1.Державний кредит —економічна категорія, яка об’єднує кредитні відносини між державами, з одного боку, та юридичними і фізичними особами, з іншого. При цьому дер-ва чи місцеві органи управління виступають головним чином, як позичальники коштів.

Призначення ДКу виявляється в І чергу в тому, що він є засобом мобілізації в руках д-ви дод. фін. ресурсів. У випадку дефіцитності держ. б-ту фінансові ресурси, які додатково мобілізуються, направ-ляються на покриття різниці між бюджетними доходами та вида-тками. При позитивному бюджетному сальдо кошти, які мобілі-зуються за допомогою державного кредиту, прямо використову-ються для фінансування економічних та соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором при-скорення соціально-економічного розвитку країни.

Державні та місцеві позики емітуються, головним чином, тоді, коли в бюджетах присутній дефіцит, тобто так звані звичайні до-ходи не покривають видатки держави. Протягом усіх років після Другої світової війни у провідних зарубіжних країнах внаслідок (в основному) високих військових витрат, державні бюджети ха-рактеризувалися великими хронічними бюджетними дефіцитами.

Функціями державного кредиту є позички і казначейські зобов'язання.

ДК - це відносини вторинного розподілу ВВП.

Оцінюючи фінансове значення державного кредиту, не слід забувати, що кошти, які мобілізуються державою з його допомогою, є взятими наперед податками. Необхідність повернення коштів ДК-у, тобто погашення держ. боргу, вимагає відшукання дод. ресурсних надходжень у б-ет, а вони можуть бути отримані (якщо не вважати “піраміди” нових позик ДК-у) тільки за допомогою дод. податків. До того ж, погашення боргових зобов’язань і виплата відсотків за них відволікає частину бюджетних надходжень від продуктивного використання, скорочує можливості нарощування виробничого й інтелектуального потенціалу суспільства.

Держ. і місц. позики емітуються, гол. чином, тоді, коли в бюджетах присутній дефіцит, навіть самі економічні розвинуті країни світу мають дефіцитний бюджет від 10 до 30%. У урядів є два традиційні способи покриття дефіциту бюджету – це державні позики (державний кредит) та додаткова жорсткість оподаткування.

Однією з гол. хар-ик становища боргової за­лежності країни є співвідношення суми зовн. держ. боргу до ВВП. Міжнар. банк реконструкції та роз­витку критичним рівнем цього показника вважає 80 – 100%. За даними МВФ, у 1995 р. сумарний борг щодо ВВП стано­вив у США – 69%, у Німеччині – 56%, у Франції – 51,9%, у Великобританії – 46,6%, у Японії – 87%, в Італії – 126,7%.

За допомогою розподільної фу-ії ДК-у забезпечується формування коштів єдиного централізованого фонду д-ви — б-ту, а інколи (рідко) і держ. цільових фондів. Як позичальник, д-ва акумулює дод. кошти для фін-ня своїх витрат. У промислово розвинутих країнах держ. внутр. позики є осн. джерелом фін-ня б. дефіциту і разом з тим другим після податків методом фін-ня витрат б-ту. Зокрема, частка внутр. боргу в заг. сумі держ. боргу становить: у США — 86 %, у ВБ — 92, в Італії — 96, у Німеччині — 61, у Данії — 74, в Австрії — 71%. Окрім цього, розподільна фу-ія ДК-у дає можливість більш рівномірно розподілити у часі і між поколіннями под. тягар. Цей ефект особливо посилюється у випадку фін-ня за рахунок запозичених коштів витрат кап. хар-ру, що мають заг.-сусп. призначення.

2. Держ. цінний папір - цінний папір, емітований з метою покриття б. дефіциту від імені уряду або місцевих органів влади, але обов'язково гарантований урядом, що обумовлює стабільність і низький рівень ризику, притаманний даним фінансовими інструментами. Ознаки класифікації ЦП в Німеччині

• за способом передачі прав власності. Розрізняють пред'явницькі, ордерні та іменні ценні папери;

· По виду закріплення прав. Цінні папери поділяються на боргові, до яких відносять перш за все облігації і часткові цінні папери;

· По виду і повторюваності одержуваного доходу. Виділяють цінні папери гр. ринку, що засвідчують право на одноразове отримання певної суми грошей, до яких відносять чеки і векселі; акції та облігації; цінні папери товарного ринку, що засвідчують право на отримання певних товарів, до яких, зокрема, відносять коносаменти і складські розписки.

Найбільше значення на ринку цінних паперів мають класичні цінні папери - акції та облігації.

Осн. власниками акцій є індивідуальні інвестори (прямі власники акцій), які володіють 13% всіх акцій, інституційні інвестори (на їх частку припадає 68%), д-ва (3%) та іноз. інвестори (16%). Практично всі сертифікати акцій знаходяться у централізованому депозитарії. Довгий час він носив назву Німецький касовий союз, а з початку 2000р. - Clearstream.

Акції грyпуються за трьома критeріями - способом передачі прав, виду прав, закріплених в акціях, і часу емісії.

Як фін. інструмент акції займають в економіці Німеччини другорядне значення, на них припадає 40% ринку цінних паперів. Емітенти та інвестори не бачать в акції особливих переваг, інвестори оцінюють акції як недостатньо інформативну, ризиковану і спекулятивну форму вкладу

Значне місце серед цінних паперів займають облігації, які складають 60% ринку цінних паперів.

Банківські боргові зобов'язання поділяються на іпотечні (3% ринку банківських облігацій), боргові зобов'язання спеціалізованих кредитних інститутів (14%), інші банківські зобов'язання (28%), іпотечні листи державних кредитних установ (45%).

Практично вся заборгованість д-ви в більшості розвинених країн втілена в цінних паперах. У США більше 99% заборгованості федерального уряду доводиться на державні цінні папери.

Ринок державних боргових зобов'язань США є найбільшим в світі. Основним емітентом боргових зобов'язань у США виступає Казначейство, яке випускає як ринкові, так і неринкові цінні папери.

Класичним прикладом ринк. цінних паперів служать казн. векселі, різні середньостр. інструменти (ноти) і довгостр. держ. боргові зобов'язання (облігації).

Нерин. держ. боргові інструменти не можуть вільно переходити від одного їх власника до іншого. Вони призначені для розміщення гол. чином серед населення.

Крім того, багато різновидів фондових паперів емітується органами влади на місцях, а також установами та орг-ми, які користуються гарантіями уряду. Казначейство випускає декілька типів держ. цінних паперів - казначейські векселя, казнач. ноти, казнач. облігації.

Неринк. довгостр. іменні цінні папери Уряду США, що продаються тільки інвесторам, тобто фізичним особам. Переважна функція ощадних облігацій – держ. підтримка нац. сис-ми заощаджень, надання, гол. чином резидентам США, можливості розміщення їх заощаджень у високонадійні цінні папери з прибутковістю, що перевищує, як правило, прибутковість казначейських векселів, нот і ставку банківських депозитів.

Структура ринку цінних паперів Великобританії включає первинний і вторинний ринки, а так само безліч ринків по видах фондових інструментів і операцій, які тут значно різноманітніший, ніж в інших країнах.

Первинне розміщення держ. облігацій здійснюється як шляхом публічної підписки (методом аукціону), так і закритого пропозиції (тендеру). Корпоративні облігації розміщуються гол. чином у формі тендеру. Первинне розміщення акцій регламентується Законом про компанії. На первинному ринку широко розвинене розміщення фінансових інструментів.

Особливість емісії цінних паперів у Великобританії - переважний випуск іменних акцій і облігацій.

Вторинний обіг державних облігацій відбувається на Лондонській фондовій біржі, в даний час об'єдналася з Німецькою біржею. Дрібні інвестори можуть проводити незначні операції з цими інструментами через систему поштових установ країни.

Для регулювання та покриття боргу Мінфін випускає два види цінних паперів: облігації та казначейські векселі. До 1998 р . питаннями емісії цінних паперів займався Банк Англії. Найбільшого поширення набули облігації, на частку яких припадає 95% всіх боргових зобов'язань. Відмінною особливістю облігацій є їх дуже висока надійність. Це якість, зокрема, закладено в офіційній назві облігації - Guilt-edged stock (цінний папір з золотим обрізом, тобто - першокласна, гарантована).

По термінах обігу облігації в Англії діляться на короткострокові (менше 5 років до погашення), середньострокові (від 5 до 15 років), довгострокові (понад 15 років до погашення). До останнього сегменту також відносяться безстрокові державні облігації.

Випускаються також конвертовані облігації - короткострокові облігації, що мають право конверсії у довгострокові.

3. Класифікація і форми державних позик в зарубіжних країнах.

Держ. позики є осн. формою ДК-у. Осн. формами ДК-у є держ., казначейські та гарантовані позики.

Держ. позика є одним з найважливіших структурних компонентів у фін. сис-мі багатьох країн, що утворюється внаслідок мобілізації д-ою ресурсів на внутр. і міжнар. ринках капіталу; у результаті нагромаджуються зобов'язання д-ви перед кредиторами, що мають бути покриті за рахунок бюджету країни-позичальника в майбутньому.

Казначейські позики як форма держ. кредиту відображають відносини, коли д-ва відіграє роль кредитора, надаючи фін. допомогу підприємствам за рахунок бюджетних коштів на умовах кредитування.

Гарантовані позики — це така форма державного кредиту, коли уряд гарантує повернення позик, які отримують юридичні особи (підприємства, організації).

Державні гарантії надаються на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.Вони класифікуються за певними ознаками:

1. За емітентами боргових зобов'язань позики поділяються на держ. (випускаються центральними органами упр-ня і надходять до Держ. б-ту) і місц. (випускаються місц. органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети). На відміну від державних місцеві позики (як внутрішні, так і зовнішні) зазвичай мають чітку цільову спрямованість і випускаються для фінансування конкретних економічних чи соціальних програм.

2. За видами кредиторів розрізняють кредити, які можуть надаватися міжнародними фінансовими організаціями (Світовим банком, МВФ, Європейським банком реконструкції і розвитку), іноземними державами та іншими кредиторами.

Державні позики можуть оформлятися у вигляді облігацій, казначейських векселів, казначейських нот, ощадних облігацій.

Облігації — боргові зобов'язання д-ви, за якими у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі % чи виграшу. Облігації можуть випускатися на покриття дефіциту б-ту (знеособлені) та під конкретні проекти (цільові). Держ. облігації у св. практиці зазвичай випускаються на довгостр. період — 10-20 років (іноді на середньостроковий).

Однією з найперспективніших нині політик формування структури державного зовнішнього боргу є вихід на міжнародні ринки капіталу.

Інструментом залучення державами коштів на міжнародному ринку капіталів є міжнародні облігації, випущені емітентом у зарубіжній країні. Це єврооблігації, зарубіжні, глобальні та паралельні облігації.

Єврооблігації — це облігації, випущені емітентом у іншій країні, деноміновані в євровалюті й розміщені міжнародним синдикатом фінансових установ.До зарубіжних облігацій належать:

• "Янкі" (емісія в доларах США, яка здійснюється нерезидентами США, гарантується синдикатом переважно американських фінансових установ, менеджером якого завжди є американський інвестиційний банк, і розміщується переважно у США. Випускаються тільки в іменній формі);

• "Самурай", "Шибосай" (приватне розміщення нерезидентами на фінансовому ринку Японії), "Бульдог" (на ринку Великобританії), "Матадор" (на ринку Іспанії).

Глобальні облігації — це облігації, що одночасно розміщуються як на євроринку, так і на внутрішніх ринках; при цьому вони вільно обертаються між ринками.

Паралельні облігації — це позика, що складається з кількох кредитів, які одночасно розміщуються в різних країнах, причому кожна країна-учасниця залучає один або кілька кредитів у національній валюті.

4. Під упр-ям держ. боргом західні економісти розуміють сук-ть заходів, пов'язаних з випуском і погашенням держ. цінних паперів, підтриманням їх курсу і визначенням процентних ставок, виплатою доходів, проведенням рефін-ня (реструктуризації), установленням ліміту (стелі) боргу. У фін. літ-рі вживаються також класичні поняття, які стосуються методів упр-ня держ. боргом, — конверсія і консолідація. Конверсія в широкому аспекті означає зміну первісних умов держ. позики. Мається на увазі зміна процентних ставок, термінів погашення, в окремих випадках — валюти позики. Консолідація — вужче поняття. Воно означає продовження, пролонгацію терміну дії позик, які були випущені раніше: наприклад, короткостр. облігації обмінюються на середньостр.. У суч. фінансовій теорії і практиці поняття «конверсія» і «консолідація» вживаються рідко, їх фактично замінили термінами «рефінансування» і «реструктуризація».

Рефін-ня — погашення старої заборгованості новою, продовження терміну позики чи збільшення суми, яку може отримати позичальник. Реструктуризація боргу — угода кредитора з боржником про нову схему погашення фінансових зобов'язань. Вона може здійснюватися за допомогою пролонгації боргу, тимчасового мораторію на виплату процентів (чи частини основного боргу), підписання нової угоди зі зміною старих умов.

Рефін-ня здійснюється різними способами, але в будь-якому разі уряд має на меті скоротити короткостр. борг і замінити певну його частину довгостроковим. Перший спосіб рефінансування полягає в тому, що міністерство фінансів проводить обмін облігацій, термін яких закінчився (або облігацій, що погашаються за пред'явленням), на облігації довгострокові. Другий — міністерство фінансів продає довгострокові облігації і на отриману суму випускає короткострокові.

У сучасних умовах уряди віддають перевагу другому способу. Обмін відбувається за добровільної згоди кредитора. Тому операція може бути успішною тільки в тому разі, якщо кредитору запропоновані умови, які його задовольняють: підвищення процентної ставки за новими зобов'язаннями. Оскільки теоретично процентні ставки за довгостроковими цінними паперами вищі, ніж за короткостроковими і середньостроковими (в ціну кредиту включається ризик, пов'язаний з терміновістю), то кредитор може віддати (за певної кон'юнктури фінансового ринку) перевагу обміну старих облігацій на нові.

Емітенти держ. цінних паперів (уряди всіх рівнів і місц. органи влади) у процесі упр-ня держ. боргом прагнуть підтримувати їх курс і отримувати фін. фонди в позику за нижчим процентом. Крім того, уряд, здійснюючи упр-ня боргом, має на меті досягти «найкращої стр-ри боргу», прагнучи виконати «золоте правило держ. фін-ів»: макс-но збільшувати довгострокові позики за скорочення питомої ваги короткострокових.

Крім суто фін. цілей, упр-ня боргом може бути спрямоване на стабілізацію ек-ки, підвищення темпів ек. зростання, заохочення інв-ій, протидію відпливу капіталів за кордон. Отже, упр-ня держ. боргом являє собою складну систему операцій, яка визначається фінансовою та грошово-кредитною політикою і спрямована на вирішення конкретних економічних завдань, що стоять перед державою.

Розглянемо конкретні механізми управління державним боргом на прикладі США — країни, прагматичний досвід якої з цих питань має свою специфіку й особливості, є досить цікавим, повчальним, заслуговує на увагу, а окремі його позитивні моменти можуть бути використані в Україні.

У США упр-ня боргом здійснює Мінфін через спец. структурний підрозділ — Бюро з питань держ. боргу. Федеральні резервні банки (ФРБ) виступають як фін. агенти та депозитарії Мінфіну і виконують його доручення за операціями, пов'язаними з обслуговуванням боргу. Особливу роль відіграє ФРБ Нью-Йорка (округ № 2), який бере участь у розміщенні 70—90 % нових випусків цінних паперів, тобто можна сказати, що первинний ринок державних цінних паперів зосереджено в окрузі № 2.

Крім того, у ФРБ Нью-Йорка функціонує департамент цінних паперів, який здійснює операції Федерального комітету з відкритого ринку. На нього покладено також обов'язок систематично інформувати Федеральну резервну систему (ФРС) і міністерство фінансів про тенденції розвитку фінансового ринку країни та його важливої складової — грошового ринку. Ця інформація використовується ФРС для управління боргом і грошовим обігом. Бюро з державного боргу в казначействі США тісно співробітничає з департаментом цінних паперів ФРБ Нью-Йорка. Взаємні консультації стосуються насамперед технічних деталей продажу державних облігацій, строків і сум нових випусків.

Слід звернути увагу на те, що питання, пов'язані з управлінням державним боргом, розглядаються ФРС передусім з погляду її власного становища на фінансовому ринку. Як теоретики, так і практики ФРС відзначають, що управління понад шеститриль-йонним боргом, який до того ж постійно зростає, — складне завдання. Якщо цю цифру співвіднести з показниками економіки, наприклад з обсягом національного продукту, то можна зрозуміти, який вплив може чинити державний борг США не тільки на американську економіку, а й на все світове господарство.

Функції та обов'язки ФРС і міністерства фінансів чітко розподілені, вони щороку розміщують багатомільярдні нові випуски облігацій, які завжди мають попит. Як стверджують офіційні особи і ФРС, «система працює добре». Найважливішою проблемою, навіть у тому разі, що «все йде добре», є розміщення нових випусків.

Одним із дієвих механізмів грошово-кредитної політики Банку Англії є управління державним боргом країни. Англійський уряд, як правило, приймає бюджет з дефіцитом, оскільки державні видатки перевищують суму надходжень до Державного бюджету. Щоденні потоки коштів між урядом і ринком відображаються рухом коштів на рахунку Національного кредитного фонду

(National Loans Fund - NLF) Банку Англії. У разі короткострокового дефіциту зазначений вище фонд може покрити його, взявши кошти в Банку Англії, а зайві кошти розміщуються у банку. Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим. Банк контролює новий борг уряду й існуючий обсяг боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселі, урядові фондові папери і кредити на валютному ринку .

Казначейські векселі (Treasury Bills) - це короткострокові (термін обігу від трьох до шести місяців) цінні папери IOU (I owe you), що випускаються Банком Англії щотижня, їхньою головною метою є не фінансування витрат уряду, а вилучення готівки з системи для того, щоб сприяти проведенню монетарної політики. Кількість векселів, які випускаються, залежить від прогнозних грошових потоків у майбутньому. Векселі продаються за ціною, нижчою від їх вартості, а дисконт відображає відсоткову ставку.

Високонадійні цінні папери уряду (Gilt-edged stocks), тобто облігації - це довгострокові цінні папери (термін обігу від 5 до 40 років), що випускаються для фінансування дефіциту, який виникає внаслідок перевищення урядових витрат над його доходами. Відсоток являє собою дохід, що виплачується кожні шість місяців. Наприклад, цінний папір "6 % Treasury Stock 2015" передбачає виплату його держателю 6 % у рік від номінальної вартості даного цінного папера, а в 2015 р. вона буде погашена .

Основна мета продати щороку достатню кількість таких цінних паперів, щоб задовольнити потребу державного сектору в коштах для покриття дефіциту (PSBK - public sector borrowing requirement), який включає в себе не тільки державний бюджет, але й місцеві бюджети і бюджети державних корпорацій.

Облігації в малих кількостях випускаються тоді, коли попит перевищує пропозицію на вторинному ринку учасниками ринку найбільш привабливих облігацій (GEMM - gilt-edget market dealers). Учасники цього ринку - це дилери, що безпосередньо контактують з Банком Англії. Останній може не продавати одразу весь пакет випущених облігацій, а реалізувати їх на ринку поступово, за вигідних умов. Рішення щодо вигляду, терміну і кількості облігацій приймається залежно від ринкових умов у той чи інший період. Одна незмінна умова - облігація має бути привабливою для інвесторів.

Департамент реєстрації Банку Англії веде реєстр держателів найбільш привабливих цінних паперів. Цей метод обробки даних враховує близько мільйона рахунків цінних паперів, щороку враховується близько півмільйона переказів. Крім цього, у Банку Англії існує Central Gilts Office, через який проходять автоматизовані платежі власників найбільш привабливих облігацій.

Валютні кредити бувають різноманітних форм, а їх величина залежить від того, чи хоче уряд створити валютні резерви. Валютні кредити надаються у формі облігацій, номінованих в інших валютах, і середньострокових кредитів Міжнародного валютного фонду. Значна частина кредитів номінована в євро у вигляді казначейських векселів з терміном обігу 1 місяць і казначейських білетів з терміном обігу три роки.

Емісійний центр країни

Банк Англії - єдина емісійна установа в Англії й Уельсі. Монети випускаються Королівським монетним двором (Royal Mint) від імені Казначейства, їх випуск не входить у компетенцію Банку Англії. Весь прибуток від випуску банкнот надходить уряду. Банк Англії випускає свої банкноти вже протягом 300 років. Емісія потребує великих затрат праці і коштів. Дизайн банкнот і їх виробництво є завданням Банківської друкарської фабрики в Єссексі. Банк не тільки друкує гроші, він постачає їх через свої п'ять відділень (у Брістолі, Бірмінгемі, Лідсі, Манчестері і Ньюкастлі) комерційним банкам по всій країні, вилучає з обігу старі купюри. Середній термін використання купюри номіналом 5 ф. ст. - в середньому 1 рік, а номіналом 10 ф. ст. -три-чотири роки.

Якщо раніше банкноти можна було обміняти на золото, то з 1931 року емісія має фідуціарний характер, тобто уряд може випускати в обіг будь-яку кількість грошей, помістивши в сейфи Банку боргові розписки. На практиці розміри емісії продукуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового обігу, спроможністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерційних банків. Тому лише порівняно невелика частина національного боргу залишається в Емісійному департаменті.

5.Економічна сутність корпорації

В економічно розвинутих країнах основою національних економік є корпорації. Вони сприяють реалізації багатьох напрямків діяльності: концентрації капіталу і інвестуванню його в напрямках, котрі забезпечують конкурентоздатність на світових і національних ринках; подолання внутрішнього протиріччя людини-власника і людини-працівника; формуванню корпоративної культури.

В економічній науці існує велика кількість визначень корпорацій. Наприклад: на думку амер. економістів Джеймса А.Ф.Стонера та Едвіна Г.Долана „...корпорація –це фірма, що існує як незалежна юр. одиниця, власність якої поділено на акції (паї). Власників такої фірми називають акціонерами або паєвласниками. Головною ознакою корпорації є те, що відповідальність за борги, судові позови проти фірми, обмежуються сумою коштів сплачених за придбання акцій (пайових внесків)”.

Дуже чітко виділяє характерні риси корпорацій И.Ансофф: „Корпорація-це широко розповсюджена в країнах з ринковою економікою форма організації підприємницької діяльн., передбачаюча дольову власність, юр. статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешалону професійних управляючих, працюючих по найму ”.

Заснування корпорацій починається з того, що група осіб-засновники, або фундатори вирішує організувати підприємство з обмеженою відповідальністю. Фундатори, як правило, купують певну частину його капіталу.

Корпорація створюється відповідно до законів тієї держави або місцевої влади, де передбачається її реєстрація. Наприклад, у США діють закони штатів, кожний з яких має свої особливості, але спільними для них є дві умови: по-перше, адміністрація одержує комісійні за послуги, пов’язані з реєстрацією; по-друге, корпорації забов’язані регулярно (один раз на рік) подавати звіт про свою діяльність. У 1948 р. Держава забов’язала кожну корпорацію вести книги обліку, котрі необхідні для одержання правдивої інформації про стан справ на підприємстві, а також для здійснення можливого контролю. Існує ще дуже багато формальностей щодо створення корпорацій.

Існує два види корпорацій: відкриті та закриті.

До відкритих належать ті корпорації, цінні папери яких купуються та продаються без попередньої згоди з боку керівництва фірми. Кількість власників таких підприємств практично не обмежена, але їх має бути мінімум 7. У закритих корпораціях всі або більша частина цінних паперів належать декільком особам, і лише незначний їх відсоток може бути проданий за згодою з керівництвом компанії.

Типовим прикладом закритих корпорацій є невеликі підприємства, що належать одній родині. Існують і великі фірми цього типу. Наприклад, автомобільна компанія Форда, котра зареєстрована як закрита корпорація, належала Генрі Форду та його родині й управлялася ними.

У Великобританії в назві фірми, котра зареєстрована як відкрите акціонерне товариство, мають бути присутніми слова „Публік Лімітед Компані” або абреві атура „PLC” . У назві закритих компаній з обмеженою відповідальністю останнім словом завжди має бути „Лімітед”.

Будь-яке акціонерне товариство формує свої грошові фонди за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Проте співвідношення між ними визначається економічними і фінансовими завданнями кожної конкретної корпорації в кожний конкретний момент.

Внутрішні фонди формуються за рахунок грошових потоків від поточної підприємницької діяльності, а також продажу частини активів. Грошові кошти, які одержує корпорація в результаті підприємницької діяльності, називаються грошовими потоками. Цей термін розкриває динамізм підприємницької діяльності. Грошові надходження йдуть безперервним потоком, тобто мають постійний характер.

Грошовий потік обчислюється як різниця між усіма надходженнями та видатками компанії, тобто валовий прибуток плюс амортизаційні відрахування. Внутрішні фонди можуть поповнюватися за рахунок продажу активів. У цьому випадку надходження мають випадковий характер.

Зовнішні фонди корпорація залучає шляхом: 1)боргу (випуску облігацій, одержання позичок у кредитних установах); 2)збільшення оплаченого капіталу, тобто капіталу власників. Фонди, що знаходяться в розпорядженні корпорації, витрачаються на:

1)виплату дивідендів по акціях;

2)інвестиції в основний капітал;

3) інвестиції в оборотний капітал;

4)погашення боргів або викуп акцій.

Слід усвідомлювати, що здатність компанії формувати фонди за поточними операціями в часі відділена від інвестування фондів. Тому інвесторам необхідна інформація не тільки про рух прибутку, а й про всі фонди всередині фірми. Ці потоки фондів дають важливу інформацію про фінансовий стан корпорації.