34. Влада як елемент примушення. Форми впливу та влади. Савицький

Вплив – це поведінка індивіда, яка вносить зміни в поведінку, відносини,відчуття іншого індивіда

Влада в менеджменті – реальна можливість впливати на поведінку інших, змінювати її у визначеному напрямі.

Виокремлюють 5 основних форм влади:

1. Влада примусу

Джерелом її є страх, грунрується на побоюванні виконавця втратити роботу, посаду,премію, повагу, захищеність тощо.

2. Влада винагороди

У її основі стимули і винагороди як головні важелі впливу. Джерелом влади є прагнення людей задовольнити свої власні потреби.

3. Законна влада

Передбачає вплив на підлеглих через традиції, здатні задовольнити потреби виконавця у захищеності та належності. Ґрунтується на переконанні підлеглих у праві керівника віддавати накази, обов’язкові для виконання.

Джерелом є соц норми того суспільства, у якому функціонує конкретна організація.

4. Експертна влада

В її основі вплив через розумну віру, яка зумовлена переконаністю в тому, що керівник має ґрунтовні знання з питань, які вирішує.

Джерелом є знання, підлеглий не піддає сумніву рішення керівника і шляхи його виконання.

5. Харизматична влада

Формується на засадах харизми, тобто, на силі особистих якостей, або професійних здібностей людини визнаної лідером не лише формально.

Джерелом є наявність тих, хто готовий йти за лідером.

Основними формами впливу є:

• Навіювання – це вплив на особу не критикою, а особистим прикладом поведінки, авторитетом, словом

• Переконання – вплив на особу через логічне слово, емоції, дискусію.

• Прохання – це вплив на особу через слово при добрих стосунках

• Погроза - це вплив на особу через залякування, обіцянки спричинити підлеглому зло.

• Підкуп - це вплив на особу через схиляння її на свій бік будь-якими засобами.

• Наказ – це офіційне розпорядження органів що мають владу.

35.. Теорії лідерства. Седзюк

Підходи до лідерства: 1. Зпогляду особ. Рис людини – передбачає виявлення тих якостей, які вирізняють видатних історичних особистостей. Лідер повинен володіти гострим розумом, інтелектуальними здібностями, вмінням підкоряти людей своїй волі, активністю та енергійністю, ініціативністю, помітною зовнішністю. (Конституціональна теорія Шелдона: 3 сематотипи людини: астенічна будова (високі, худі), ендоморфи(огрядні), мезоморфи(з міцною статурою, швидкі в реакціях). Дослідження Беніса – 4 групи якості: управління увагою(здатність так уявити результат чи наслідки, цілі або напрям руху, щоб це було привабливим для послідовників), управління значенням (здатність так передати ідеї, щоб їх зрозуміли і прийняли послідовники), управління довірою (здатність діяти постійно і послідовно, щоб здобути повну довіру підлеглих), управління собою (здатність усвідомлювати свої сильні та слабкі сторони). 2. Підхід з позиції лідера. Стиль кер-ва – це звична манера поведінки керівника щодо підлеглих з метою вплинути на них і спонукати їх до досягнення цілей орг.-ії. Левін: най ефект. щодо обсягів та якості робіт є авторит стиль, але при цьому в групі спостеріг напружені стосунки, агресивність, низька мотивація, більша тривога і залежніша та покірніше поведінка. За ліберального керівника обсяги та якість роботи були найменшими, а цілеспрямованість членів групи відсутня. Демократ керівник досягає середніх рез-в, але стосунки в групі були найкращі. Концепція Мак-Грегора: конц Х- відображу традиційні підходи до управління людьми. Люди в орг.-ії пасивні, тому виконують тільки доручену їм роботу, немаючи бажання її вдосконалити. Конц У – людина - активний елемент орг.-ії, який усвідомлює важливість цілей фірми і прагне поліпшувати свою роботу, не очікуючи вказівок від кер-ва. Ренсіс-Лайкерт: 4 стилі лідерства: експлуататорсько-авторитарний, доброзичливо-авторитарний, консультативно-демократичний, заснований на участі. 3. Ситуаційний підхід до керівництва. Вивчає взаємодію різних ситуаційних чинників з метою виявлення причинно-наслідкового зв'язку у відносинах, який би дав змогу передбачити можливу поведінку керівника і наслідки цієї поведінки. Згідно із ситуаційними теоріями вибір стилю зумовлюється ситуацією. Тобто ефективність керівництва залежить від того, наскільки ситуація дає керівникові можливість впливати на інших людей. Модель Фідлера вибудовується на виборі керівником певних стилів поведінки щодо підлеглих і щодо виконуваної ними роботи, які б відповідали ситуації, що склалася в групі: Поведінка, зорієнтована на налагодження стосунків і Поведінка, зосереджена на роботі, Теорія «шлях-мета» Р. Хауза і Т. Мітчела передбачає, що спільними зусиллями керівника і працівника за потреби можна змінити ситуацію на краще. Працівники отримують задоволення від роботи, і їхня продуктивність праці зростає, якщо керівник забезпечує відповідність зусиль та результатів роботиі результатів та винагороди. Ідеальним вважають варіант, коли винагорода цілком відповідає результату.