Варіант 1

1. Засоби мотиваційного впливу. (сем 10.1; лекція «Мотивування як заг ф-ція м» пит. – 2)

Стимулювання праці поділяють на:

1. Жорстке стимулювання – засноване на примусі людини до витрачання зусиль;

2. Ліберальне стимулювання – ґрунтується в основному на залученні людини до витрачання зусиль.

Стимули праці:

1. Матеріальні

• Грошові (з/п, премії, надбавки, доплати);

• Не грошові (умови побутового обслуговування, надання житла, путівок на відпочинок)

2. Нематеріальні – відносять такі, що розраховані на соц., моральні, творчі потреби працівника.

• Соціальні (пов’язані з прагненням людей брати участь в управлінні, просуватися по соц.-професійним щаблях, мати престижну роботу)

• Моральні (повязані з потребами людини у визнанні і повазі, моральному схваленні)

• Соц – псих стимули (виявляються в необхідності спілкування з іншими людьми)

Розрізняють 3 групи стимулів: суспільні , колективні, індивідуальні.

Класифікація стимулів залежно від спрямованості:

1. Позитивні – заохочення певної трудової діяльності

2. Негативні – зауваження, догана.

2. Задача: «чиста теперішня вартість».

Варіант 2

1. Сутність і зміст планування як функції менеджменту, його види та їхній взаємозв’язок. (сем. 7 пит -1; лекція «Планування як заг ф-ція м» пит. – 1)

Планування – це вид управлінської діяльності, спрямований на визначення цілей та майбутнього стану організації, а також ресурсів, необхідних для її досягнення.

Принципи планування:

1. принцип єдності – передбачає системний характер планування.

2. принцип безперервності – полягає в безперервності планування на підприємствах; у розроблені плани відповідно до результатів виконання попередніх планів і з урахуванням змін середовища оперативно вносять корективи.

3. принцип гнучкості – здатність планів і процесу планування змінювати свою спрямованість з огляду на непередбачені обставини.

4. принцип точності – плани мають бути конкретизовані й деталізовані настільки, наскільки дозволяють зовн. та внутр. умови діяльності фірми.

5. принцип участі – участь кожного працівника організації в плановій діяльності незалежно від посади і функції, яку він виконує.

Види планування:

1. Стратегічне планування – це планування на перспективу, яке вказує напрями дій для забезпечення реалізації місії підприємства (10-25 років)

2. Тактичне – це планування на середні проміжку часу, в межах яких відбувається реалізація конкретного управлінського рішення з визначенням необхідних для цього ресурсів (1-2 роки). Розробляється середньою та низовою ланкою управління.

3. Оперативне – це планування роботи на короткі проміжки часу, в процесі якого деталізуються плани підрозділів та служб підприємства і відбувається її коригування у зв’язку зі зміною обставин, не передбачених тактичними планами (до 1 року).

2. Задача:дерево цілей.

Варіант 3

1. Повноваження, обов’язки, відповідальність. (сем 8 пит -3; лекція «Організування, як заг ф-ція м» пит. – 3)

Повноваження — обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля працівників на виконання визначених завдань.

Повноваження завжди передбачають відповідальність.

Відповідальність — необхідність, обов'язок посадової особи відповідати за свої дії, виконуючи поставлені завдання.

Повноваження делегують відповідній посаді, а не індивіду, який її обіймає. Через делегування встановлюються формальні відносини працівників в організації.

Делегування повноважень - передавання прав щодо прийняття рішень з вищого рівня до нижчого.

Залежно від ступеня делегування повноважень розрізняють централізовані та децентралізовані організації.

Централізована організація. Усі повноваження та відповідальність із певної функції зосереджені в одному підрозділі і є прерогативою керівника цього підрозділу. Це сприяє:

—підвищенню контролю та координації спеціалізованих функцій;

—зменшенню кількості помилкових рішень;

—забезпеченню збалансованого розвитку всіх структурних підрозділів.

Децентралізована організація. Передбачає делегування повноважень на нижчі рівні управління. Високий рівень децентралізації в організації означає, що:

—переважна більшість рішень приймається на нижчих рівнях управлінської ієрархії;

—рішення, що приймаються на нижчих рівнях, є важливими для організації;

—послаблюється централізований контроль за рішеннями, прийнятими управлінським персоналом.

Делегування повноважень може бути:

• тривалим (керівник доручає працівнику самостійно виконувати завдання). У такому разі завдання оформляють як посадові обов'язки;

• частковим (разовим) дорученням (саме завдання залишається у функціональній сфері керівника).

Ефективне делегування має такі переваги:

—розширює можливості керівника у вирішенні важливих справ, звільняючи його від рутинної роботи;

—стимулює розвиток здібностей, ініціативи, самостійності та компетенції підлеглих, сприяє застосуванню їх професійних знань і досвіду;

—підвищує оперативність прийняття та обґрунтованість управлінських рішень, оскільки їх приймають на тому рівні, де відомі подробиці виконуваної роботи;

—позитивно впливає на мотивацію праці підлеглих, на їх задоволення роботою.