6Правове становище західноукраїнських земель у складі іноземних держав у 20-30-х роках хх ст.

Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі — Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. З 1919 р. Польщею було окуповано 125,7 тис. кв. км земель Східної Галичини та Західної Волині, що становило третину усієї території тодішньої Польщі. На цій території в 1931 р. проживало 8,9 млн осіб — 5,6 млн українців, 2,2 млн поляків. Ці землі стали для Польщі новими джерелами сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту.

На території Румунії у 1920 р. проживало майже 790 тис. українців, що становило 4,7% усього населення країни. Основними місцями їх зосередження були Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бесса-рабії. Неприхована колоніальна політика призвела до деградації народного господарства українських земель. На Буковині за 1922—1929 рр. було закрито 85 промислових підприємств і майстерень. Загалом кількість підприємств на Буковині до 1935 р. скоротилася наполовину, а в Акермансь-кому та Ізмаїльському повітах — більш ніж на чверть. Не кращою була ситуація у сільському господарстві. Розміри селянських наділів в українських повітах Бесса-рабії зменшилися майже в три рази.

Чехословаччина в 20-30 роках була єдиною в Центральній Європі достатньо демократичною країною. Вона окупувала Закарпаття, і незабаром її політика в цьому регіоні набрала поміркованого характеру. Але діяльність і цієї країни підпорядковувалася єдиній меті — утриманню під своїм контролем прадавньої української землі. Чужа українцям влада несла їм іноземне панування, соціальне та національне гноблення, хоча і в значно пом´якшеному вигляді. Чеський уряд не надавав Закарпаттю бажаної автономії. У розвинутій промисловій Чехословаччині Закарпаттю відводилася роль економічно занедбаної аграрної провінції, що постачала сировину та дешеву робочу силу метрополії. Промисловість майже не розвивалася. Дещо зростала лісова та лісохімічна галузі. Робітники (у 1930 р. їх налічувалося 16 тис. чол.) піддавалися жорстокій експлуатації. їм платили у 1,5-2 рази менше, ніж у центрі країни, при значно гірших умовах праці.

7Надзвичайне законодавство срср та право урср в 30-ті рр. Особливості функціонування радянського законодавства у новоприєднаних західних областях України.

Демократизація державно-правового життя в період нової еконо­мічної політики мала вимушений характер і тривала недовго. Державність у Радянській Україні, яка з моменту виникнення була до­сить прозорою, зазнавала дедалі більших обмежень. Утворення Со­юзу РСР, який в період сталінського режиму з “добровільного союзу республік” перетворився на жорстко централізовану державу, призвело до фактичної втрати Україною державного суверенітету. Відбувалося знищення політичної опозиції, зрощення партійної бюрократії з державницьким апаратом, встановлення режиму особистої влади вождя партії. Загальнодемократичні принципи кодифікації законодавства 20-х років не відповідали потребам тоталітарної держави. Головною тенденцією розвитку права стала перевага загальносоюзного зако­нодавства над республіканським. Конституція СРСР 1936 р. і Конституція УРСР 1937 р. надали Комуністичній партії статус “керівно­го ядра”; її рішення набули обов’язкової сили в державі й суспільстві. Репресивні органи СРСР та їхні філіали в Україні, нехтуючи норми права, застосовували нечуване насильство, жертвами якого стали мільйони людей.