15. Фонди соціального страхування в зарубіжних країнах:

1, Фонд страхування за віком, інвалідності та на випадок втрати годувальника; Фонд страхування державних службовців (США),

2, Фонд пенсійного страхування робітників і службовців, Фонд страхування по хворобі, Фонд страхування на випадок безробіття (Німеччина),

3, Фонд національного страхування, Пенсійні фонди державних п-ств (Великобританія),

4, Фонд страхування здоровя, Фонд національних пенсій, Фонд страхування від виробничого травматизму, Фонд страхування від безробіття (Японія),

5, Національний інститут соціального страхування, Національний інститут страхування по безробіттю, Національна установа соцстрахування державних службовців (Італія),

6, Фонд страхування по хворобі, інвалідності та материнству; Пенсійний фонд; Фонд допомоги сімям; Національний фонд д

16.Спеціальні фонди — четверта ланка фінансової систе-ми. До спеціальних фондів за кордоном належать різні автономні та приєднані бюджети, позабюджетні фонди, спеціальні кошто-риси і рахунки. На них покладаються насамперед економічні та соціальні функції. Використовуючи кошти фондів, держава може втручатися в процес виробництва, надавати субсидії і кредити підприємствам, зовнішні позики, робити соціальні послуги насе-ленню.

У фінансовій системі зарубіжних країн спеціальні (цільові) фонди займають важливе місце. В них акумулюється значний обсяг грошових коштів. У Франції спеціальні фонди за розміром наближаються до державного бюджету країни. У Японії зі спеціальних фондів фінансується більше половини державних витрат, у Великобританії - 1/3.

До спеціальних фондів у зарубіжних країнах відносяться різні автономні і приєднані бюджети, позабюджетні фонди, спеціальні кошториси і рахунки. На них покладаються, насамперед, економічна і соціальна функція. За рахунок коштів фондів держава втручається в процес виробництва, надає субсидії і кредити підприємствам, а також зовнішні позики, робить соціальні послуги населенню.

Спеціальні фонди мають цільовий характер. Так, фонд соціального страхування призначений для виплат пенсій і допомоги застрахованим, кредитні фонди - для надання позичок підприємствам або іншим країнам. Однак у деяких фондах вид витрат не завжди точно визначений. Так, у Великобританії існує фонд Головного скарбника (міністра фінансів), створюваний із залишків фондів міністерств і відомств, щоб підтримати рівновагу в усіх фондах.

Спеціальні фонди відрізняються один від одного правовим статусом, метою використання.

За правовим статусом спеціальні фонди діляться на державні і місцеві. Перші знаходяться в розпорядженні центрального уряду. Це найбільш важливі фонди: інвестиційні, валютні та інші.

У місцевих органів влади є велика кількість місцевих фондів, серед яких найбільшими є позикові фонди. У Великобританії такий фонд діє з кінця ХІХ століття і використовується для фінансування капітальних вкладень.

У залежності від мети використання спеціальні фонди діляться на економічні, науково-дослідні, кредитні, соціальні, особистого і майнового страхування, військово-політичні, міждержавні.

Економічні фонди призначені для регулювання господарського життя. До них відносяться інвестиційні, коньюктурні. Кошти цих фондів направляються на фінансування приватних компаній і малорентабельних державних підприємств, особливо у період циклічних криз. Допомога надається у формі субсидій і пільгових кредитів.

У США функціонує фонд перебудови і розвитку економіки, що формується за рахунок коштів федерального бюджету. Головне його завдання - страхування банківських операцій із приватними промисловими компаніями. З 1984 р. він здійснює управління новими програмами економічного розвитку і, насамперед, програмами розвитку чорної металургії. Цей фонд стимулює приватний бізнес, особливо в роки спаду виробництва.

Різноманітні економічні фонди діють у Японії: інвестиційний бюджет або програма державних інвестицій і позик; спеціальні рахунки (автономні бюджети центрального уряду і місцевої влади). Самий великий фонд - інвестиційний бюджет, що становить кошторис субсидій і кредитів держави державним корпораціям. Його обсяг досягає половини державного бюджету. Цей фонд формується з коштів ощадних, страхових, пенсійних і інших довірчих фондів і використовується для фінансування державного сектора у формі безповоротних субсидій і пільгових кредитів. Державні корпорації створюють сприятливі умови для функціонування приватного капіталу за допомогою політики низьких цін і тарифів. Таким чином, інвестиційний бюджет, обслуговуючи ці корпорації, підтримує через них широку мережу приватних компаній.

Розвиток НТР породжує створення науково-дослідних фондів, що використовуються для фінансування підтримки наукових досліджень у промисловості, будівництві, а також утримання державних наукових центрів, що здійснюють розробку фундаментальних досліджень. У США діє 2 великих фонди: національний науковий фонд (ННФ) і науковий фонд бюро стандартів (НФБС). Кошти ННФ формуються за рахунок надходжень із федерального бюджету, відрахувань від доходів промислових підприємств, а також внесків університетів і коледжів. Витрачається на фінансування програми в області фундаментальних досліджень, на премії вченим за наукові дослідження, на будівництво наукових центрів, підготовку кадрів. НФБС фінансує компанії, що проводять експерименти і доводять наукові дослідження до їх промислового і сільськогосподарського використання.

Кредитні фонди - це кошти, що знаходяться в розпорядженні державних банків, ощадних кас, інших кредитних установ, надані на умовах повернення і сплати відсотків. Переважним правом користування такими фондами володіють юридичні особи, що виконують державні закони або працюють відповідно до державних програм розвитку країни. Велике значення кредитні фонди мають у Франції, до них належать фонди Банку Франції, Банку зовнішньої торгівлі, депозитно-ощадної каси. У США функціонує цілий ряд кредитних фондів, що здійснюють програми, зосереджені в найважливіших галузях - сільське господарство, житлове будівництво і зовнішньоекономічні зв'язки. Фонди цих кредитних установ формуються за рахунок коштів казначейства, а також шляхом продажу власних зобов'язань і використовуються для надання позичок на різні цілі (реалізацію врожаю, будівництво складів й інші сільськогосподарські потреби).

Важливе значення для експорту американського капіталу має фонд Експортно-імпортного банку США. Банк видає довгострокові кредити (до 15 - 20 років) американським експортним компаніям, а також надає гарантії з експортних кредитів приватних банків (у межах 3 - 60 % суми кредиту). Основним джерелом ресурсів банку є власні кошти і позики.

Внески застрахованих представляють прямі відрахування з їх доходу. По суті, це прямий цільовий податок. Ставка внеску в більшості розвинутих країн встановлюється у відсотках до сукупного доходу і є пропорційною, незалежно від розміру доходу. При цьому передбачається річна максимальна сума внеску або максимальний доход, до якого застосовується ставка. Ставки внеску встановлені в розмірі: у США - 7,15%, у Великобританії - 5,7% і 9 % (у залежності від розміру доходу), у Франції - 5,7 %; у Японії - 5,3 %. У країнах діє або один внесок із фізичних осіб за всіма видами страхування (США), або декілька (ФРН, Франція), сплата яких надає право на відповідні види соціальних послуг. Внески з підприємств стягуються у відсотках не до загального фонду заробітної плати зайнятих, а до заздалегідь встановленої максимальної валової заробітної плати, тобто суми, що перевищують цей максимум, не враховуються. Тому, чим вище частка кваліфікованих працівників у компанії, чим вище їх заробітна плата, тим менше відрахувань роблять вони в соціальні фонди.

Серед міждержавних фондів найбільше значення мають Міжнародний валютний фонд, завданям якого є врегулювання міжнародної ліквідності з метою рівноваги платіжного балансу, і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, що дає довгострокові кредити для розширення виробничих потужностей терміном на 20 років під гарантію урядів країн-членів. У Європейському Союзі створений ряд міждержавних фондів, у тому числі Бюджет Європейського Союзу, Європейський фонд розвитку, Європейський фонд валютного співробітництва.

17. У фінансовій системі зарубіжних країн важливе місце належить державним підприємствам. На сучасному етапі розвитку, незважаючи на проведену в 80-х рр.. приватизацію, державна власність у цих країнах зберігає сильні позиції в економіці. Державні підприємства отримують численні замовлення, забезпечуючи приватному підприємництву великий і гарантований ринок збуту по ряду виробів, стимулюють процес накопичення капіталу шляхом перерозподілу національного доходу на користь інших ланок фінансової системи (через низькі ціни і тарифи на продукцію державних і високі ціни на продукцію приватних підприємств, яка споживається державними) та інвестування власних коштів у малорентабельні галузі економіки.

Можна виділити кілька причин утворення державних підприємств, які часто переплітаються і діють одночасно.

1. Економічні причини викликані необхідністю втручання держави в господарські процеси. Функціонування державних підприємств впливає на співвідношення між окремими галузями матеріального виробництва, сприяє зміні його структури, стимулює зростання прогресивних галузей.

Широке впровадження нової техніки і наукових досягнень, автоматизація виробничих процесів вимагають великих фінансових коштів, високорозвиненої енергетичної бази. У зв'язку з цим особливого значення набуває розвиток в рамках держави таких галузей промисловості, як газова, електроенергетична, нафтова, вугільна. Крім цього, створювалися державні науково-дослідні центри і дослідні підприємства; проводиться санірування монополістичних підприємств, що опинилися на межі банкрутства; будуються нові підприємства в капіталомістких галузях. Державні підприємства широко використовуються як інструмент антициклічного і антиінфляційного регулювання.

2. Розвиток вищеназваних галузей, проведення дослідницьких робіт вимагають великих первісних капіталовкладень. Приватні підприємства неохоче йдуть на ризик, пов'язаний з освоєнням нових виробництв. Тому ці витрати фінансує держава. У цьому й полягають фінансові причини.

3. Політичні причини обумовлені розвитком інтернаціоналізації, що призвело до широкої участі державних підприємств у процесах інтеграції виробництва і капіталу. В сучасних умовах державні і змішані підприємства створюють закордонні філії за участю іноземного капіталу, укладають ліцензійні та інші угоди з науково-технічної співпраці і таким чином стають безпосередніми учасниками міжнародних економічних відносин. Багато державнихпідприємства реалізують за кордоном значну частину виробленої продукції (це особливо характерно для Франції, яка за кордоном продає 5060% всієї продукції ряду державних компаній).

Державні підприємства у зарубіжних країнах розрізняються по правовому положенню, системою управління, організації економіки та фінансів, характеру взаємовідносин з бюджетом. Їх можна розділити на три основні групи: державні корпорації; змішані підприємства; підприємства, що знаходяться на бюджетному фінансуванні.

Найважливіше значення мають державні корпорації, які являють собою великі промислові комплекси, які охоплюють всі підприємства галузі або значну їх частину. Кожна корпорація затверджується спеціальним парламентським актом; вона володіє виробничої та фінансової самостійністю, правом вступати в договірні відносини з іншими підприємствами.

Відмінною рисою державних корпорацій є їх "автономність", тобто їх повсякденне виробнича діяльність перебуває поза парламентського контролю; фінанси відокремлені від державного бюджету.

Змішані підприємства це підприємства, частина капіталу яких належить державі. Вони створюються в результаті придбання державою частини акцій підприємства або будівництва державою підприємств із залученням до його участі приватного капіталу. Управління такими підприємствами аналогічно управління акціонерними товариствами.

Підприємства, які перебувають на бюджетному фінансуванні, входять до складу управлінь відповідних міністерств або муніципалітетів. Вся їх господарська діяльність регламентується державою. Прибуток повністю або частково надходить до відповідних бюджетів, а капітальні вкладення фінансуються головним чином за рахунок бюджетних асигнувань. Ці підприємства щорічно складають кошториси, які затверджуються одночасно з державним чи місцевими бюджетами. На них повністю поширюється процедура, що діє стосовно державного та місцевих бюджетів.

Фінанси державних підприємств являють собою сукупність економічних грошових відносин, пов'язаних з формуванням і використанням фондів грошових коштів і накопичень підприємств, а також з контролем за формуванням, розподілом і використанням цих фондів і нагромаджень.

Взаємовідносини державних корпорацій з бюджетною системою здійснюються по лінії сплати ними податків до державного та місцевих бюджетів, відсотків за кредити та отримання з центрального бюджету субсидій, головним чином на фінансування капітальних вкладень, дотацій і кредитів під високі відсотки.

Взаємовідносини змішаних підприємств з державним бюджетом по лінії податків складаються так само,як і у звичайних акціонерних товариств.

Взаємовідносини підприємств, що знаходяться на бюджетному фінансуванні, з бюджетом будуються за так званим принципом брутто або нетто. У першому випадку до бюджету включаються валові доходи і витрати підприємств, у другому відбивається тільки позитивне або негативне сальдо. Такі підприємства перебувають на самостійному, автономному бюджеті, а в державному або місцевих бюджетах враховуються лише фінансові результати їх діяльності. Як правило, в даний час у більшості країн застосовується принцип нетто.

18.Окремо визначається правовий статус державних підприємств. У різних країнах вони називаються по-різному. Наприклад, у Ве­ликобританії існують публічні корпорації, в США — урядові кор­порації або агенції, в Німеччині та Франції — публічні підприєм­ства або публічні установи. їх правовий статус залежить від особливостей кожної з країн. Однак, незважаючи на ці відмінності, у науковій літературі розглядають загальні ознаки, які дають змо­гу виокремити певні види організаційно-правових форм державних підприємств у західних країнах.

Французькі вчені вважають, що державні підприємства можуть перебувати у користуванні публічних служб або безпосередньо дер­жавних установ, у загальному користуванні на колективних заса­дах, а також у приватному користуванні, не втрачаючи при цьому ознак державної власності. Залежно від того, хто використовує державне майно, зменшується або збільшується обсяг юридичних прав та обов'язків суб'єктів щодо тієї частини державного майна, яке перебуває під їх управлінням, і, відповідно, характер відносин з державними установами.

Французький автор С. Вікам поділяє державні підприємства на монопольні та конкурентні. Монопольні державні підприємства цілком підконтрольні державним установам, мають більш-менш по­стійну клієнтуру споживачів своєї продукції, наділені правом вста­новлювати ціни, що дають змогу їм відшкодовувати свої витрати. Державне керівництво монопольними державними підприємствами не має на меті досягнення деякого комерційного ефекту та одержан­ня прибутку, йдеться лише про те, щоб запобігти збиткам. Конку­рентні державні підприємства у господарській діяльності враховують умови, що виникають на ринку. Залежно від здійснюваної державою економічної політики вони намагаються економічно впливати на підприємства недержавного сектору. Присутність на ринку конку­рентних державних підприємств дає можливість позитивно вплива­ти та стабілізувати ціноутворення і рівень заробітної плати на відпо­відному ринку. 

Дослідники проблем державного сектору економіки Португалії, зокрема, А. Фернандеш, зазначають, що декрет 1976 р. визначає державний сектор як важливий засіб здійснення економічної полі­тики уряду й передбачає контроль з боку галузевих міністерств за використанням державними підприємствами фінансових коштів. З огляду на фінансове становище державних підприємств учений поділяє їх на такі групи:

рентабельні підприємства, що мають можливість відшкодо­вувати витрати на капітальне будівництво та робити іншіінвестиції у розвиток виробництва;

підприємства, які мають позитивний баланс, але отримува­ний прибуток надто малий, аби фінансувати свій розвитокбез допомоги з боку держави;

збиткові підприємства, яким постійно бракує фінансовихкоштів для того, щоб мати позитивний баланс.

Розглядаючи правовий статус держ. підприємств у Вели­кобританії, Франції, ФРН, Р. Наришкіна виокремлює три основні організаційно-правові форми:

підприємства, капітал яких установлено у формі торговель­них товариств;

підприємства, капітал яких не розділено на акції або паї;

казенні товариства.

Правовий статус публічних корпорацій (компаній) найдеталь-ніше визначено в Великобританії. Залежно від характеру здійсню­ваної діяльності тут розрізняють:

комерційні державні підприємства (публічні корпорації).

Наприклад, Британська рада газової промисловості, Комітет з атомної енергії,

публічні корпорації управлінського типу, що забезпечують функціонування та управління сферою обслуговування.

Наприклад, корпорація з управління госпіталями на регіо­нальних засадах, корпорації з розвитку міст і житлового бу­дівництва;

публічні корпорації, які забезпечують консультативні та регу­люючі функції, наприклад, щодо ціноутворення та прибутків.

Що стосується казенних підприємств, то вони не мають юри­дичної, господарської і фінансової самостійності, ними управляють міністерства або інші установи, у господарському обігу вони ви-ступають не від свого імені, а від імені того державного закладу, у віданні якого перебувають, вони не сплачують податків, а їхні при­бутки та витрати відображаються у державному бюджеті. Це, на­приклад, порохові заводи, гобеленові майстерні, пошта, телефон у Франції; порохові заводи та королівські доки у Великобританії; пивоварні заводи (броварні), підприємства з видобутку торфу та солі у землях ФРН тощо.

Згідно з науковими джерелами США, державні підприємства за характером відносин з державним бюджетом поділяються на ко­мерційні та держбюджетні. Останні називаються урядовими аген­ціями. Фінансові ресурси комерційних державних підприємств фор­муються з прибутку, за рахунок позик у держави або емісії власних цінних паперів. їх звільнено від багатьох видів державного контро­лю з боку Конгресу США та Білого дому, вони мають великі права у сфері господарської правосуб'єктності. Також вони самостійно ук­ладають договори та угоди, визначають порядок найму та звільнення тощо. Урядові агенції фінансуються з державного бюджету США відповідно до рішень, які щороку приймає Конгрес. Фінансування має цільовий характер, невикористані у поточному році кошти по­вертаються до бюджету. Дії урядових агенцій на ринку перебувають під жорстким контролем урядових установ США.