3. Культура в умовах утвердження тотолітаризму 30-х років.

Лікнеп для радянської влади – справа надзвичаййно відповідальна, що мала бути вирішеною до серед. 30-х рр. Тих, хто працював змушували відвідувати школи у неробочий час. Робота з лікнепу покладалась на наркомати освіти в союзних республіках. Створювались вечірні школи для дорослих, навчання в яких починалося з ліквідації неписьменності. Ці зусилля дали свої результати.

Освіта. У липні 1930 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про загальне обов'язкове навчання». Потрібні були нові шкільні приміщення, вчительські кадри, підручники й посібники. При РНК УСРР було створено комітет сприяння на чолі з головою уряду В. Чубарем. Комітети створювалися й на місцях. Шкільна мережа зазнала докорінної перебудови:

• поч.школи переведено на 7-річне навчання;

• у вел. містах 7-річки переходили на 10-річний строк навчання;

• у травні 1934 р. запроваджено єдину структуру загальноосвітньої школи трьох типів: початкова (4-річне навчання), неповна середня (7-річна), середня (10-річна);

• у 1932-33 н.р. в Україні було охоплено навчанням 98% учнів поч. школи (Проте від голодомору діти гинули);

• в наступні роки ліквідовано третю зміну за рахунок побудови шкіл;

• більшість початкових шкіл перетворено на 7-річки;

• кількість СШ зросла майже в 10 разів;

• згідно постанови ЦК ВКП(б) 1931 р., де школа зобов’язувалась «виховати покоління, здатне остаточно встановити комунізм», учитель мав дотримуватися апробованих програм і текстів підручників;

• 1932 р. відновлено викладання навчального предмету «Історія». (Предметом вітчизняної історії вважалася історія СРСР);

• основною формою організації навчального процесу став урок із групою учнів та визначеним розкладом занять;

• від 1935 р. запроваджено словесну шкалу оцінювання, оскільки радянська школа свого часу скасувала екзамени й оцінку знань учнів балами;

• за сприяння наркома освіти М. Скрипника та «здійснення курсу на коренізацію» навчаня в національній школі велось мовою місцевого населення. В укр.школах навчалось 80% учнів;

• нацменшини мали свої школи. Після припинення політики «коренізації» тут стали викладати рос. або укр. мовами;

• у неросійських школах з 1938-39 н.р. запроваджено обовязкове вивчення рос. мови. Її мали вивчати з 2-го до 10-го кл. по 4-5 уроків на тиждень. То ж рос.мова ставала основною дисципліною за рахунок скорочення програм з інших предметів. Так почалася повна русифікація укр.школи.

Головними завданнями вищої школи була підготовка спеціалістів для народного господарства. Треба було швидко замінити тих, хто емігрував за кордон, або був позбавлений роботи за фахом через політичну недовіру. Державні заходи:

• кількість ВНЗ з 19 (1914/15 н.р.) збільшилась до 129 (1938/39);

• за чис. студентів Рад.Україна випереджала Англію, Францію, Німеччину;

• вперше центрами вищ.школи стали 28 міст (в деяких по дек.інститутів);

• 1933 р. відновлюється робота університетів у Києві, Дніпропетровс., Одесі, Харкові;

• у січні 1934 р. встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, а також накові звання доцентів і професорів;

• напр. 1935 р. скасовано обмеження, повязані з соціальим походженям абітурієнтів;

• згодом багато підготовлених спеціалістів було репресовано.

Наука. Головним осередком наук.діяльності залишалась ВУАН. Ще з 1930 р. основним осередком наукової роботи в ній стали інститути. Вона почала працювати за планом. 1936 р. ВУАН перейменовано в Академію наук УРСР. Держава цілком фінансувала Академію і контролювала виконання планових завдань. В науково-дослідних інститутах та ін.підрозділах Академії бло досягнуто вагомих результатів:

• М.Крилов з учнем М.Боголюбовим створили нову наукову галузь – нелінійну механіку;

• світового значення набули фундаментальні праці матем-ків М.Кравчука, М.Крейна, Г.Пфейффера;

• в харківському Українському фізико-технічному інституті було введено в дію прискорювач елементарних частинок, на якому одержано ядерну реакцію шляхом розщеплення ядра літію. Праці Л.Ландау, Є. Ліфшиця та ін. засвідчили народження в Україні центру теоретичної фізики світового класу;

• від середини 30-х рр. в Академії прискорився розвиток досліджень в галузі техніки. Працями Є.Патона та його учнів було поставлено на наукову основу теорію зварювання і вивчення міцності зварних конструкцій. 1934 р. було створено інститути електрозварювання та гірничої механіки.

• Академічні кафедри і комісії, очолені Д.Багалієм, М.Василенком, М.Слабченком плідно працювали над проблемами історії країни;

• ітературознавство розвивали М.Возняк, С.Єфремов;

• вагомим внеском у мовознавчу наку були праці А.Кримського;

• українознавчі дослідження влада критикувала як націоналістичні, а згодом репересувала найавторитетніших вчених.

Література і мистецтво вважалися однією з відповідальних ділянок «культурного фронту». Радянське керівництво вирішило докорінно оновити склад митців вихідцями з робітничо-селянського середовища:

• 1930 р. профспілки оголосили всесоюзний призов робітників-ударників у літературу;

• І з’їзд письменників України (під патронатом ЦК КП(б)У) – червень 1934 р. в Харкові, після перенесення столиці – продовжив роботу в Києві;

• на з’їзді створено Спілку письменників України (1934 р.);

• у спілки обєдналися і працівники мистецтва;

• за доп.цих спілок влада прагнла уніфікувати зміст культурного процесу за ідеологічними стандартами «соцреалізму»;

• утворилася жорстка система контролю над духовною творчістю. Яка характеризувалась брутальним втручанням партійних чиновників у літературно-художнє життя;

• у 1934-38 рр. було репресовано 97 членів Спілки письменників України – 50 %.

Кінематографія. Шедеври світового кінематографа:

• фільми О.Довженка «Арсенал» (1929), «Земля» (1930) / 1958 р. на міжнар.кінофест.в Брюсселі цей фільм визнаний серед 12 найкращих фільмів усіх часів і народів/.

• Перший звуковий фільм Довженка «Іван» (1932);

• у Москві поставив кінокартини «Аероград» (1935), «Щорс» (1939).

Отже, творчість укр.майстрів літератури та мистецтва мала яскравовиражений національний характер. Саме через це багатьох з них тотолітарний режим звинуватив у «буржуазному націоналізмі». Цей етап увійшов в історію національної культури як «розстріляне відродження». Для II етапу характерний монопольний диктат соціалістичної бюрократії, що призвело до морального занепаду духовної культури у всіх її формах. Основний наслідок цієї доби - фізичне і духовне знищення представників національної інтелігенції (1934 – 38 рр.).