10Державний лад урср у період другої світової війни.

Напередодні ІІ Світової війни українські землі перебували у складі чотирьох держав. Правовий статус цих територій був різним. З початком війни необхідно було провести структурні зміни в системі органів державного управління, судових і правоохоронних органів. Створювалися такі органи влади: - Державний Комітет Оборони ( ДКО); - Ставка Головного Командування збройних сил СРСР; - Комітет по розподілу робочої сили. Органи суду і прокуратури також реорганізовувалися на воєнний лад. Розвиток права УРСР визначався суворою централізацією й здійснювався на основі та у відповідності зі змінами і доповненнями в загальносоюзному законодавстві. Цивільне право. Встановлювався принцип безоплатної передачі підприємств, спрощено порядок передачі майна між державними підприємствами і організаціями. Сімейне законодавство. Війна вимагала вжиття серйозних заходів щодо охорони материнства, допомоги дітям і зміцнення сім’ї, влаштування дітей-сиріт. Трудове законодавство. Вводився восьмигодинний робочий день, перехід на семиденний робочий тиждень, введений новий порядок оргнабору кадрів, встановлювалися нові форми залучення до праці. Кримінальне законодавство. Встановлюються нові склади злочинів,посилюється відповідальність стосовно деяких суспільно-небезпечних діянь.

11. Зміни в державному ладі УРСР

Умови війни диктували необхідність перебудови всього державного механізму на воєнний лад.

22 червня 1941 року на переважній більшості території СРСР і на всій території УРСР було запроваджено воєнний стан, а в окремих місцевостях — стан облоги. Це був особливий правовий режим, що характеризувався розширенням повноважень військової влади, застосуванням надзвичайних заходів щодо охорони громадського порядку, державної безпеки, обороноздатності. Спільною постановою Президії Верховної Ради СРСР, Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) від 30 червня 1941 року з метою мобілізації всіх сил держави був створений Державний Комітет Оборони (ДКО). Це був орган з надзвичайними повноваженнями, який зосередив в своїх руках всю повноту воєнної, політичної і господарської влади. Рішення ДКО були обов'язковими для всіх фізичних і юридичних осіб. Очолював ДКО Сталін, який одночасно був Генеральним секретарем ЦК ВКП(б) і головою РНК СРСР.

Органами ДКО на місцях були міські комітети оборони і уповноважені (в союзних і автономних республіках). Міські комітети оборони створювались в деяких обласних центрах і великих містах. До їх складу входили представники радянських, партійних органів, керівники органів НКВС і військового командування. Органи ДКО діяли паралельно, одночасно і через конституційні органи влади і управління.

Швидкий наступ німецьких військ зумовив необхідність проведення евакуації промислових підприємств у східні райони СРСР. З цією метою була створена Рада в справах евакуації при ДКО. В УРСР цю роботу проводили уповноваженні Ради та евакуаційні пункти.

У зв'язку з окупацією гітлерівцями України центральні органи влади УРСР вимушені були евакуюватися спочатку в Саратов, а згодом — в Уфу і Москву. В лютому 1943 року, коли почалося звільнення українських земель, уряд УРСР переїхав до Харкова, а потім — до Києва. Вищі органи влади і управління відразу ж очолили роботу по відбудові народного господарства.

З визволенням українських земель від фашистських окупантів почалося відновлення органів радянської влади в Україні.

Війна призвела до серйозних змін у депутатському складі Верховної Ради УРСР. На 1 травня 1945 року з 390 депутатів Верховної Ради УРСР було тільки 289. Вже 1 березня 1944 року Верховна Рада УРСР відновила свою роботу.

12. За пактом Молотова – Рібентропа 23 серпня 1939 року Західна Україна – сфера впливу СРСР. 17 вересня 1939 року рад війська вступили на тер З У. 26-27 жовтня 1939 р. у Львові відбулося засідання Народних Зборів З У, яка висл. За возз’єднання з рад Україною. 15 лист. 1939 р сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Закон про вход. З У до складу УРСР. Утворилися 6 об.: Львівська, Станіслався, Волинська, Дрогобицька, Рівненська, Тернопільська.

28 чер. 1940 р Румунія передала СРСР Південну Буковину і Бессарабію, які увішли до складу УРСР 2 серпня 1940 р.

1947 р мін. зак. справ Мунуїльський уклав від імені УРСР договори з кожною дер., що брала участь у війні на боці Нім. Таким чином, П. Буковина, частина Бес. вход. До УРСР. 16 серпня 1945 р. р.-п. договір про кордон, 28 серпня 1945 р. – р.-ч. договір.

13. У жовтні 1944 р. радянська армія перейшла Карпати і наприкінці жовтня звільнила Закарпаття від угорських і німецьких окупантів. Відтак, почався рух за вихід Закарпаття з Чехословацької республіки і входження її до складу УРСР.26 листопада 1944 р. у Мукачевому відбувся І З`їзд народних комітетів Закарпатської України, на порядку денному якого було: 1. визволення Закарпатської України від німецько-угорських окупантів; 2. воз`єднання Закарпатської України з УРСР; 3. наділення селян, робітників і службовців землею і лісом; 4. вибори Народної Ради Закарпатської України. З`їзд одностайно прийняв Маніфест про воз`єднання Закарпатської України з УРСР і вихід зі складу Чехословаччини. Обрана на з`їзді Народна Рада 27 листопада 1944 р. сформувала уряд у складі Президії Народної Ради і її уповноважених з окремих галузей управління.

Внаслідок визволення території Чехословаччини до влади прийшов прокомуністичний уряд Національного фронту чехів і словаків, який у своїй програмі у квітні 1944 р. заявив про підтримку прагнення Закарпаття до воз`єднання з УРСР. Відтак, у червні 1945 р. до Москви прибула чехословацька урядова делегація для переговорів з радянським урядом про Закарпатську Україну і 29 червня був укладений Договір між СРСР і Чехословаччиною про Закарпатську Україну, ратифікований у листопад 1945 р. Тимчасовими Національними зборами Чехословаччини і Президією ВР СРСР, на підставі якого було завершено процес об`єднання українських земель. За указом Президії ВР СРСР від 22 січня 1946 р. у складі УРСР була утворена Закарпатська область з поділом на 13 округів, які у 1954 р. були перетворені на райони; а 24 січня 1946 р. на її територію поширилась чинність законодавства УРСР. 

15 березня 1939 р. Сейм (голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська).

Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб — червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі.

Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая..

Волошин після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною.

14. У 1945 припинила свою діяльність ДКО, Відбулися перші післявоєнні вибори до Верховної Ради УРСР у 1947 р.порядок обрання,форми діяльності,структура не зазнали значних змін.указом Президії Верховної Ради УРСР Рада Народних Комісарів УРСР була перетворена відповідно на Раду Мінастрів Української РСР,відбувся перерозподіл компетенції між союзними й республіканськими урядовими органами на користь останніх.зменшилась кількість загальносоюзних міністерств і збільшилась кількість союзно-руспубліканських.

15. Право Право України у період, що вивчається, розвивається, як і держава, по шляху демократизації. XX з'їзд КПРС закликав усі партійні та радянські органи пильно стояти на сторожі законності. Адже командні риси права виявилися сильнішими і в багатьох випадках перемагали демократичну тенденцію. Цивільне право. Основа цивільно-правового регулювання — право державної власності — залишилася непохитною. Як завжди, воно спрямовується на розвиток і зміцнення державної власності. У цей період значно збільшується кількість об'єктів права державної власності. Була визнана нова, третя форма соціалістичної власності — власність громадських організацій, у тому числі, як виявилося, і власність компартії. Як і раніш, закон піклувався, щоб майно, яке знаходиться в особистій власності, не використовувалось для одержання нетрудо¬вих доходів.Розширюються житлові права громадян. Було скасовано адмі¬ністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини., Трудове право. У період, що вивчається, основним джерелом правового регулювання праці залишався КЗпП 1922 p. Але його постійно доповнювали норми, які розширювали трудові гарантії. 23 квітня 1956 p. було скасовано кримінальну відповідальність за самовільне залишення роботи. На початку 1957 p. відмовилися від призивів-мобілізацій молоді до ремісничих та залізничних учи¬лищ. Відтепер, як і до 26 червня 1940 p., працівник мав право припинити трудові відносини, попередивши про це адміністрацію за два тижні до вказаного ним строку залишення роботи. Таким чином було відновлено право громадянина за власним бажанням укладати та розривати трудовий договір. З метою поліпшення охорони праці підлітків заборонялося приймати на роботу осіб, яким не виповнилося 16 років. Йде процес скорочення робочого часу. З 10 березня 1956 р. для робітників і службовців робочий день у передвихідний день скороче¬но на дві години. З 1958 p. розпочало переведення усіх робітників і службовців на 7-годинний робочий день, який завершився у 1960 p. Були скасовані прибутковий податок і податок з холостяків для самітних і тих громадян, які одержували низьку платню чи стипендію. Колгоспне право. Колгоспне право цього періоду, як і раніш, виходить з хибного уявлення, що сільськогосподарська артіль — єдино правильна форма ведения господарства. Тому основна увага приділялася норма¬тивному регулюванню організації та діяльності колгоспів. Кримінальне право. Деякі демократичні зміни торкнулися і цієї галузі права. Вони звужували сферу кримінальної відповідальності, пом'якшували відповідальність за злочини, що не мали великої суспільної небезпеки, посилювали відповідальність за найбільш тяжкі злочини проти життя та здоров'я громадян тощо. Головним завданням кримінального права була охорона суспі¬льного та державного ладу, соціалістичної власності, особи та її прав і всього правопорядку від злочинних посягань. З особливою силою підкреслювалося завдання запобігання злочинності.. Проголошувалось та послідовно додержувалось положення про те, що підставою кримінальної відповідальності є лише вина, без вини немає і не може бути кримінальної відповідальності. Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років. За тяжкі злочини відповідальність наставала з 14 років. Смертна кара — розстріл — була оголошена виключною мірою покарання. Його застосування допускалося лише за зазначені у законі найбільш тяжкі та небезпечні для держави злочини. Різко знижувався максимальний строк позбавлення волі — з 25 до 15 років. З 1959 p. широко практикується умовне засудження. Воно було відомо радянському праву з 1918 p., але з середини 30-х років застосовувалось рідко. Успіхи у боротьбі зі злочинністю та запобіганні злочинам підготували можливість правильного і доцільного застосування умовного засудження. Його головне призначення — перевиховати винного, піддати його моральному засудженню суспільства, переду¬сім його трудового колективу. Умовне засудження допускало обов'¬язкове залучення громадськості до перевиховання засудженого, особливо тоді, коли вона клопоталася перед судом про пом'якшен-ня вироку шляхом умовного засудження.

16. Шестидесятники

Спочатку осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» —

нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього

належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген

Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них

приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель

та брати Горині. Вражаючою рисою цієї групи було те, що її члени являли

собою зразковий продукт радянської системи освіти й швидко робили собі

багатообіцяючу кар’єру. Деякі були переконаними комуністами. Хоча дисиденти

діяли переважно в Києві та Львові, вони походили з різних частин України.

Більшість складали східні українці, проте багато з них мали ті чи інші

зв’язки із Західною Україною, де свого часу навчалися чи працювали. Інша

варта уваги риса полягала в тому, що чимало інтелігентів були в своїх

сім’ях першими, хто залишив село й приєднався до лав міської інтелігенції.

Звідси й той наївний ідеалізм та складна аргументація, часто притаманні

їхнім заявам. Загалом вони становили дуже аморфний і неорганізований

конгломерат людей. На Україні налічувалося не більше тисячі активних

дисидентів. Проте їх підтримувало й співчувало їм, напевне, багато тисяч.

Євген Сверстюк писав у 1993 році:

"…Серед ознак шестидесятників я б поставив на перше місце юний

ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає. …

Другою ознакою я б назвав шукання правди і чесної позиції. … Поетів

тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді -

за шукання істини - замість ідеї спущеної зверху для оспівування.

Як третю ознаку я б виділів непрйняття, опір, протистояння офіціальній

літературі та всьому апаратові будівничих казарм."

На останній хвилі відлиги встигло розквітнути багато талантів, які

потім страждали за це.

У 1962 році побачила світ перша поетична збірка Василя Симоненка,

одного з найяскравіших поетів "українського відродження". 1965 та 1973

років у Мюнхені були опубліковані інші його твори, але автор цих видань не

побачив. У 1963 році невідомі злочинці жорстоко побили його і того ж року

він помер.

Однією з найобдарованіших представниць шестидесятників стала Ліна

Костенко. У своїй творчості вона звертається до історичного минулого,

одвічних проблем духовності українського народу.

Характеризуючи найяскравіших представників літератури того часу

Є. Сверстюк писав, що незважаючи на спільні риси, кожен з них відрізнявся

своєю творчою індивідуальністю: "Іван Світличний виводив соцреалізм на

загальнолюдський простір та демонтував теорію партійної літератури. Іван

Драч приніс перші вірші незвичайні та незрозумілі так, наче його й не

вчили, про що і як треба писати. Василь Симоненко заговорив з Україною в

тоні надзвичайної щирості та відвертості. Микола Вінграновський тривожно

заговорив про свій народ, і метафори його звучали апокаліптично. Ліна

Костенко зрідка виступала зі своїми віршами, але то були вірші такої сили

звучання, наче вся радянська поезія для неї неістотна."

Зовсім не те і не так, як навчали в інституті, малювали Віктор

Зарецький, Алла Горська, Галина Севрук, Панас Заливаха.