1.4. Порушення внаслідок патологічного підсилення образно-символічної функції мислення.

1) Резонерське мислення.

Це тип мислення, що характеризується схильністю до порожніх, марних, заснованих на поверхнево формальних аналогіях міркувань. Воно виявляється в неадекватній реальній ситуації лідерствування, багатослівності і банальності суджень. При цьому ціль розумової задачі відсувається на задній план, а на передній - висувається прагнення хворого до міркувань.

Тєпліціна описала психологічну структуру резонерського мислення. Вона виявила, що резонерське мислення пов'язано з особливостями особистісно-мотиваційної сфери хворого (надмірною потребою самовираження і самоствердження). Цим і пояснюються типові риси резонерського мислення:

-перебільшена претензиозно-оціночна позиція хворого;

-афективна неадекватність вибору предмету обговорення;

-невідповідність предмету обговорення зі способом доказів і міркувань;

-тенденція до сверхспілкування (з будь-якого приводу,)

-недостатня самокритичність;

-своєрідна манера промови, схильність до багатозначних інтонацій, вживання у надлишку, найчастіше, що ділком не підходять предметів обговорення понять, багатомовність.

Відмінність резонерського мислення у здорових і хворих:

-у ступені перекручування мотиваційного плану розумової діяльності;

-афективної неадекватної мотивації, яка при захворюванні обтяжується іншими порушеннями розумової діяльності.

Зустрічається при шизофренії, олігофренії.

Резонерське мислення при шизофренії:

Вигадливе - мислення, при якому переважають аутистичні позиції особистості і своєрідні особистісні пропорції: тонкощі і спостережливість, що поєднуються з емоційною спрощеністю;

Манерно-резонерське - переважають міркування, переоцінка формальної сторони предмету, обговорення, мала змістовність, банальність, схильність до стереотипії;

Педантичне - відрізняється достатньою контактністю, великою жвавістю інтелекту, схильністю до жартів, „плоским дотепністю" при нерозумінні гумору, утрати почуття такту, надмірною патетичністю, із яким вимовляються банальні судження.

2) Символічне мислення.

Символіка властива нормальному мисленню для вираження об'єктів, думок, ідей. Це спеціально розроблені знаки. Інший зміст набуває символіка психопатології. Найбільше часто символічне мислення зустрічається при шизофренії. Тут символічне мислення відрізняється неповторною своєрідністю, відбиває властиву їм аутистичну особистісну позицію й у відомій мірі особливості протікання захворювання.

Для шизофренії характерно 2 типи символічного мислення:

-конкретно-наочна (наглядна) символіка спостерігається при значній вираженості психологічного дефекту, що проявляється в емоційному зниженні. Вона відрізняється переваженням наглядного характеру мислення і, у заміщенні одних понять іншими, часто відіграє роль лише їх часткове, далеко не суттєва подібність. (Скільки на гілці листів, стільки разом мені змінює дружина).

-абстрактний тип символіки (псевдоабстрактний) - це схематична побудова хворих, що надмірно відірвані від реальності. Тут символи не виконують головне своє призначення, тобто не служать економності й упорядкованості процесу мислення. (Наприклад, просять намалювати щастя, малює стрілку.) З'являється на ранніх етапах she.