4. Культура у роки воєнних випробувань.

З початком війни у тематичні плани науково-дослідних інститутів були внесені суттєві корективи:

- харківський Український фізико-технічний інститут почав виробляти у власних майстернях хімічний заалювач для пальної суміші в протитанкових пляшках;

- наук.установи й вузи медичного профілю включилися в лікувальну роботу для потреб фронту;

- в евакуації діяв Інститут електрозварювання академіка Є.Патона для потреб фронту;

- більше половини Спілки письменників пішла на фронт військовими кореспондентами газет;

- створювались артистами фронтові концертні бригади та театри;

- після звільнення України почалася швидка відбудова мережі культурно-освітніх установ;

- наприк. 1945 р. діяло понад 30 тис. шкіл;

- повернулись з евакуації ВНЗ;

- з вересня 1944 р. у Києві відновила діяльність АН УРСР.

5. Українська культура повоєнних десятиліть. Україна в умовах десталінізації (1953 - 1964)

Народження опозиційного руху. Поява шістдесятників. Лібералізація суспільного життя ознаменувалася появою людей, які, не йдучи на прямий конфлікт з властями, займали активну життєву позицію і сподівалися, що їм вдасться своєю працею змінити суспільство на краще. Вони вимагали радикальних перетворень, стаючи в опозицію не до влади в цілому, а до тих консервативних сил, які перешкоджали реформам. Масова поява цих людей відбулася у 60-ті рр. Звідси походить їх назва. Здебільшого це було молоде покоління. Найбільш болючою для українських шестидесятників була національна проблема. Вони пропагували високі зразки національної культури в народі, захищали рідну мову, прагнули звільнитися від ідеологічних штампів «соціалістичного інтернаціоналізму», під прикриттям якого відбувалося російщення українського життя. На поч. 60-х рр. виникають клуби творчої молоді («Супутник» у Києві, «Пролісок» у Львові, ін.), що гуртують навколо себе молодих інтелектуалів. Там читались лекції на заборонені теми, ставились напівзаборонні пєси, влаштовувались виставки, що суперечили канонам «соціалістичного реалізму». У 1963-64 рр. відбулися зустрічі М.Хрущова з творчою інтелігенцією. Вони справедливо вважаються кінцем «відлиги» в інтелектуальному житті. В укр.парт.пресі почалося цькування творчої молоді. Різкій критиці піддавалися І.Дзюба, І.Драч, Л.Костенко, Є.Сверстюк. Клуби творчої молоді було закрито.

Релігія. На поч. 50-х років усі греко-католицькі приходи були ліквідовані, їх храми й монастирі передані РПЦ. 1955 р. в західні області почали повертатися репресовані священники, населення вимагало легалізації ГКЦ. Влада відмовила. КДБ пильнував за тими, хто контактував з пастирем ГКЦ, мистополитом Й.Сліпим, що перебував після ув’язнення на примусовому поселенні в Краснодарському краї.

Партія брала курс на побудову комунізму й форсоване подолання релігійності. Священники перебували під наглядом провладних органів. ЗМІ повели атаку на церковні громади, звинувачуючи їх у порушенні радянської законності. У 1957-1964 рр. половина громад залишилась без храмів, дві третини монастирів припинили діяльність. Заборонялась реставрація храмів, з держ обліку знімались пам’ятки культури культового походження. Відбулося ряд судових процесів над вірними.

Освіта. В період «відлиги» здійснюється найвище бюджетне фінансування загальноосвітньої школи за всі рад.часи. В грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла новий шкільний закон, за яким батьки мали право вибору мови навчання своєї дитини. В 50-х роках обовязковою була 7-річна освіта, новий закон передбачав запровадження з 1960/61 р. 8-річної.

Наука. Протягом 1956-57 рр. в АН УРСР зявилося 10 нових наук.-досл. установ у Києві та ін.містах. В Інституті фізики 1960 р. став до ладу атомний реактор, за доп.якого розгорнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра. Фізико-технічний інститут у Харкові увійшов у програму розвитку атомної енергетики, якою керував А.Курчатов. Інститут електрозварювання ім. Є.Патона перетворився на потужний науково-технічний комплекс з власними конструкторськими бюро і дослідними виробництвами.

Атмосфера лібералізації сприяла розвитку гуманітарних наук. Вперше відкрився доступ до архівів радянської доби. З 1957 р. почали виходити журнали академічних установ гуманітарного профілю: «Український історичний журнал», «Економіка Радянської України», «Радянське право», «Народна творчість та етнографія».

Література. 1959 р. О.Довженко став лауреатом ленінської премії за кіносценарій «Поема про море». В.Сосюра написав чудові поеми «Мазепа» і «Розстріляне безсмертя», автобіографічну повість «Третя рота», але опублікувати тоді їх не вдалося. М.Стельмах створив романи «Кров людська – не водиця», «Хліб і сіль». За роман «Тронка» О.Гончар удостоєний Ленінської премії. Г.Тютюнник написав роман «Вир». Літературу увійшло покоління шістдесятників (І.Дзюба, І.Драч, Р.Іваничук, Л.Костенко, Р.Лбківський, Б.Олійник, Д.Павличко, В.Симоненко, В.Стус). позбавлені можливості друкуватись, мололі письменники поширювали свої твори «самвидавом», окремі сміливці передвавали їх у «тамвидав» - за кордон.

Мистецтво. Нові керівники КПРС визнавали безглуздість звинувачення деяких композиторів і авторів лібрето у «політичних помилках» (сталінським «мистецтвознавцем» А.Ждановим). Були реабілітовані твори: опера «Велика дружба» В.Мураделі, опери К.Данькевича «Богдан Хмельницький» та Г.Жуковського «Від щирого серця».

В умовах «відлиги» натхненно працюють визнані метри укрмузики: К.Данькевич, С.Людкевич, Г.Майборода, П.Майборода, Ю.Мейтус, Л.Ревуцький, А.Штогаренко. В жанрі оперети добилися успіхів А.Кос-Анатольський, О.Сандлер, Я.Цегляр. У народі користувалися популярністю твори композиторів-пісенників О.Білаша, А.Філіпенка, І.Шамо.

Театральне мистецтво залишилось елітарним, хоч кількість відвідувачів театр.вистав збільшувалась. Театрі працювала плеяда майстрів: А.Бучма, М.Крушельницький, Ю.Лавров, М.Романов, Н.Ужвій, К.Хохлов, Ю.Шумський, Г.Юра.

Образотворче мистецтво розвивали такі прославлені майстри, як М.Божій, М.Дерегус, В.Касіян, К.Трохименко, О.Шовкуненко, Т.Яблонська. Здобули широке визнання яскраві майстрині декоративно-прикладного мистецтва К.Білокур і М. Примаченко.