- •Менеджмент виробничих процесів на підприємствах зв’язку
- •І. Менеджмент організацій виробничих процесів на підприємствах зв’язку в умовах змін у людському суспільстві та суспільному виробництві
- •Основні зміни у людському суспільстві на рубежі хх та ххі століть
- •Різка зміна народжуваності в розвинутих країнах
- •Зміна визначення ефективності
- •Глобалізація конкуренції
- •1.1.4. Невідповідність між економічною глобалізацією і політичною роз'єднаністю
- •5. Зміна пріоритетів у процвітаючих областях
- •Зміни як фактори ”удесятерённой сили”
- •1.1.7. Основні принципи політики змін
- •Визначення та основні риси інформаційного суспільства
- •Визначення інформаційного суспільства
- •Особливості та характерні риси інформаційного суспільства
- •Шляхи переходу до інформаційного суспільства
- •Глобальна інформаційна інфраструктура
- •Визначення глобальної інформаційної інфраструктури як бази інформаційного суспільства
- •Сьогодн
- •Основні складові частини глобальної інформаційної інфраструктури
- •Телекомунікаційна інфраструктура – основа інформаційної інфраструктури
- •Базова (транспортна) мережа та мережа доступу
- •Іі. Єнсзу як частина інформаційної інфраструктури та інформаційного суспільства
- •2.1. Основні положення створення та розвитку єнсзу
- •2.1.1. Необхідність розробки основних положень
- •2.1.2. Організаційна структура єнсзу
- •2.1.3. Технологічна структура єнсз
- •2.2. Використання новітніх технологій при розвитку єнсзу [6, 7]
- •2.2.1.Пакетні технології та їх особливості [8, 9]
- •2.2.2. Технологія dwdm [7]
- •2.2.3 Мобільні мережі третього покоління [10, 11]
- •2.3. Тенденції і перспективи розвитку єнсзу [12]
- •2.3.1. Становлення ринку зв'язку України
- •2.3.2.Тенденції технічного розвитку
- •2.3.3. Тенденції економічного розвитку
- •2.3.4. Контрольні цифри розвитку єнсзу.
- •Ііі. Основи управління мережами та підприємствами зв’язку
- •3.1 Особливості роботи підприємств зв'язку в ринкових умовах [13]
- •3.1.1 Взаємини підприємств зв'язку, користувачів і органів управління до перебудови
- •Міністерство
- •Підприємства зв’язку
- •Користувачі
- •3.1.2 Зміни у взаєминах у ринкових умовах
- •3.1.3 Основні вимоги до керівників підприємств у сучасних умовах [25]
- •3.2 Основні принципи та методи управління [14, 15, 17]
- •3.2.1. Загальні поняття щодо управління [16]
- •3.2.2 Менеджмент та управління спільне та відмінне
- •3.2.3 Директивний та економічний методи управління [16]
- •3.2.4 Оперативне і стратегічне управління [18]
- •3.3. Задачі оптимального управління та методи їх вирішення [16, 19]
- •3.3.1. Природа прийняття рішень [16]
- •3.3.2 Класифікація задач управління [16]
- •3.3.3 Методи рішення задач оптимального управління [16]
- •3.3.4 Загальний вигляд задачі оптимального управління
- •3.4 Метод лінійного програмування як приклад вирішення проблем оптимізації управління [19, 27]
- •3.4.1 Загальна форма задачі лінійного програмування та її складові
- •3.4.2. Розуміння понять "цільова функція" та "обмеження"
- •3.4.3. Методи рішення задачі
- •3.4.4. Приклад задачі лінійного програмування стосовно підприємства зв'язку
- •IV Регулювання телекомунікацій
- •Законодавство з регулювання у сфері телекомунікацій [20, 21]
- •Обгрунтування необхідності регулювання
- •4.1.2 Основні нормативні документи в сфері телекомунікацій
- •Зміни в законодавстві як наслідок перетворень у сфері регулювання
- •4.1.4. Основні особливості Закону України “Про телекомунікації”
- •Органи регулювання та їх повноваження [20]
- •4.2.1 Структура управління галуззю, яка випливає з Закону України “Про телекомунікації”
- •4.2.2. Повноваження та відповідальність Національної Комісії з питань регулювання зв’язку
- •4.2.3 Повноваження та відповідальність Центрального органу виконавчої влади у галузі зв’язку
- •4.3. Основні напрямки регулювання [22, 23]
- •4.3.1. Політика ліцензування
- •4.3.2. Забезпечення соціально доступних послуг
- •4.3.3. Регулювання відносин підприємств зв’язку між собою
- •4.3.4. Контроль якості надання послуг
- •4.3.5. Сертифікація обладнання та послуг
- •4.3.6. Розподіл обмежених ресурсів
- •4.3.7. Тарифна політика
- •V Основи експлуатації обладнання і мереж на підприємствах зв’язку
- •5.1 Загальні положення і методи експлуатації телекомунікаційних мереж на підприємствах зв’язку [16, 17]
- •5.1.1. Загальні правила здійснення підприємницької діяльності [20]
- •5.1.2. Визначення поняття “експлуатація” стосовно до підприємств зв'язку
- •Основні складові системи технічної експлуатації
- •5.1.4. Задачі, що вирішують підсистеми технічної експлуатації
- •5.1.5.Основні методи технічного обслуговування засобів зв'язку
- •5.2 Оптимізація структури резерву та поняття надійності засобів зв'язку [16, 19]
- •5.2.1 Надійність та її властивості
- •5.2.2. Постановка задачі оптимізації структури резерву
- •5.2.3 Розрахунок надійності складних систем
- •5.2.4. Методи оптимізації резерву
- •5.3. Організація профілактичного обслуговування обладнання [16, 17]
- •5.3.1. Принципи профілактичного обслуговування
- •5.3.2. Оптимізація періоду профілактики
- •5.3.3. Прогнозування відмов
- •5.4. Організація оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами України [24]
- •5.4.1. Загальні принципи оперативно-технічного управління
- •5.4.2. Основні завдання системи оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами
- •5.4.3. Основні завдання та функції Національного центру
- •5.4.4. Основні завдання та функції центрів управління мережами
- •VI. Визначення економічної ефективності, створення та впровадження нової техніки [26]
- •6.1.Загальні положення
- •6.2. Оцінка науково-технічної ефективності результатів нддкр
- •6.3.Економічна ефективність впровадження науково-технічних розробок
- •6.4.Оцінка соціальних наслідків науково-технічних розробок та їх реалізації
- •6.5 Додатки
- •6.5. 1. Орієнтовна шкала балів для порівняння науково-технічного рівня результатів нддкр та значень нормативних величин вагових його коефіцієнтів
- •6.5.2. Розрахунок економічної ефективності створення технології виробництва нового електроприладу
- •6.5.3. Приклади врахування невизначеності та ризику в розрахунках потенційного економічного ефекту науково-технічного розробки
- •6.5.4 Економічні аспекти впровадження нддкр
- •6.5.5.Соціальні аспекти розрахунків ефективності
- •Список використаної літератури
- •Питання до модульного контролю Модуль 1
- •Визначення інформаційного суспільства.
- •Глобальна інформаційна інфраструктура.
- •Модуль 2
- •Пакетні технології та їх особливості
- •Модуль 3
- •Модуль 4
- •IV. Ситуаційне завдання
- •Модуль 5
- •Завдання і методичні вказівки до курсової роботи з курсу менеджмент підприємств зв’язку
- •Завдання і методичні вказівки до курсової роботи з курсу Організація виробничих процесів на підприємствах електрозв'язку "Визначення ефективності створення мережі атм"
Зміни в законодавстві як наслідок перетворень у сфері регулювання
Зміни в законодавстві країни обумовлені тими зрушеннями в економіці і державному устрої країни, що “потрясають” Україну в останні десятиліття. Головним фактором змін було знаходження Україною державної самостійності і початок створення ринкової економіки (на початку 90-х років минулого століття). Разом з цим в основному втратила силу законодавча база колишнього СРСР, і Україна в прискореному темпі стала готувати свою нормативну базу. Першою “ластівкою” став Закон України “Про зв’язок”, прийнятий Верховною Радою України в 1995р. Цей Закон юридично позначив кінець ери адміністративного управління в зв'язку, заборонивши втручання адміністрації в господарську діяльність операторів зв'язку (стаття 5). Разом з цим він визначив права й обов'язки, як підприємств зв'язку, так і споживачів послуг зв'язку в нових ринкових умовах. Функції регулятора зв'язку були покладені на адміністрацію зв'язку в особі Держкомзв’язку України. Вже цей закони містить елементи регулювання, які направлені на підтримку знову виникаючих підприємств зв'язку і стимулювання конкуренції (наприклад, ст. 15 “Антимонопольні правила”).
Період 90-х років характеризувався становленням ринку зв'язку України. У цей проміжок часу виникає велика кількість підприємств зв'язку, заснованих на приватній формі власності.
Усього до 2000р. Держкомзв’язку України видав близько 1000 ліцензій на здійснення підприємницької діяльності в галузі зв'язку. Основне навантаження по регулюванню зв'язку в цей період лягають на Держкомзв’язок (зараз Департамент зв'язку й інформатизації міністерства транспорту і зв'язку України). Велику роботу проводять наукові установи галузі з підготовки нормативних документів.
Однак до 2000р. стало ясно, що реальний розвиток галузі не укладається в рамки існуючого Закону України “Про зв’язок”. Він став стримувати лібералізацію галузі і розвиток ринкових відносин. Особливу гостроту набули відносини між домінуючим оператором “Укртелеком” і приватними операторами зв'язку .
У цих умовах стало актуальним створення нового Закону, що визначає правила “гри” на ринку зв'язку України.
І такий Закон був створений. Він одержав назву “Про телекомунікації”. Після численних дискусій і обговорень, що тривали майже два роки, Закон був прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом наприкінці 2003р.
4.1.4. Основні особливості Закону України “Про телекомунікації”
Прийнятий Закон є істотним кроком вперед у напрямку удосконалення ринкової системи господарювання і її лібералізації.
Закон установлює правову основу в діяльності у сфері телекомунікацій, повноваження держави по управлінню і регулюванню цієї діяльності, прав, обов'язків фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у ній.
Закон встановлює основні принципи діяльності в сфері телекомунікацій:
доступ споживачів до загальнодоступних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті;
взаємодія та взаємозв’язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення можливості зв’язку між споживачами всіх мереж;
забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил;
державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікацій;
заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг;
збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць;
впровадження світових досягнень у сфері телекомунікацій, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних та фінансових ресурсів, новітніх технологій, управлінського досвіду;
сприяння розширенню міжнародного співробітництва у сфері телекомунікацій та розвитку глобальної телекомунікаційної мережі;
забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг;
ефективність, прозорість регулювання у сфері телекомунікацій;
створення сприятливих умов діяльності у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей технологій та ринку телекомунікацій.
Закон встановлює основи державного управління і регулювання. У порівнянні зі старим Законом “Про зв’язок” по-іншому представлені органи управління. Вищим органом управління телекомунікаціями є Кабінет Міністрів України (раніше - Верховна Рада України). При цьому діяльність Кабінетів Міністрів у напрямку комунікацій зосереджується на:
проведенні державної політики в сфері телекомунікацій;
забезпеченні рівних умов розвитку усіх форм власності в сфері телекомунікації;
управління об’єктами державної власності;
координації діяльності міністерств і відомств у сфері телекомунікацій .
Таким чином, функції держави з безпосереднього управління підприємствами зв'язку сильно обмежені. На відміну від попереднього Закону, нині передбачається здійснення політики регулювання спеціально для цього утвореним органом - Національною комісією з питань регулювання зв'язку (НКРЗ). На неї покладені обов’язки за рішення основних проблем регулювання. Як і раніше, передбачається існування центрального органу виконавчої влади в сфері комунікацій (Департамент зв'язку й інформатизації міністерства транспорту і зв'язку України). Він в основному вирішує питання, які стосуються реалізації державної політики в області зв'язку. Однак деякі функції регулювання за ним усе таки залишилися .
Спеціальний розділ Закону (глава IV) присвячений технічним засобам телекомунікацій, тут робиться упор на необхідність проведення сертифікації (підтвердження відповідності) обладнання зв'язку і визначення критеріїв для видачі дозволів на його використання. Тут же регламентуються питання стандартизації і метрології в сфері телекомунікацій.
У главі V Закону обмовляються основні вимоги з створення й експлуатації телекомунікаційних мереж. Відзначається, зокрема, що уся відповідальність за стан мереж покладається на операторів, що їх експлуатують. Управління мережами здійснюється самостійно тими ж операторами. Однак у надзвичайних обставинах відновлюється централізоване управління всіма мережами Національним центром оперативно-технічного управління, порядок діяльності якого визначає Кабінет Міністрів України.
У главах VI і VII більш докладно, ніж раніше, визначаються права й обов'язки споживачів послуг, операторів і провайдерів телекомунікацій.
Цілий розділ Закону (VIII глава) присвячений регулюванню доступу до ринку телекомунікацій (тобто ліцензуванню діяльності операторів). При цьому звертається увага на неприпустимість дискримінації при видачі ліцензії, стимулювання їхньої активної діяльності, заохочення конкуренції.
У главі IX викладаються принципи регулювання взаємного з'єднання телекомунікаційних мереж. Це питання є дуже гострим для умов України, тому що в нас в галузі телекомунікацій наявний домінуючий оператор (Укртелеком). Відносини між домінуючим і іншими операторами іноді доходять до судових розглядів. Новий Закон покликаний внести ясність у питаннях взаємин операторів і забезпечити справедливий вирішення суперечок.
Ще один важливий напрямок регулювання діяльності в галузі телекомунікацій – це порядок надання послуг та їх тарифікації (глави X,XI). Тарифи в зв'язку відіграють двояку роль. З одного боку, вони (при їх збільшенні) можуть сприяти розширенню діяльності підприємств. З іншого вони можуть значно обмежити число споживчих послуг (в умовах, коли велика частина населення має обмежені засоби для існування). Закон визначає тарифи які дозволять дотримати балансу інтересів у непростій економічній ситуації, що склалася в Україні.
У XII главі визначаються основні принципи розподілу номерного ресурсу країни. Відповідальність за рішення цієї проблеми покладено на центральний орган виконавчої влади.
Таким чином, новий Закон, що встановлює правила функціонування і розвитку ринку зв'язку України, визначають основні моменти взаємодій суб'єктів цього ринку. Однак для того, щоб він почав працювати у повну силу, необхідна розробка цілого ряду законодавчих актів. Ці акти повинні, зокрема, уточнити функції і повноваження органів регулювання в галузі зв'язку.