між виробничою та соціальною сферами тощо.

4. Принцип збереження екологічної рівноваги. Цей принцип пе­редбачає формування екологобезпечного типу господарства, раціо­нальне використання природно-ресурсного і трудового потенціалів регіону. Вибираючи із декількох можливих варіантів розміщення виробництва, перевагу надають тим із них, які не створюють екологіч­ної напруженості на вибраній території. Цьому принципу екологічної рівноваги, незалежно від важливості розміщення на даній території того чи іншого виробничого об’єкта, мають підпорядковуватися інші вигоди, що з’являються у різних варіантах при розміщенні продук­тивних сил. Цей принцип повинен успішно діяти і при здійсненні реконструкції уже діючих виробничих об’єктів, де екологічна рівнова­га порушена, з метою приведення їх до рівноваги.

5. Принцип обмеженого централізму. Сутність цього принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. При цьому передбачається ство­рення умов для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підви­щення його соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кож­ного регіону не повинен вступати у суперечність з державною регіо­нальною політикою, яка розробляється з урахуванням пріоритетних загальнодержавних інтересів. Держава не повинна втручатись в опе­ративну діяльність підприємств і місцевих органів самоврядування. Вона повинна створити за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, яка б спри­яла загальнодержавним та регіональним інтересам, допомагаючи підви­щувати життєвий і культурний рівень населення.

6. Принцип вирівнювання рівнів економічного і соціального роз­витку регіонів та областей. Цей принцип передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності, зокрема виробництво внутрішнього валового продукту на душу населення. Тут характерною рисою повинне бути оптимальне використання наявного ресурсного потенціалу, який, однак, не повною мірою сприяє вирівнюванню еко­номічного розвитку. Проте незалежно від території, де проживає на­селення, соціальний розвиток має досягти гармонійно-пропорційного рівня в усіх поселеннях, де проживають люди незалежно від рівня їх економічного розвитку. Реалізація цього принципу ґрунтується на все­бічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг тери­торіальної концентрації виробництва.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути однаковими і різними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, що стоять перед державою. Наприклад, в Україні в даний час пріоритетними можуть бути соціально направлені принципи, сприяючі вирішенню соціальних проблем, підвищенню рівня життя.