Лекція 7.

Прагматика

1. Об’єкт, предмет, завдання прагматики. Суть і мета комунікації (мова як основний інструмент регуляції поведінки членів мовного колективу).

2. Комунікативна взаємодія та її параметри. Типи комунікативної взаємодії.

3. Комунікативний акт. Теорія мовленнєвих актів. Іллокуція, локуція, перлокуція, інтенція.

4. Класифікація мовленнєвих актів. Непрямі мовленнєві акти.

5. Поняття мовленнєвого впливу (дії) та маніпуляції. Природа мовленнєвого впливу.

6. Сфери застосування маніпулятивного впливу. Передумови мовленнєвого впливу.

7. Вербальні та невербальні засоби впливу на свідомість.

8. Теорія аргументації. Риторика. Нейролінгвістичне програмування.

Об’єкт, предмет, завдання прагматики. Суть і мета комунікації

Прагма́тика (від грец. справа, дія) – область досліджень у семіотиці й мовознавстві, що вивчає функціонування мовних знаків у мовленні. Термін "прагматика" був уведений наприкінці 30‑х р. 20 ст. Ч. У. Моррісом як назва одного з розділів семіотики, яку він розділив на семантику (що вивчає відношення знаків до об'єктів), синтактику (розділ про міжзнакові відношення), і прагматику (що досліджує відношення мовців до знаків). Виділення й формування прагматики як окремої сфери лінгвістичних досліджень (під впливом ідей Ч. С. Пірса) почалося в 60‑х – початку 70‑х р. під впливом логіко-філософських теорій мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Р. Серля, З. Вендлера, прагматичних теорій значення тощо. Лінгвістична прагматика є розділом комунікативної лінгвістики і не має чітких контурів, вона розглядає комплекс питань, пов'язаних з мовцем-суб'єктом, адресатом, їх взаємодією в комунікації та ситуацією спілкування.

Прагматика вивчає мову в дії, оскільки однією з головних функцій мови і метою комунікації є регуляція поведінки мовного колективу. Тобто прагматика вивчає взаємодію мовців у процесі спілкування, ситуативні чинники, що впливають на цей процес, мотиви мовців, стратегії та засоби (вербальні й невербальні) для досягнення мовцями своєї мети.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які рані­ше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативно­му синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії ко­мунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

Комунікативний акт. Теорія мовленнєвих актів. Іллокуція, локуція, перлокуція, інтенція.

Основною одиницею спілкування є комунікативний акт. Комунікативний акт здійснюється з метою регуляції поведінки членів мовного колективу. Регуляція відбувається завдяки передачі інформації під час спілкування. Інформація, що передається, поділяється загалом на вербальну (мовну (одиниці мови) та невербальну (позамовну (жести, міміка, запах, смак, дотик, оточуючі звуки). Відповідно, комунікативні акти поділяються на мовленнєві та немовленєві акти. У процесі спілкуванні вербальні та невербальні компоненти об’єднані однією метою та взаємодіють (мовлення супроводжується мімікою, жестами тощо). У чистому вигляді вербальні та невербальні акти зустрічаються рідко.

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мов­леннєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в лінгвістич­ній філософії під впливом ідей В. Вітгенштейна про багатоаспектність (поліфункціональність) мови і її нерозрив­ність з формами життя: взаємодія мови і життя оформ­ляється у вигляді регламентованих суспільних «мовних ігор». Основи теорії мовленнєвих актів закладені англій­ським філософом Дж. Остіном (1911–1960).

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і ад­ресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію), знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнє­вих актів належать обставини мовлення – той фраг­мент дійсності, якого стосується його зміст. Здійсни­ти мовленнєвий акт означає вимовити членорозділь­ні звуки певної мови, побудувати висловлення зі слів за граматичними правилами, надати вислову смисл і референцію (локуцію), цілеспрямованість (іллоку­цію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто вплинути на свідомість або поведінку адресата, ство­рити нову ситуацію.

Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. performo «дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчин­ку. Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я запо­відаю; Я прошу вибачення; Я наказую усунути недолі­ки; Тут дія виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту; проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здій­снює її). Саме тому перформатив не може отримати істиннісну оцінку. Поняття перформатива введено Дж. Остіном. У його концепції це поняття було пізні­ше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто ко­мунікативної спрямованості висловлення.

Мовленнєвий акт (МА) – цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; мінімальна одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації. Оскільки мовленнєвий акт – це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики і оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність і т.п. Залежно від обставин або від умов, в яких здійснюється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої мети і тим самим виявитися успішним, або не досягти її. Щоб бути успішним, мовленнєвий акт як мінімум повинен бути доречним, інакше його супроводжує комунікативна невдача.

Основними рисами МА є інтенціональність, цілеспрямованість і конвенціальність.

МА завжди співвіднесені з особою мовця і є складовою комунікативного акту поряд з актом адитивним (тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуацією.

Відкриття мовних актів перевертало класичну позитивістську картину співвідношення мови і реальності, відповідно до якої мова лише описувала реальність, констатувала положення справ.

Основи теорії МА було закладено Дж. Остіним у 1955 році. У 1962 р. його погляди знайшли своє втілення в посмертно виданій книзі “How to do things with words” (“Слово як дія”). Ідеї Остіна розвивали філософи-аналітики, логіки та прагматики Дж. Серль, П. Строссон, Г.-П. Грайс, Дж. Ліч, Д. Шпербер, лінгвісти Анна Вєжбіцька, М. Нікітін та ін.